Глава 1

Ось бачите, все-таки є плюс у тому, щоб бути розумною людиною. Бо в деяких індивідуумів, за зовнішньої наявності форм, у голові — жодної пристойної звивини! Все так плоско й рівно, що навіть найпростішого логічного ланцюжка не побудувати. На дурне запитання й відповідати не стала.

— А я все одно не відмовлюся від своїх слів. Ботанка, вона і є ботанка! — відгукнулася одна — найвища. — Правда, дівчатка? Чому нам за правду має бути соромно?

А їм соромно? Серйозно? Ха, насмішили!

— Так ти цілувалася з ким-небудь, Уфімцева? Не кажучи вже про більше? Виріши нашу суперечку. Допомогла тобі твоя хвалена наука завоювати хоч одного хлопця? Щось ми не помітили, щоб сьогодні хоч один надихнувся. Хоча ти, бідолахо, напевно та-ак старалася! А може, ти й не закохувалася ніколи?

— Ну, звісно, звідки їй знати, що таке петтинг! Зараз вона скаже, що кохання — то для слабаків. Ах-ха-ха!

Дихати стало важко. Неприємно це визнавати, але насмішки влучили в ціль. Ні, не закохувалася, ніколи.

Одна справа, коли сміються за спиною, й інша — коли в обличчя. Усе-таки має рацію мама: нехай я заучка й зовні тихоня, але характером вдалася в тата. Мені ніколи не пройти повз виклик. Бажання доводити й перемагати в мене в крові. Мені просто ніколи звертати увагу на такі дурниці, як зовнішня краса. Я звикла бачити красу в природі атома й елементарних частинок. А почуття… Почекають почуття!

— Допоможе.

— Що? Ти щось сказала?!

Здається, так.

Я повернулася й підняла голову. Прибравши косу з плеча, поправила окуляри. Пам’ять на обличчя в мене завжди була гарною, тому я одразу визначила, з якого потоку дівчата. Безумовно, фізиків серед них не було. Зате була «Міс університет» і, судячи зі стильного одягу, — її свита. Усі троє, напевно, королеви студентських вечірок і мрія хлопців. У таких вже точно проблем із поцілунками немає.

— Я сказала, що наука допоможе, — постаралася не заїкатися. — І збираюся це довести!

Здається, я змогла здивувати не тільки себе, бо дівчата недовірливо переглянулися.

— Цікаво як?

— Два місяці — і будь-який хлопець з університету сам за своїм бажанням поцілує мене на ваших очах, — сказала твердо.

— Просто так?

— Ні, не просто. Як свою д-дівчину, — ну ось, голос усе-таки здригнувся. Я хоч сама-то в це вірю?

— Будь-який? — «Міс університет» хижо посміхнулася. — Тебе? Нудну ботаншу?

Подруги знову здивовано переглянулися.

— Дівчинко, а чи не занадто ти смілива для виклику?

— Та годі тобі, Сніжанко! — осмикнула висока «Міс університет». — Яка різниця, якщо в підсумку саме ми її і провчимо!

Ще подивимося, хто кого провчить!

— Так, будь-хто. Просто назвіть ім’я. Але в мене є умова, — знайшла за потрібне сказати. — Ніхто про нашу суперечку не повинен знати до закінчення терміну. І якщо виграю я, то…

— Що? Що ти хочеш, якщо виграєш?

— То вам доведеться здати доповіді з квантової фізики Білоконю з Крокотухою. Усім трьом і перед усім курсом.

— Чого?! — Дівчата обурилися. — Ти жартуєш? Зовсім збожеволіла, заучка?!

— Ні крапельки. А ви? Що, злякалися?

Поступатися не хотілося. Нізащо не хотілося! Я стояла одна перед трьома розчепуреними красунями й розуміла: якщо вже зараз вплутаюся в суперечку, я маю перемогти!

Сніжана з подругами розсміялися.

— А якщо ти програєш? Катру-у-усю!

Так, що буде, якщо я програю?

— Тоді… — Я стиснула пальці в кулаки й все-таки вимовила це: — Тоді я піду з університету. Зовсім!

Сказала, а в самої коліна підломилися. А як же магістратура, аспірантура й докторантура?! Як же моє світле майбутнє вченого й просторово-часові коридори?!

— Мабуть, дівчата, нам варто погодитися! Мені подобається її пропозиція! То що щодо хлопця, Уфімцева? Можливо, ти чекаєш, що ми виберемо для тебе прищавого ботана?

Ох, щось мені підказує, що саме так вони й вчинять. От буде весело, коли два ботани на очах у всього університету припадуть одне до одного в пристрасному поцілунку. Оборжатися!

Але відповіла їм:

— Мені все одно, я не збираюся програвати.

Дівчата пошушукалися й розсміялися.

— Не бійся, Уфімцева, це було б занадто просто. А ти ж у нас дівчинка унікальна. Майже геній! — ось тільки на задоволених обличчях легко читалося, що вони насправді про мене думають. — Тобі безумовно потрібен найкращий хлопець!

І?

— Іван Горобчик, знаєш такого? Оціни, які ми добрі! От і подивимося, як твоя наука допоможе його завоювати!

Чи знала я Івана Горобчика? Звичайно, що так. Навіть я знала. Перший красень університету й улюбленець дівчат. Бабій, яких пошукати. Завидний хлопець у всіх відношеннях. Якщо чесно, майже недосяжна мета. Але було одне вагоме, залізобетонне «але»: я абсолютно не вписувалася в коло його симпатій. Абсолютно! Цей хлопець навряд чи взагалі мав уявлення про те, що я існую!

Ой, здається, Катя програє.

— Хто? — я зблідла. Присягаюся, це було занадто жорстоко. — Го-горобчик?

— Він самий! Що, ботанко? Передумала сперечатися?

Цікаво, якщо я зараз відмовлюся, вони ж забудуть про нашу суперечку? Ну, про те, чим я тут хвалилася? Два місяці, поцілунок і все таке? У нашому віці в багатьох трапляються моменти непорозуміння. Не висміють же вони мене перед усім університетом? А раптом я і справді погарячкувала?

— Я…

— Ще як розповімо! — ну ось, так і знала, що в мене все на обличчі написано. — Упевнені, всім буде цікаво дізнатися, яка ти в нас самовпевнена сексі, майбутня гордість країни!

— Ну, не засмучуйся, Уфімцева, — погладила мене по плечу дівчисько з рожевим волоссям. — Ніхто не обіцяв, що буде легко. Ти програєш, і ми більше ніколи тебе не побачимо. Таких вискочок, як ти, мишо, треба вчити життю, розумієш? Тільки так і виживають найсильніші. Нічого особистого, закон джунглів.

От же гримзи. Стоять, усміхаються. І як я тільки могла подумати, що погарячкувала?!

— Ні, не розумію! Що я вам зробила?

Скинувши із себе руку рожевоволосої, зробила крок було до виходу, але мене зупинили.

Міцні пальці «Міс університет» уп’ялися в плече й розвернули до дівчини — красивої, високої брюнетки зі стильною стрижкою «каре».

Ай, боляче! Якщо вона так само міцно впивалася нігтями у своїх конкуренток на шляху до перемоги в конкурсі краси, тоді зрозуміло, як та перемога їй дісталася.

— Два місяці, запам’ятай, Уфімцева, і ні днем більше! — окрисилася брюнетка. — Або ми перетворимо твоє життя в університеті на справжнє пекло!

Що ж, виклик прийнято. І справді: жарти вбік! Але одного не врахували красуні.

Вони зв’язалися не просто із заучкою-ботаншею (насправді я нічого й ніколи не зубрила, з моєю пам’яттю мені це не було потрібно). Вони вплуталися в суперечку з дівчиною-вундеркіндом, яка вже в чотири роки навчилася читати й писати. І коли зрозуміла, скільки знань приховують у собі книжки, читала швидко, жадібно й багато. Дуже-дуже багато! Та я сама була ходячою енциклопедією! І зараз із легкістю вивудила з пам’яті необхідні знання про больові точки на тілі людини. І якщо вже не могла похвалитися силою як слід, постаралася сконцентрувати цю силу у двох пальцях.

Знайшла лікоть Сніжани й боляче стиснула на ньому серединний нерв, вивільняючи плече із захоплення. Дівчина охнула й здивовано розтиснула пальці.

Працює! Чесне слово, тато б мною пишався!