Глава 3

Ми й далі дивилися одне на одного. Очі звикли до темряви, слух - до тиші, і хлопець поруч відчувався як щось логічне, що мій аналітичний розум цілком допускав. Дивно.

- Я знаю, що нам потрібно, Каю, - раптом сказала я. – Нам необхідне експрес-зближення, як у дитинстві, інакше ми ні на що не зважимося.

- Що це за метод?

- Ми маємо розповісти одне одному секрет. Щось дурне, що не має жодного значення в дорослому житті, але таке, чого про тебе ніхто не знає. У кожної людини є такий секрет. Обіцяю ні з ким ним не ділитися! Ти просто впустиш мене у свої межі, розумієш?

- Здається.

Кайлен замислився, закинувши руку за голову, і на секунду втупився в стелю. А потім серйозно зізнався:

- У дитинстві мама називала мене містер Пончик, я страшенно ображався й ревів. Підійде?

Я тихо хихикнула.

- Ідеально! Але я хочу знати, чому?

Він усміхнувся.

- У мене були такі щоки, ніби їх покусали оси або я сховав за ними запаси на зиму. Твоя черга.

Я зітхнула.

- У мене мама – вчителька математики, а тато – шкільний тренер. У дитинстві мама часто їздила на різні семінари, здобувала ступінь, і ми з сестрою практично жили на шкільному стадіоні. Але якщо сестра стріляла очима хлопцям і цілувалася за теплицею, то я облазила всі паркани й турніки. Вічно ходила з розбитими колінами й спокійно харчувалася бананами. Тому тато називав мене мавпочкою. Досі так називає, якщо я починаю сперечатися.

- Містер Пончик і Мавпочка. Звучить як чудова команда для пісочниці, - хмикнув Кайлен.

- Точно, - усміхнулася я.

Але усмішка швидко згасла, коли тиша знову спіймала нас на мовчанні й пильних поглядах, нехай і прихованих темрявою.

- Знаєш, Брі, - голос Кая став серйознішим. – Тобі доведеться зробити перший крок. Я не звик брати те, що не моє.

Я його розуміла – про що він. Ще сьогодні вранці я була дівчиною Тревіса Сандерса, популярного гравця університетської футбольної команди, а тепер навіть не могла як слід спокусити хлопця. Тому набрала в груди побільше повітря й наважилася. Простягнула під ковдрою руку й знайшла його пальці. Обережно вплела в них свої, тут же відчувши, як від цього простого дотику шкірою побігли мурашки. І поки не передумала, потягнула його руку й поклала собі на стегно.

Гаразд, не на стегно, а просто на трикутник між ніг. До мега-невдахи додалася мега-спокусниця!

Кайлен шумно втягнув повітря грудьми й хрипко промовив:

- Уф, Брі… я не зовсім це мав на увазі, - але руку не відсмикнув.

Я сама тут же перелякано повернула його долоню на місце.

- Ой, пробач! Я трохи поквапилася, так? – нервовий сміх вирвався сам собою. – Чорт, Каю, ніяково вийшло. Давай я ще раз спробую, але не так рішуче, гаразд?

- Усе нормально, тільки дай мені видихнути.

Ми обоє видихнули й втупилися в стелю.

- Знаєш, якщо люди фізично несумісні, - почала я, - вони мають це одразу відчути. І якщо ти це відчуваєш…

- Я просто боюся тебе налякати, Брі, - раптом зізнався Кайлен. – Чорт його знає, як це буває в інших і на що схоже, коли… отак.

- Я знаю. Сьогодні бачила, - похмуро озвалася я, згадавши своє повернення в кампус і вигляд голої дупи Тревіса у вікні. – Нічого хорошого, повір мені. Хоча… здається, їм подобалося. Каю?

- Так?

- Я зроблю перший крок і обіцяю, що не шкодуватиму. Але й ти пообіцяй мені одну річ.

- Яку?

Кай подивився на мене.

- Не думай про свою колишню. Нехай це буде тільки наша ніч, навіть якщо вона виявиться найдурнішою на світі. Просто уяви, що сьогодні є тільки ми.

- Обіцяю.

- І якщо тобі буде неприємно або ти не зможеш зі мною… ну, ти розумієш, - я затнулася. - Скажи, і я зрозумію. Гаразд? У тебе є презервативи?

- Є.

- Це добре.

Я підвелася на лікті й повернулася до нього. Очі вже звикли до темряви, і я бачила правильні обриси його обличчя. Повільно присунулася ближче. Ще ближче. Так близько, що кінці мого довгого волосся впали на його голі груди. Подивившись в очі, я підняла руку й торкнулася пальцями його щоки. Провела по чіткій лінії вилиці й підборіддю. Повернула долоню на щоку й погладила скроню. Кайлен завмер, ніби перестав дихати.

Зачекавши кілька секунд, щоб він звик до моїх дотиків, я нахилилася до нього й невпевнено торкнулася його губ своїми. Підхопивши нижню губу, обережно поцілувала, не зустрівши жодних неприємних відчуттів. Навпаки. Цей хлопець був практично незнайомцем, але фізика мого тіла зовсім не опиралася тому, що відбувалося. Якщо я й робила сьогодні дурницю, то не збиралася про неї шкодувати. Тут я йому не збрехала. Залишалося дізнатися, чи не відштовхне мене Кайлен. Тоді я просто піду й усе забуду. Навіть уночі.

Спершу Кай не відповідав, ніби дослухався до власних відчуттів. А може, давав мені шанс відступити. Але потім його рука під ковдрою лягла на мою голу талію – гаряча й упевнена. Він витяг другу руку з-під голови й обійняв мене. Повільно, але абсолютно без сумнівів притягнув до себе ближче й нарешті відповів на поцілунок.

У мене перехопило подих, і я жадібно схопила ротом повітря від того власницького, чоловічого руху, з яким його долоня ковзнула по моїй голій спині. Кайлен легко перехопив ініціативу. Перекинувши мене на подушку, навис зверху, завмерши за сантиметр від моїх губ.

Наші погляди зустрілися в темряві, і дихання теж. А потім Кай раптом нахилив голову й сам мене поцілував. Неквапно і глибоко. І цілував довго, поки я не розслабилася й не послабила хватку пальців на його міцних плечах. Розсмакувавши цей поцілунок і мою податливість, він сміливіше штовхнувся в мене язиком, притискаючи до ліжка своїм тілом.

Нічого собі, та цей хлопець - вогонь! І це він не звик брати?!

Мене раптом накрила така важка й гаряча хвиля під його губами й руками, що я мимоволі вигнулася йому назустріч. Голова пішла обертом, серце забилося десь у горлі, а долоні самі ковзнули на гарячу спину. Ніколи в мене не було схожих відчуттів із Тревісом – ні в перший місяць, ні у восьмий. Мій внутрішній математик тут же запропонував списати все на адреналін і стрес сьогоднішнього вечора. І я з ним погодилася.

Так, це просто надлишок емоцій. Нам обом це просто потрібно!

Але одне я зрозуміла відразу – цей хлопець точно не викликає в мене відрази. Зовсім.

Кайлен повільно відсторонився, даючи мені можливість вдихнути. Його очі в напівтемряві здавалися майже чорними, а дихання обпікало вологі губи. Мої долоні завмерли на його лопатках.

- Брі? – голос прозвучав низько й хрипко. – Я точно зможу. Скажи, - він зазирнув мені в очі, – усе гаразд? Ти трохи скута.

Я важко ковтнула, здіймаючи й опускаючи груди. Відчуваючи, що просто зараз маю видати якусь розумну фразу, щоб розрядити обстановку. Але в голову нічого не приходило!

- Ти приголомшливо цілуєшся, - натомість видала. – Я ледь не потонула! Знаєш, якби на твоєму місці зараз був хлопець, із яким я планую будувати «довго і щасливо», я б зі шкіри пнулася, щоб здаватися пристрасною і сміливою. Але оскільки це ти…

Кутик губ Кая здригнувся в ледь помітній усмішці.

- Оскільки це я?

- Я можу сказати чесно, - додала, відчуваючи, як горять щоки. – Уся моя підготовка до цього моменту – чиста теорія, пестощі верхньої частини тіла й плітки в жіночому гуртожитку. Ми з Тревісом не заходили так далеко – хотіли зробити це на мій день народження. Гаразд, я хотіла, - тут же виправила себе, - але він знав, що для мене навчання на першому місці, інакше я б узагалі не погодилася на стосунки. І… я багато говорю, так?