Глава 2

Ось так усе й сталося. І тепер я мчала коридорами улюбленого факультету, сподіваючись забрати речі, які залишила в куратора, і гарчала від злості.

Р-р-р-р-р-р! Це ж треба було так влипнути! Терміново додому! Закритися в кімнаті, вдягнути навушники й усвідомити, що я накоїла. А коли усвідомлю, подумати, що з усім цим робити. І з навчанням, і з суперечкою, і з… який жах!.. З Іваном Горобчиком! Терпіти його не можу! Ось із цієї самої хвилини й не можу!

— Ка-ать! Гей, Катю! Стій! — почула я за спиною знайомий голос. — Ти куди летиш?

О, це мій друг — Антон Мороз. Хороший хлопець і, звісно ж, ботан. Ну хто ще стане водити дружбу з такою заучкою, як я? Зате друг із нього — справжнісінький, і не подумайте нічого зайвого. Ми просто знайомі з ним із часів шкільних олімпіад, які разом вигравали. І він так само, як я, закоханий у фізику й математику. Ну і, здається, ще трохи в Еллу Клюквіну зі своєї групи. Але тут я точно не впевнена. Особисто в мене від цієї дівиці зуби зводить (не дарма її прозвали Клюква), але Морозу напевно видніше!

Антон наздогнав мене й пішов поруч. Опустивши долоню на плече, заглянув в обличчя.

— Кать, я тобі дзвонив! Ти чому не відповідала? І куди зникла з лекційної зали? Я скрізь обшукався! Слухай, чудова доповідь вийшла, даремно переживала! А твоє відсилання до теореми Джона Белла про квантову невизначеність частинок — це ж знахідка! Згоден, що спираючись на неї і варто міркувати про природу стріл часу. А якщо все це хоч приблизно вивести в рівняння… Чорт! Навіть я дивуюся твоїй логіці!

Моїй логіці?

Я раптово зупинилася й повернулася до Антона. Підняла обличчя, на якому відбивалася суміш найрізноманітніших почуттів, але аж ніяк не робота думки над розв’язанням логічного надзавдання. Кучерявий блондин, збившись із кроку, спантеличено дивився на мене з-за окулярів теплим карим поглядом.

— Катю, ти чого? Засмутилася, чи що? Але ж усе пройшло чудово! І раді сподобалося.

— Мороз, ти справді мене слухав? Весь час?

— Звичайно, — хлопець здивувався, але кивнув. — А чому ти сумніваєшся?

— Та так, — важко видихнула. — Здалося раптом, що все це дурниця й насправді нікому не цікаво. Ні теорія, ні міркування, ні висновки. Нудьга смертна!

— Жартуєш? — Антон усміхнувся з таким виглядом, немов почув від мене цілковиту нісенітницю. — Ти ж це зараз несерйозно говориш?

Я промовчала, і Мороз насупився.

— Тоді скажи правду, Катю? Чому засмутилася. Давай без ухиляння від прямої відповіді.

Усе-таки добре, коли є людина, яка розуміє тебе з пів слова.

— Ну, якщо без ухиляння… Знайшлися люди, які вважають, що вся моя робота за сьогоднішньою доповіддю — туфта. І це страшенно прикро.

Про те, що цих людей і моя зовнішність не вразила, — промовчала. І про суперечку теж. Якось соромно це, скаржитися хлопцеві-ботану на те, що ти жалюгідне дівчисько-ботан. Сіра миша і страшилка. В якої замість форм — геометрична площина. А раптом Мороз, як друг, кинеться доводити протилежне, червоніючи й бліднучи? Безумовно, все стане тільки гірше.

Антон навіть в обличчі змінився.

— Самі вони туфта! Не здумай їх слухати!

— Пізно, — я криво усміхнулася. — Уже почула.

— Ну тоді забий! Катю, ти ж майбутній фізик-теоретик, будь вище за це! Напевно, ці люди навіть не знають, що означає термін «Космологія»[1]і що Всесвіт ділиться на сутності![2] Хіба їм зрозуміти прагнення до відкриття й до пізнання світу? Мій вітчим узагалі вважає, що я в університеті штани протираю і якби вивчився на машиніста тепловоза, як він, тоді б тільки й став людиною!

Антон раптом засумував, а я насупилася. Мороз ніколи не розповідав, але я здогадувалася, що в нього складні стосунки в родині. Він жив неподалік, однак нас розділяв соціум. На відміну від Антона, мене завжди підтримували батьки.

— А зараз ти хто? За його логікою?

— Краще не питай. Плювати я хотів на думку вітчима, це моє життя. Ось і ти, Катю, забудь. Не знаю, що за люди встигли зіпсувати тобі настрій, але я в тебе вірю! І не тільки я. Якщо ти зараз даси себе зламати невпевненості, значить, вони переможуть, розумієш? І тоді їхні слова досягнуть мети.

Напевно, я остаточно повісила ніс, бо хлопець жартівливо штовхнув мене ліктем у бік.

— Гей, ти чого, Уфімцева? Ти ж боєць! Не дай себе збити зі шляху! Туфта — значить нісенітниця, ахінея і хаос. А хаос — це відсутність порядку. Бунт квантових частинок! Стихія, з якої і зародився Всесвіт! Теорія Великого вибуху, пам’ятаєш? Тож люди ці виявилися такими тупицями, що в них навіть образити тебе по-людськи не вийшло!

От завжди знала, що Мороз хороший хлопець. Я навіть хихикнула. Треба ж як вивернув! І про тупиць — це він правильно сказав.

— Дякую, Антоне, — я обійняла хлопця. — Ти справжній друг!

— Завжди будь ласка, Катю! І не здумай вішати ніс. Сьогодні була чудова доповідь! Я тобою пишаюся!

У цей момент повз проходила групка студенток, і одна з них — струнка темноволоса дівчина, порівнявшись з Антоном, смикнула його за довгу кучеринку, що торкалася плеча.

— Привіт, Морозку! — обернулася й суворо глянула на мене, наставивши палець. — Навіть не мрій про нього, Уфімцева!

Я підняла руки, відступивши від Антона. З деякого часу мені здавалося, що Агнія Корсак вважала Мороза своєю власністю, і дражнити її не хотілося. Ось уже хто справді був королевою університетських коридорів, на відміну від «міс» із туалету. Красивою і стильною дівчиною, але з таким моторошним характером і гострим язичком, що її навіть викладачі воліли обходити стороною. Не університет, а серпентарій гримз якийсь!

— І пам’ятай, Морозку, що на історії ти сидиш зі мною! — заявила Агнія. — Краще не зли мене більше! Побачимося, Уфімцева! Гарна доповідь! — усміхнулася Корсак і постукала підборами далі, помахуючи довгим хвостом.

Ми з Антоном проводили брюнетку поглядом.

— Гей, це вона про що? — я повернулася до хлопця, але він тільки зітхнув.

— Та так. Чудить, як завжди. Сьогодні Елла Клюквіна попросила мене на історії їй допомогти з матеріалом, то ця мегера її мало до сліз не довела. Наче ми досі в школі, і я їй винен місце по парті, навіть смішно! І чого тільки причепилася до мене, не зрозумію? Скоріше б уже ці спільні лекції для груп закінчилися!

— А ти намагався з нею поговорити? З Агнією? Пояснити, що тобі набридла її увага?

— Звісно, намагався. Але Корсак легше ігнорувати, ніж поговорити. Вона ненормальна! Я скоро заїкатися з нею почну!

Я знову глянула в кінець коридору, в якому зникла дівчина.

— А мені здається, що ти їй подобаєшся. І навіть дуже.

Антон спочатку здивувався, а потім розсміявся.

— Я? Корсак? Катю, прокинься! Згадай, що ми живемо в реальному світі, де чудес не буває! Тут популярні дівчата не закохуються в ботанів! Все відбувається в точності навпаки! А якщо тебе переконують у зворотному, значить, над тобою просто кепкують! Або ти погано знаєш мене, або як слід не роздивилася Агнію. Нудно їй, от і розважається. Дуже сподіваюся, що в неї це скоро мине, і вона залишить мене в спокої.

Взагалі-то Мороз був наймилішим хлопцем, якого я знала. Чесним, симпатичним і справжнім. Знаєте, з таким тепло й затишно. А якщо розпалити багаття, то, гадаю, і гаряче!

Так, так, і не дивуйтеся ходу моїх думок. Не така вже я копалина, щоб деяких речей не розуміти!

— Гаразд, Катю, ти зараз додому?

— Так, — кивнула.

— Підемо разом? Хотів дорогою обговорити з тобою ідею свого проєкту!

Ох, якщо це хоч на хвилину дасть мені забути про суперечку й про те, на що я особисто підписалася, то, клянуся, я готова слухати!

[1] Космологія — розділ астрономії та філософії, що вивчає Всесвіт. Його походження, масштаби, властивості та закономірності. Теорію Великого вибуху та альтернативні космологічні моделі.

[2] Поняття «Всесвіт» із погляду науки ділиться на дві принципово відмінні сутності: умоглядну (філософську) й матеріальну (доступну для спостереження й вивчення).