Глава 17, частина 5

 Музика стихла, але замість того, щоб запропонувати мені лікоть і відвести на місце, Марк раптом опустився на одне коліно, підхопив мою руку і закарбував на пальцях театрально-гарячий поцілунок… не зводячи нахабного погляду з Демонця. Камери взяли нас крупним планом, і мені здалося, що Денис сіпнувся вперед. Але вже наступної миті пролунав голос Валентина і, дотримуючись правил шоу, ми стали у своє коло світла.

– Браво учасникам! Офіційно наш бал розпочався! Пари представлені, і тепер на нас чекає Алхімія почуттів!

Знову заграла динамічна заставка шоу, і по стінах зали полетіли неонові серця та стріли, сміливо посягаючи на готичний антураж. Та раптом усі прожектори згасли, і лофт поринув майже в повну темряву. У цій темряві перед нами заметушилися неясні постаті, почувся тупіт ніг і глухий металевий скрегіт – наче хтось переносив масивні конструкції. За кілька хвилин світло знову спалахнуло, і простір прорізали тонкі, мов леза, промені бічних софітів.

Вони вдарили навхрест, висвітивши в центрі майданчика довгий стіл, накритий важким червоно-бордовим оксамитом. На цьому оксамиті, наче на вівтарі, стояли шість срібних таць, накритих шовковими серветками, а по всій поверхні столу лежали дванадцять великих білих троянд.

Валентин вийшов із напівтемряви й повернувся до нас. Загадково усміхнувшись, пройшовся вздовж столу, повільно проводячи долонею над тацями, приковуючи до них не лише нашу увагу, а й об’єктиви камер.

– Алхімія почуттів… вічне таїнство, здатне звучати гучніше за будь-які слова, якщо говорить серце, – почав він украдливо, і його голос, посилений мікрофоном, заповнив кожен куточок притихлого лофту. – Можна збрехати поглядом, можна обманути красномовством, але почуття – це лакмусовий папір душі. Вони ніколи не брешуть. Варто додати в пробірку краплю правди, і реакція стає чистою, як сльоза. Ви можете грати ролі вампірів і лицарів, приміряти будь-які маски, ховатися за щитами незворушності… але ваші почуття проступлять на шкірі, змінять ритм серця і змусять ці маски злетіти. Страх і любов, заздрість і ревнощі, симпатія і ненависть… почуття завжди перемагають розум. Не згодні зі мною?.. Що ж, тоді саме час це перевірити.

Валентин зробив паузу, обводячи нас коротким і гострим поглядом.

– Я оголошую перший квест сьогоднішнього вечора – «Смак емоцій»! Справжня пристрасть не знає рівності, завжди є той, хто спокушає, і той, хто піддається спокусі. Зараз ми дізнаємося, хто з вас готовий керувати почуттями, а хто – опинитися в їхньому полоні. Кожній парі належить тягнути жереб! Якщо вам дісталася червона стрічка – ви берете владу у свої руки і керуєте почуттям. Якщо чорна – відповідаєте на нього. Найпереконливіша пара отримає сто призових балів! Долю решти балів вирішать наші глядачі та експерти. Асистенти, внесіть чаші!

Під негучну музику зайшли хлопці в безликих масках із шістьма чашами і попрямували до кожної пари. Я мимоволі скосилася на Демонця. Він похмуро пропалював Марка поглядом, але помітивши мій – тут же подивився на мене. Добре, що я йому нічого не винна, інакше б вкрилася мурашками від колючого холоду в його потемнілих очах.

Першу чашу піднесли Денису та його новій партнерці – любительці паризьких галерей та олійних фарб. Катя не вагалася ні секунди. Вона запустила пальці в глиняну посудину і витягла згорнуту червону стрічку, після чого переможно скинула її над головою, наче вже виграла все шоу.

– У мене червона!

Денис витягнув чорну і байдуже стиснув її в кулаці. А Валентин тим часом продовжив:

– Той, кому дісталася червона стрічка, має зв’язати партнеру руки за спиною, після чого вкласти в них троянду – як символ вашої єдності в цьому випробуванні.

Що?! Я здивовано кліпнула, а Марк поруч задоволено потер долоні:

– Оце так зачин! Мій улюблений рейтинг! Сподіваюся, і продовження не підкачає. Хто тягне першим?

Він повернувся до мене, але я вже рішуче протягнула руку до піднесеної асистентом чаші. Пари поруч теж робили свій вибір.

– Вибач, але не ти!

Холодний шовк ковзнув у долоню… Ох, сподіваюся, це червона стрічка. Не вистачало ще опинитися маріонеткою в руках схибленого на славі «вампіра». Терпіти не можу бути в дурному становищі. Я стиснула пальці і витягла стрічку… чорна. Марк поруч переможно реготнув, діставши з чаші червону смужку.

– Казав же, крихітко, сьогодні мій день!

– Прошу пари підійти до столу і виконати першу частину завдання! – скомандував Валентин.

Усі перемістилися до столу, і в лофті запанувала напружена, майже фізично відчутна тиша. Усі приступили до зв’язування.

– Якийсь дурний квест, – пробурчала я, відчуваючи, як усередині закипає протест. – Мені цей рейтинг не подобається.

– Не шипи, пташко, – Марк легко вихопив з моєї руки чорну стрічку, а свою недбало засунув у кишеню. – Краще повернись спиною. Лебідь сьогодні в клітці, а я – твій єдиний повелитель. Обіцяю, що буду ніжним із твоїм пір’ячком… ну, майже.

Робити нічого, я повернулася до хлопця спиною, але про всяк випадок попередила:

– Тільки спробуй щось утнути – і ти труп!

Чорт! Ну й навіщо Демонець зі своєю «примарною» став саме навпроти нас? Невже іншого місця за столом не знайшлося? Ще й повернувся до мене обличчям. Жах, ну й ситуація. Мало того, що стоїмо за пару метрів одне від одного і я відчуваю його присутність кожним рецептором на шкірі, так ще й не знаю, в який кут гордо відвести погляд. І чому, цікаво, він не фліртує зі своєю новою партнеркою після її експромту в танці? Судячи з того, як вона біля нього в’ється, ця художниця точно не проти сеансу з морозивом.

Я скинула підборіддя і зітхнула, збираючись кинути погляд повз свого ворога, але так і застигла, помітивши, що очі Дениса впали на мої… груди?

Та він знущається, чи що? Що там можна так довго розглядати?!

На всяк випадок я перекинула своє довге волосся на плече й завела руки за спину. Чорна стрічка одразу обвила мої зап’ястя, а Марк грайливо присвиснув:

– Боже, пташко, яка у тебе талія… Хочеш, я розв’яжу корсет? – він безцеремонно провів пальцем по шнурівці у мене на попереку. – Раптом тобі нічим дихати?

– Не можна! – прошипіла я, починаючи не на жарт хвилюватися. – І не смій в’язати вузли, якщо хочеш жити!

– Відвали від неї, патлатий, – раптом процідив Демонець тим самим крижаним тоном, яким удень говорив з Нудним. – А краще залізь назад у свою труну і не відсвічуй!

Але Марк виявився не з лякливих – а може, просто отримував задоволення, провокуючи всіх навколо.

– А то що… принце? – він тихо хмикнув. Перепалка явно виходила за межі правил шоу. – Викличеш на дуель і потикаєш у моє безсмертне тіло шпагою? Думаю, твоя «наречена» буде проти. Ось і займайся нею, чувак! – він несподівано зло рикнув.

– Не звертай на нього уваги, Денисе. У Марка сьогодні явно надлишок ентузіазму, – пролунав зневажливий голосок Каті. Піднявшись навшпиньки, дівчина накинула на шию Демонца червону стрічку, наче нашийник, і, ставши між нами, удавано розсміялася:

– Але він правий. Я проти! Ти чув, що сказав Валентин? Сьогодні ти в моїй владі, Темний принце! Тож перестань на нього витріщатися, Лебідь, а то я за себе не відповідаю!

Що?! Я остовпіла. Це вона мені? Я вже давно відвернулася, але тут знову подивилася на художницю. Вона якраз по-хазяйськи провела долонею по плечу партнера, явно працюючи на камеру, що наближалася. Зате Демонцю, схоже, було байдуже на операторів – та й на свою партнершу. Він сканував Марка, чиї руки все ще возилися з вузлом у мене за спиною, і його погляд не обіцяв «вампіру» нічого доброго.

Мені захотілося одночасно видихнути, закотити очі і просто вибухнути від злості. Схоже, хтось не терпить конкуренції з іншим гостряком за право діставати свою «особисту мішень». Але з мене досить.

– Марку, ти скоро?

– Готово! – Марк вклав у мої зв’язані долоні троянду, і я зімкнула пальці на колючому стеблі, рішуче відвертаючись. Скоріше б покінчити з цією дурною «алхімією»!

Якраз вчасно, тому що Валентин знову заговорив:

– Увага, пари! А тепер відкрийте свої «почуття». Зніміть серветки з таць і прочитайте ту емоцію, яку ви маєте розділити зі своїм партнером. Нехай страва і квітка стануть вашими інструментами. У житті є те, що бачать інші, а є те, що приховано за спиною від чужих очей. Переконайте свого партнера і всіх нас, що ви – справжні майстри алхімії. І пам’ятайте: смак правди буває різним. Гірким, солоним, солодким, а іноді… нестерпно гострим. Відкривайте!

Катя і Марк, а разом з ними інші учасники, кому випали червоні стрічки, одночасно потягнулися до срібних таць. І від напруги шурхіт шовкових серветок у лофті здався оглушливим.

Я подивилася на нашу тацю. На ній стояла витончена піала, поруч із якою лежала картка з написом «Ревнощі». Я прочитала ще раз – а раптом здалося? Але ні, напис на красивій віньєтці не змінився, а в самій піалі лежала розсип бурштинових часточок грейпфрута і лайма, присипаних спеціями – чимось на кшталт меленого перцю та рожевої солі.

– Вау, як символічно! – відгукнувся Марк, розтягуючи губи в недоладній усмішці. – Ді, це наш шанс. Замок, свічки й прекрасна блондинка, яку хоче суперник. Я прямо відчуваю, як у мені прокидається Отелло. Тобі доведеться благати мене про пощаду, крихітко! Це буде епічно!

Я особисто ніякого символізму в тому, що переді мною кривляється дорослий хлопець, не бачила. І вже точно не збиралася робити нічого подібного. Обережно скосивши очі на сусідню тацю, я відчула, як усередині щось стиснулося. Там, у красивій порцеляновій піалі лежали великі ягоди полуниці та шматочки шоколаду. А на картці великим шрифтом красувався напис: «Пристрасть».

Нічого собі. Я обережно підняла погляд на Демонця. Той дивився на напис і стояв з таким виглядом, наче його впаяли в граніт, абсолютно не нагадуючи себе звичайного. А де ж усмішечки й чарівні підколки? Де гарячий флірт? Це ж його стихія – купатися в дівочій увазі.

І чому мені душно в цьому холодному залі?

– Денисе, я навіть не знаю, як ми з цим впораємося? – кокетливо захихикала Катя, втім, здається, зніяковівши. – Це так несподівано. – Вона підійшла ближче до хлопця і вхопилася за його лікоть. – Сподіваюся, ти віриш у випадок, бо я – так!

Темно-блакитні очі зустрілися з моїми, і у мене не відразу вийшло відвернутися. Допоміг голос Валентина, який розірвав натягнуте очікуванням повітря:

– Починаємо! – вигукнув ведучий. – Пам’ятайте, жодного слова. Тільки смак, тільки ваші тіла і ваша «Алхімія». Перша пара – Гладіатор і Жриця! У вас є три хвилини!

Настя і Влад зображували «Довіру». Три камери наїхали ближче, знімальний кран завис над головою… і все вийшло пафосно, дивно й занадто картинно. Влад, граючи мужнього «Гладіатора» всіма частинами обличчя, притягнув інфантильну Настю за талію і згодував їй усі кубики медових сот, поки вона слухняно відкривала рот, зображаючи скоріше щенячий захват, ніж глибоке почуття. Зрештою Настя, мабуть, вирішивши додати сцені «вогню», навіщось повільно облизала його палець. Чесно, мені стало ніяково, зате Марк увесь напружився і, витягнувши шию, не відривався від видовища, поки не пролунали рідкі аплодисменти, і Валентин не оголосив наступну пару:

– Залізний лицар і Нуарна діва! Ваша емоція – «Гординя»!

На таці у Марго лежали часточки темного, майже чорного інжиру та смужки гострого перця – я здогадалася про це з того, як Артур спочатку завмер, а потім різко втягнув повітря, прийнявши частування з великодушних пальців «діви». Марго явно забавлялася, не поспішаючи рятувати свого «лицаря». Вона повільно обійшла його колом, кінчиком стебла троянди окреслюючи лінію стиснутої щелепи, змушуючи хлопця стояти «струнко».

Артур тримався як міг, намагаючись зберегти незворушність, поки Марго, високо задравши підборіддя, нарешті запропонувала йому інжир з таким виглядом, наче змітала крихту зі столу. Коли він потягнувся до їжі, вона різко відвела руку, змушуючи його схилитися ще нижче. Треба визнати, це було красиво, холодно і дуже технічно. Я задивилася.

– Браво! Перевага в кожному жесті! – прокоментував Валентин виступ пари, і я відчула холодок на шкірі. Наступними могли бути ми... – А тепер Темний принц і Примарна наречена! Найочікуваніша емоція вечора – «Пристрасть»! Покажіть же її нам!

Я завмерла, майже переставши дихати. Пальці до болю стиснули тверде стебло за спиною, коли Денис із Катею опинилися під прицілом камер.

Марк не помилився щодо миловидної брюнетки: вона більше не бентежилася. Час пішов, і Катя миттєво перетворилася на красиву хижачку, задрапіровану в хмару сріблястого шовку. У неї навіть погляд змінився, втративши кокетливе манірність.

«Примарна наречена» почала з троянди. Як справжня естетка, Катя спершу торкнулася білим бутоном своїх губ, а потім тим самим красивим жестом приклала троянду до губ Дениса. Повільно провела по них ніжними пелюстками, змушуючи його дивитися тільки на неї. У розшитому сріблом чорному камзолі, з твердою лінією рота і пильним поглядом – Демонець виглядав до біса порочно. Особливо на тлі ніжного образу дівчини, що спокушає його собою. Катя взяла з таці шматочок шоколаду і, наблизившись до Дениса практично впритул, провела ним по його губах, змушуючи прийняти свій «дар».

Я бачила, як напружилася його шия, коли він повільно, не зводячи з неї погляду, надкусив шоколад, поки вона продовжувала окреслювати трояндою його вилицю. Після чого нахилив голову, немов готовий до більшого.

Темне пасмо волосся впало йому на чоло, Денис опустив вії, і в моє обличчя наче вітер ударив – оглушивши крижаним поривом. У грудях не просто кольнуло – там немов провернули розпечену спицю, встромивши її в саме серце, коли його партнерка скоротила між ними відстань до неможливого, підняла обличчя і розімкнула губи. Підлога під ногами попливла, і раптом стало одночасно холодно й нестерпно дихати повітрям, просоченим цією показною «пристрастю».

Що відбувається? Я не повинна була, але відчувала біль і фізичне бажання вдарити Демонца, спостерігаючи, як Катя ніжно проводить долонею по його щоці, наближаючись до межі поцілунку. А він… він… дозволяє. Невже відповість?

– Я ж казав, що ця крихітка сцапає його з тельбухами! – тихо, з азартом прошепотів Марк. – Чорт, це шоу вміє закрутити інтригу. Не здивуюся, якщо вони сьогодні ж пересплять! Вибач, Ді, але ти для нього занадто правильна. А з цією акулою можна і пограти… пристрасно! Цей тип свого не впустить.

– Що? – я беззвучно видихнула, відчуваючи, як в очах темніє, а легені стискає невидимий обруч.

– Зачекай. Зараз буде найцікавіше – полуничка! – шепнув Марк.

На блюді перед парою лежали кілька ягід, і Катя справді потягнулася до них. Обравши найбільшу, вона красиво взяла її за хвостик, вклала у свої губи і трохи прикрила очі. Піднявши руку на шию Дениса, сміливо потягнулася до нього, ставши навшпиньки, вже без жодних натяків, а прямо пропонуючи розділити з нею смак. Її губи були вже в міліметрі від його, і на мить здалося, що Денис і справді її поцілує… Марк поруч обхопив мої плечі і присунувся ближче, але я цього навіть не помітила. Я дивилася на свого ворога і, здається, мені було погано. У лофті застигла тиша і в цій тиші раптом щось хруснуло – посилене звуком мікрофона.

Моя нервова оболонка?

Ні. Це Демонець зламав троянду у своїх пальцях за спиною. Після чого нахилився до партнерки й відкусив половину ягоди. А може, навіть торкнувся губ – я не бачила. Я впустила погляд у підлогу, не бажаючи дивитися продовження. А воно, судячи з того, як близько стояла пара – цілком могло закінчитися так, як передбачив Марк.

Ненавиджу. Ненавиджу Демонца! Казанова на вигулі!

– Браво, третя пара! Яка експресія! – захоплено видихнув Валентин. – Яка напруга! Я знав, що «пристрасть» не підведе!

Пара стала на своє місце, поїхали камери, і мені довелося підняти погляд. На мить здалося, що на розчервонілому обличчі Каті промайнула досада, але це могло виявитися просто збентеження. А на свого колишнього партнера я дивитися не могла, почуваючись так, наче мене обдали жаром, а потім занурили в лід.

– А тепер Вампір-рокер і Чорний лебідь! – голос ведучого вдарив у свідомість, як набат. – Ваша емоція – «Ревнощі». Починайте!

Марк уже повернувся до мене, і його очі блиснули азартом так само яскраво, як відблиск софіта на його металевому ланцюгу.

– Ну що, Дездемоно? Готова зустріти свого Отелло? – запитав він нетерпляче. – Тому що я ух, який ревнивий! Тримайся, пташко.

Я дивом відреагувала на слова ведучого й стала на позицію. Мені хотілося піти й було плювати, які пристрасно-гнівні гримаси корчить мій партнер «вампір». Я навіть не відчула смаку грейпфрута з перцем, просто вихопила часточку зубами і проковтнула, не дозволяючи Марку зі мною грати. А ось лайм із сіллю йому довелося впхнути мені в рот практично силою. Я зчепила губи, але партнер увійшов у роль. Він метався навколо мене, зображаючи лють, поки раптом не схопив пальцями за підборіддя, змушуючи ступити до нього. Від обурення я, звісно, розімкнула губи… і гіркота з гостротою спецій обпекли язик, а кислота звела щелепи. «Смак» ревнощів ідеально змішався з тією отруйною сумішшю, що вирувала у мене всередині, і вимогливо зажадала виплеснутися назовні.

Думаю, вираз мого обличчя Марку сподобався, бо хлопець раптом розсміявся і безцеремонно притягнув мене до себе за талію. Його рука ковзнула на мою шию, і він зібрався зобразити чи то задушення, чи то власницький поцілунок, упевнено нахиляючись до моїх губ… і тут мене зірвало.

Як кусаються Чорні лебеді? Думаю, боляче, якщо їх дістати.

Набрид! Шовкова стрічка на зап’ястях натягнулася, вузол врізався в шкіру. Я з силою висмикнула з захоплення руку й з розмаху вдарила Марка трояндою просто по обличчю. Вийшло сильно, як різкою, аж пелюстки розлетілися.

Зал затих, а ми відсахнулися одне від одного. Шипи від троянди залишили на щоці Марка глибоку червону подряпину. Він повільно підняв руку й провів по ній пальцями. На його обличчі з’явився здивований за́хват. Марк злизав з пальців краплю власної крові й по-вампірськи широко всміхнувся в камеру, яка тут же взяла його великим планом.

– Браво, Дездемоно… – сказав він негучно, розуміючи, що квест завершено. – Це було в біса переконливо. Навіть я повірив, що ти хочеш мене прикінчити.

Валентин зааплодував, і лофт ожив.

– Оце напруга! Справжня алхімія! Та боротьба за приз триває! Схоже, нашим суддям буде нелегко – попереду ще дві пари!

Господи, що зі мною? Я з’їхала з глузду?

Ми повернулися на місце, і я застигла, не відчуваючи під собою ніг. Як відіграли свої емоції Іветта з Ярославом та Оксі з Богданом – вже не бачила. І не чула, що шептав Марк – втім, більше не ризикуючи мене чіпати. Мені раптом стало по-справжньому мо́розко в цьому величезному, незатишному лофті. І якщо я кудись могла дивитися, то це на дві зламані троянди, що самотньо лежали на підлозі.

Непотрібні троянди, як показна, згасла пристрасть. Невже Демонцю і справді так мало треба? Просто дозволити себе «сцапати»? Шоколадка, полуничка і пара томних поглядів від першої-ліпшої? А що потім? Томна ніч? І любили вони одне одного довго і щасливо?

Не вірю.

– Дякую, леді й джентльмени! Квест «Смак емоцій» завершено, – бадьорий голос Валентина повернув мене в реальність. – Асистенти, звільніть майданчик! Алхімія почуттів триває і вже за кілька хвилин на наших учасників чекає наступне випробування – «Дотик тіні»!

Стіл зник так само швидко, як і з’явився. У центрі майданчика виникли шість тонких вертикальних стійок з м’яким неоновим світінням, а між ними став Валентин:

– У моєму шоу все чесно, – продовжив ведучий, сліпуче усміхаючись. – Жодна деталь, жодне почуття не вислизне від Купідона. Тільки справжня пара гідна перемоги, і сьогодні він це доведе. Наші учасники не дізнаються результати, але ви – дорогі глядачі, побачите все на своїх екранах! Прошу прекрасних леді зайняти місця біля стійок.

Нічого не розуміючи, я разом з іншими дівчатами слухняно ступила на майданчик. Нас розставили в ряд і повернули спиною до залу. Асистенти прикріпили до зап’ястя вже знайомий браслет з датчиком пульсу. Наче нам минулого разу було замало.

– Сліпий дотик тіні. Правила квесту прості, – озвався Валентин. – Зір дівчат вимкнено, залишаються тільки почуття. Кожен із шести хлопців має пройти вздовж ряду і торкнутися кожної дівчини. П’ять секунд, один дотик. Завдання – впізнати свого партнера. Для цього вам не знадобиться кричати або обертатися, достатньо ритму ваших сердець. А кого воно обере… або промовчить… ми побачимо по вашому пульсу.

Чим далі, тим складніше. Я не на жарт напружилася, подумки уявляючи цей парад з хлопців-«примар». І особливо одного, з яким я не хотіла мати нічого спільного. Сподіваюся, він спіткнеться і розквасить ніс, коли буде бігти до своєї художниці.

Краще думатиму про Нудного! Яким могло бути наше друге побачення з Арманом? Напевно за перші п’ять хвилин він би мені так набрид, що я вже позіхала б і мріяла втекти до своєї недовʼязаної шапки. Зате мій пульс був би в повному порядку. Рівна, нудна лінія. Ніяких штормів і болю в грудях.

А може, Стас правий, і в мені дійсно живе стара бабця? Не здатна на справжню пристрасть? Може… мені просто заздрісно?!

Асистент зав’язав очи щільною чорною пов’язкою, і світ зник. А разом із ним раптом зникли всі думки, залишивши місце лише звукам і миттєво загостреному очікуванню. Почулися перші кроки, і я випрямилася, опускаючи плечі. Відчуваючи, як сітка панчіх холодить ноги під німими поглядами сотень свічок.