Глава 13

Коли не вдається вимкнути

Денис

Квартира зустріла звичною тишею, а кухня — майже порожнім холодильником. Нічого нового. Ще один звичайний день, який нагадав, що вовки в лісі самі здобувають собі їжу, і я в цьому сенсі нічим не кращий. То чому ж зараз, опинившись у порожній квартирі, я з силою грюкнув дверцятами холодильника і роздратовано видихнув? Чи не тому, що цей день ні чорта не був звичайним!

Я поставив на плиту сковорідку й крутнув ручку, увімкнувши газ. Синє полум’я з мʼяким хлопком лизнуло метал, наповнюючи кімнату ледь чутним гулом. Діставши ніж і дошку для нарізання, почав кришити цибулю та залишки шинки, відчуваючи, що напруга в плечах так і не відпустила, а рухи виходять надто різкими, ніби я не вдома, а все ще на цьому довбаному шоу Валентина — серед лісу, під прицілом усюдисущих камер і пильним оком знімальної групи.

Олія на сковорідці зашипіла, вистріливши дрібними краплями. Чорт! Я скривився, відсмикнувши руку. Їсти хотілося шалено, а от возитися з вечерею — ні. Не сьогодні. Я зменшив вогонь, гримнувши сковорідкою, і знову роздратовано смикнув жовнами, дістаючи яйця та хліб.

У задній кишені джинсів відгукнувся вхідним дзвінком телефон. Я підчепив його пальцями і, не дивлячись на екран, штовхнув на стіл. Айфон проїхав по гладкій поверхні, уперся в сільничку й затих. Після такого дикого дня чути нікого не хотілося: ні сестру з її вічним ентузіазмом, ні друзів із питаннями, куди я зник. Хотілося тиші й чогось простого і зрозумілого, як ця ідіотська яєчня. З нею все було ясно… на відміну від усього іншого.

Я перевернув хліб, не чекаючи, поки він підрум’яниться, і нахмурився, дивлячись, як жовток розтікається по сковорідці.

Контракт на участь у телешоу не передбачав реального ризику для життя чи виходу ситуації з-під контролю. Я читав документ, під яким підписався. Заздалегідь знав про камери, формат і пішов на цей клятий ексклюзивний проєкт тільки заради Аліски, погодившись кілька тижнів удавати ідіота. Так, удавати — але не бути ним. І вже точно я не підписувався на крижане скелелазіння і на коня з дурним характером, який мало не вкатав Діану в землю.

Ім'я дівчини саме собою спливло в пам'яті, і я різко видихнув.

Учора, коли минув перший шок від нашої несподіваної зустрічі на шоу, я вирішив, що навіть краще, що це буде Кошкіна, а не інша. З нею буде простіше грати пару, не боячись бути зрозумілим неправильно, без дурних надій на продовження та незручних зустрічей за межами павільйону. Ми знали одне одного відтоді, як себе пам'ятали. До дрібниць і до кожного жесту. Хто, як не Кошкіна, наплює на мої грубі підкати, якщо сценарій вимагатиме їх видати, і не повірить жодному слову? Навіть якби мене занесло і я вирішив їй помститися, зізнавшись на камеру в коханні — я міг бути впевнений, що в цей момент вона посилає Демонця до бісової матері.

Так, засинаючи вчора, я злився більше на себе — за те, що опинився на романтичному шоу в ролі шукача любовних пригод, — ніж на фортуну та випадок. Єдине питання, на яке так і не знайшов відповіді: навіщо Діана прийшла на проєкт? Усі інші п'ятеро дівчат прийшли за славою, без варіантів. Але відмінниця Кошкіна?.. Яка завжди обирала контроль замість спонтанності й уникала зон ризику?.. Ця нитка ніяк не в’язалася в загальну картину. А можливо, не так уже й добре я її знаю, як думаю?

Чорт. Усього два дні поруч, а я вже почав називати її подумки на ім'я. Сьогодні щось точно збилося в налаштуваннях. Щось вийшло з-під контролю. Але злило навіть не це, а те, що я ніяк не міг зрозуміти — у який саме момент правила змінилися? Учора, коли я ошалів від вигляду її розпущеного волосся і голих ніг, а потім як дурень не міг перестати на неї витріщатися? Чи сьогодні… ні, не тоді, коли побачив вдосконалену Діану, я і раніше не був сліпим, а коли зрозумів, що ще секунда — і вона розіб’ється?

Я різко вимкнув плиту, майже вдаривши по перемикачу, і сперся долонями на край столу, бажаючи так само легко вимкнути і власні думки. Кілька секунд просто стояв, вставившись в одну точку, поки у вухах не перестав дзвеніти адреналін.

Мене злило, що Аліса обіцяла просто розважальне шоу, де все буде грою. Нічого особистого.

Мене злило, що я, як останній кретин, у це повірив.

Але найбільше мене злило те, що цей день досі сидів під шкірою, зудячи непроханими образами. І головним подразником під шкірою зуділа Кошкіна — мій особистий тригер. Її зелені, мінливі очі — то великі та ясні від подиву, то темні від злості. Сама Діана на відстані кроку — знайома, справжня, нестерпна. І її губи, про які краще не думати, щоб не перетворитися на реального ідіота. Ті самі, які вона вічно кривила в гордій насмішці або вперто підтискала, коли ми вчергове гризлися, перш ніж розвернутися і піти, махнувши хвостом. Але там, на балконі, коли до них залишилися лічені сантиметри і наші обличчя зустрілися, вони раптом стали іншими. М’яко розімкнулися, видаючи її розгубленість, і на секунду мені здалося, що Кошкіна забула, хто перед нею. Інакше б не дивилася на мене так серйозно, зупинивши пальці на плечах, без своєї одвічної броні, немов запрошуючи зробити клятий наступний крок…

Кошкіна, втиснута в моє тіло, що збиває з пантелику своєю близькістю… Кошкіна отруйна: «Ти такий лицар…» Кошкіна, що задумливо схилила голову у вікні. Сьогодні її було так багато в зоні моєї відповідальності, що в якийсь момент шоу перестало нагадувати гру й захотілося просто забратися звідти. Не знаю, що зупинило — слово, дане сестрі, чи погляд світловолосого дівчиська, що сказав без слів: «Тільки спробуй піти і покинути мене тут саму, Демонець — і я зненавиджу тебе ще більше!»

І з яких це пір відчуття жіночої долоні на моєму животі ледь не вибиває з мене дух? Якого біса сьогодні взагалі відбувалося?!

Я глянув на свою руку з розбитими кісточками й зло усміхнувся. Лицар, твою матір на білому коні. Залишилося обладунки відполірувати до блиску, щоб Кошкіну засліпити своїм благородством. У мене занадто багата уява, щоб не розуміти: якщо я зараз не викину її з голови, наступні побачення перетворяться для мене на персональне пекло. Бо грань між «зачіпати її, щоб розлютити» і «зачіпати її, щоб просто торкнутися, як у дитинстві» — може стати небезпечно тонкою. Тим паче, що вона мене щиро терпіти не може.

Я з силою провів рукою по обличчю і видихнув, подивившись на свою вечерю, що холола. Чудовий момент, щоб згадати, навіщо я взагалі в це вплутався. І заради кого. Сподіваюся, мені вдасться завтра повернути лад у своє життя і не з’їхати з глузду… Бо інакше я витрясу душу з Аліски раніше, ніж вона ляпне мені хоч слово про новий знімальний день!

Сестра прийшла за пару годин — на її щастя. Я почув, як у замку повернувся ключ, і Аліса зайшла до квартири, шарудячи пакетами. Вона явно щось купила, знаючи, що в холодильнику порожньо, але я зараз був не в тому настрої, щоб оцінити старання сестри. Останній тиждень підготовки до шоу виснажив її до межі, а отже, хтось явно відчував за собою провину і хотів підлизатися.

Вона зупинилася біля дверей моєї кімнати і постукала.

— Чортику, я вдома. Можна до тебе?

— Не можна.

За дверима повисла пауза, а потім ручка все-таки смикнулася, і Аліса просочилася до спальні.

— Ну, Денисе. Я вже зайшла, — вона спробувала усміхнутися. — Бачиш, я тут! І, між іншим, не з порожніми руками!

Я не відповів, і сестра театрально зойкнула — не дарма мала профільну освіту, вийшло дуже натурально:

— Молодший, бачив би ти себе зараз з боку. Лежиш у розтягнутій футболці, босоніж, із книжкою… волосся розпатлане. Такий сексі, що аж несила! От би тебе зараз побачила Діана! Хочеш фоточку зроблю для провокації і закину в чат учасників? Дівчата будуть верещати!

— Відвали, — глухо кинув я, не відриваючи погляду від сторінки. — А краще зовсім звали з квартири зі своїми ідеями.

У мене тут же прилетіла декоративна подушка.

— Що? Ти як зі старшою сестрою розмовляєш! — обурилася Аліска, скидаючи підборіддя. — Ось візьму й батькам розповім, як ти грубиш режисерці найкращого рейтингового проєкту!

— Краще розкажи їм, що я там взагалі роблю замість того, щоб писати курсову.

Я відкинув книгу й сів на ліжку, відчуваючи, як усередині закипає роздратування. Аліса про всяк випадок відступила на крок і змінила тон.

— А я суші принесла, хочеш? — запитала обережно. — І салат. І ще дещо… — вона запнулася, але тут же скинула руки: — Чортику, тільки не лайся, добре? Я сама перелякалася до смерті! Коли цей дикий кінь поніс Діану, а потім вас обох… у мене серце в п’яти втекло! Я вже готова була кричати «стоп» і плювати на дублі! Але ти в-впорався…

— Впорався?! — я скипів, різко встаючи з ліжка. — Аліско, якого біса?! Це, по-твоєму, «дурниця, активка на природі, нічого серйозного»? — передражнив її, спалахуючи. — Ваше сране шоу могло вбити дівчину, яку я знаю з дитинства. Думаєш, мені було весело вигрібати цей екстрим?! А тобі?

Весело сестрі точно не було. Під очима залягли тіні від утоми, і вона важко опустила плечі.

— Я знаю, — тихо й винувато сказала. — Ми не врахували всіх ризиків, і ситуація вийшла з-під контролю. Але, повір, це зрозуміли всі, включно з Валентином.

— Я запитував тебе, що ви замислили, Аліс, — жорстко відрізав я. — Ти могла хоча б попередити.

Аліса приречено хитнула головою, підійшла до письмового столу і повільно опустилася в крісло.

— Ти не уявляєш, яка це відповідальність, — зізналася, підносячи руки до скронь і масажуючи шкіру. — Я не могла попередити, Денисе. Пробач, але умови одні для всіх. Якби я дала тобі фору, у конкуренції просто зник би сенс. Глядач не прощає фальші. І якщо з’явиться привід думати, що його водять за ніс… проєкт просто розвалиться.

— Та й до біса його!

Сестра підвела на мене здивований погляд — зовсім не режисерський, а домашній і запитливий.

— Справді?

— Гаразд, — я видихнув, здаючись під цим поглядом. — Нехай не валиться. Чого ще ти хочеш? Ваші умови мене виводять із себе.

Вона раптом усміхнулася й нервово скуйовдила волосся.

— Я це помітила! — легко хихотнула, стаючи собою звичайною. — Мій брат сьогодні перевершив усі очікування свого режисера! Спочатку стилістка прибігла зі скаргою, що ти відмовляєшся вбиратися в «джентльмена». Потім ви примудрилися знайти Золотий жетон — який, ми були впевнені, ніхто не знайде. А під кінець Валентин діставав мене питанням: «А що, так можна було?», коли ти поліз на балкон не по драбині, а по стіні.

— Самі лізьте на ту бутафорію! У вас там квести чи цирк на льоду? — кинув я в серцях. — А я не збирався витрачати вечір на те, щоб валятися на матах поруч із цим шотландським непорозумінням у спідниці.

— Саме тому вам і зрізали бали, — зітхнула Аліса. — Половину зняли за порушення умов. Судді в нас — як кремінь. Засмутився?

— О, трагедія, — я скривився, сунувши руки в кишені домашніх штанів. — Прямо світ рухнув. Піду поплачу в подушку.

— Ну, як сказати. Ви все одно перші — і за балами, і за реакцією на вас знімальної групи. Та й виглядаєте сильно. Як пара. Діана красива дівчина, — Аліса усміхнулася: — і розумна, я памʼятаю. До речі, хлопці про неї найбільше говорять, коли думають, що мікрофони вимкнені.

Я нічого не відповів, і сестра примружилася, переходячи до головної теми:

— Чому ти зник, коли вас привезли до міста? Ми організували обід для учасників, усі лишилися світити обличчями, а ви з Діаною випарувалися швидше, ніж оператори встигли це помітити. Ви що, змовилися? Для кадру це був провал, а от для чуток — подарунок. Мені асистентка потім двадцять разів повторила, що «пара номер два» порушила таймінг і кудись усамітнилася. Чи треба їх шукати по кутках?

— Ми не змовлялися і нікуди не усамітнювалися. Давай без натяків, — відрізав я, хоча обличчя Кошкіної знову випливло перед очима. — Просто захотілося тиші. Ти й так сьогодні вижала з мене більше, ніж я готовий був дати.

Аліса послала мені втомлений повітряний поцілунок.

— І за це я тебе люблю, чортику.

— Не маніпулюй, я на таке не ведуся.

— Навіть не думала. Знаєш, мені страшенно лестить, що в моєму першому серйозному проєкті мій брат попереду. І що Діана не грає в закулісні інтриги й не намагається у вашій парі перетягнути ковдру на себе. Там такі кігті у дівчат починають рости, а за регламентом далі підуть суцільні провокації. Валентина несе, він зовсім не такий душка, яким здається. Зірка — що з нього взяти?

— Я теж не душка, Аліс, краще б вам пригальмувати з екстримом. Я серйозно. Інакше любовне реаліті загнеться ще в першому сезоні.

Сестра нахилила голову до плеча.

— Далі буде спокійніше. Принаймні без скачок і льоду. Обіцяю!

Я промовчав, стуливши губи, і вона втомлено запитала:

— Суші все-таки будеш? Чи мені продовжувати каятися? Між іншим, я купила найсмачніші. У тебе є два дні без камер, щоб привести нерви в порядок. Починаємо в середу, а в неділю вже фінальна зйомка тижня. Не так уже й довго залишилося, чортику, зате спогадів буде на все життя!

— Здалися мені такі спогади… — пробурчав я і все-таки здався, бачачи, що сестра виснажена вкрай. — Тягни свої суші на кухню. І не надумай заснути в моєму кріслі, я тебе ще не пробачив!

Аліса встала, підійшла і, піднявшись навшпиньки, чмокнула мене в щоку.

— Дякую, Денисе, що не зірвався сьогодні — думаєш, я не помітила? — сказала м’яко. — Це було дуже важливо для мене.

— Іди вже, режисерко року, — пробурчав я, але відштовхувати сестру не став. — Поки не передумав і не виставив тебе за двері разом із твоїми ролами.

Аліска розсміялася, скуйовдила моє волосся і пішла на кухню, шелестячи пакетами. А я ще хвилину стояв, дивлячись їй услід у дверний отвір.

Два дні без Кошкіної поруч. Два дні спокою, без цього дивного, сверблячого відчуття в грудях, яке я так і не зміг класифікувати. Що ж, має вистачити, щоб прийти в норму. Неодмінно має!

Заснув я не одразу. Перед очима нав’язливо, без жодного порядку, прокручувалися кадри минулого дня: ліс, камери, скачка на Лютому, голос сестри в мегафон… І в усьому цьому знімальному хаосі — Кошкіна. Із розчервонілими від морозу і злості на мене щоками, сіро-зеленими очима та її світлим, важким хвостом.

У неї завжди було гарне волосся. Здається, я зрозумів це ще хлопчиськом, коли ми спали в дитячому садку на сусідніх ліжках, і було так дивно бачити поруч – після моєї темноволосої родини – біляву дівчинку. Звісно, я запускав у її волосся пальці й одразу ж отримував за це. А років в тринадцять випадково почув на перерві, як вона шепотілася з подругами, що хоче його обстригти. Під каре, здається. Тоді було модно наслідувати старших дівчат. Від того дня я почав допікати її особливо старанно. Дратував, вимагаючи обстригти гриву, бо знав: вона ні за що не зробить так, як я хочу. А зробить усе навпаки – мені на зло.

Вона завжди так робила. Точніше, ми обоє за ці роки перетворили звичку йти всупереч одне одному на єдино зрозумілу мову спілкування.

Я хмикнув у темряві й закинув руку за голову. Аліса пообіцяла, що далі буде спокійніше. Що ж, хочеться вірити. До фіналу ще далеко, і треба просто протриматися в образі. З будь-якою іншою дівчиною було б легко налагодити контакт і так само легко про цей контакт забути, поки все не переросло у смертельну нудьгу. Я це вмію, перевірено. То чому з Діаною я завжди поводжуся, як останній ідіот?

Відчуття, що за ці два дні в налаштуваннях нашої «війни» щось змінилося, продовжувало зудіти дивним почуттям, заважаючи поринути в сон.

Чорт. Треба з цим щось робити.

П.С. Любі мої читачки і читачі (сподіваюсь, серед нас є хоч один читач-хлопець😄 ) підписуйтесь на мою сторіночку у ФБ (посилання є тут, в профілі автора). Саме там все про новинки і постики про оновлення. Всім дуже дякую за увагу!🩵