Rozdział 7
Глава 7
— Кать, ти ж розумієш, що в боротьбі з красунями за серце хлопця без потенціалу не обійтися? Перш за все, тобі доведеться змінити себе.
М-так. І ця частина плану найскладніша!
Я знову зітхнула й кивнула:
— Розумію.
— Тоді, сестричко, я так скажу: у цього Горобчика немає жодних шансів! Тому що ти в нас — виняткова дівчина!
Ми обидві розсміялися, і я ще раз про себе пораділа, що в мене є Свєтка. Десь у квартирі хтось охнув, почувся стукіт, кроки, високий жіночий голос вимовив: «Ні-ні, не проводжайте! Я сама знайду вихід!» і за секунду зачинилися вхідні двері.
— Що це? — я обернулася. — У Ляльки новий репетитор? — здогадалася.
Свєтка невесело усміхнулася.
— Ну, судячи з того, як швидко дамочка злиняла, — вже ні. Чудо ти наше, що сталося цього разу?
На порозі кухні з’явилася Лялька з тремтячим підборіддям і слідами туші на молочних щічках.
— Я всього лише дала їй потриматися за лапу вовкулака й показала засушеного кажана, а ця вчителька обізвала мене породженням пекла!
«Лапу вовкулака» — Йорика — Ольці на день народження подарував Костик, і була вона з облізлої кролячої шерсті виробництва мейд ін чайна, із сервісу AliExpress. Але варто було уявити спальню сестри в моторошних постерах Мериліна Менсона, темні штори й безліч запалених свічок (якими вона якраз-таки успішно виганяла зі спальні репетиторів) і стало зрозуміло, який жах пережила бідолашна жінка.
Зазвичай мама заздалегідь попереджала вчителів про невелику дивакуватість їхньої молодшої дитини, але, мабуть, цього разу про приватні уроки домовлявся тато.
— Ну й навіщо ти їй цю гидоту підсунула? — суворо поцікавилася Свєтка. — За яким фігом, Ляль?!
— Хотіла допомогти зняти напругу й встановити контакт, — відповіла Оля. — Вона чомусь нервувала й ніяк не могла почати!
— Ну і як? Встановила?
— Ні, але я не винна, що вона замість крісла вирішила сісти в мою труну. Ну, я і сказала, що це погана прикмета. А вона схопилася за серце, обізвала мене й втекла. І чим я її образила, не розумію?
Свєтка повільно заплющила очі й застигла, а я пирснула в чашку. Мало не подавилася!
Лялька, раптом передумавши ревіти, знизала плечима й підійшла до столу. Влізла з ногами на стілець і тоненько пронила:
— Ка-ать, а зроби за мене алгебру! Ну, будь ласка! Ка-атю!
Знаю, плавали, проходили.
— Фіг тобі! Я і так із твоїм Волдемортом увесь вечір гуляла, поки ти медитувала, совість май!
— А якщо я дуже попрошу? Ну, хочеш, завтра Костик у твоїй кімнаті килим пропилососить? Або із Сьомою в парку погуляє, а?
От тільки капловухого гота з величезним павуком на вулиці й не вистачало!
Навіть у Свєтки полізли очі на лоб, а Партизан протестувальне нявкнув.
— Ні, от уміють же деякі влаштовуватися в житті! Навіть заздрісно!
Зробити за сестру домашку мені було раз плюнути, навіть із помилками (за стільки років я і не до такого звикла), ось тільки думки зараз зовсім не лежали в межах математичної географії. Ну абсолютно!
— Слухай, Лялько, ну навіщо тобі алгебра, — сказала зопалу. — Тобі карти «Таро» потрібні — великі і з картинками. Розкинула їх віялом — і всі відповіді, як на долоні! Запитають домашку, чи не запитають — знатимеш. А раптом пронесе?
— Таро? — Очі в Ляльки часто-часто замиготіли й захоплено розплющилися, а я, побачивши скляний погляд молодшої, зрозуміла, що бовкнула зайве. Але пізно, Лялька вже щосили мрійливо витріщалася у вікно. — Таро…
Я і собі заморгала.
— Ходімо, Умко! — Свєтка встала зі стільця й потягнула мене за собою. — Не заважай людині мріяти. Готи вони такі, їм простір для уяви потрібен і тиша!
***
— Ось так, Сьома, все й сталося. І якщо ти думаєш, що в тому, що трапилося сьогодні, я винна сама, то частково змушена з тобою погодитися. Але тільки частково! Все ж таки я жива людина й в мене, як виявилося, немає такого хітинового панцира, як у тебе. І отруйних зубів теж немає!
Я згодувала павуку борошняного черв’ячка й взяла його з тераріуму під лапки на долоню. Сьома розім’яв кінцівки в оксамитових волосках, підняв шовкове черевце, переповз із долоньки на долоньку й застиг. Я теж застигла. У дружніх стосунках павука з людиною головне — не робити різких рухів. Звичайно, коли Сьома був юний і рухливий, він не раз кусав мене, але просто повірте: краще обійтися без цього!
А ось зітхнути й видихнути можна. Навіть корисно після такого-то дня! Я повернулася й підійшла до вікна, за яким уже давно стемніло, намагаючись зосередитися на думках. А думок, самі розумієте, у голові гуляла тьма. І найважливіша: позначити чіткі орієнтири моїх подальших дій!
— Отже, для початку розглянемо вихідні дані та розкладемо завдання по пунктах, — промовила я вголос. — Що ми маємо? А маємо ми найпростіше рівняння з одним невідомим (Катею Уфімцевою), де відоме (Іван Горобчик) уже за замовчуванням зведено у квадрат. І це означає, що результат рівняння бачиться цілком передбачуваним.
Пункт перший. Я влипла в історію, де умови від початку не рівні.
Пункт другий. Він спортивний і привабливий. Не зарозумілий, але впевнений у собі. Не дуже розумний, не дотепний, не грубий, проте: сміливий, зухвалий і чарівний. І думаю, на останньому варто загострити особливу увагу, щоб не потрапити під його шарм. Наприклад, придумати кодове слово «Тарган» або «Прищ» і повторювати його щоразу, коли ситуація захоче вийти з-під контролю.
І тут, Сьома, я маю визнати беззаперечний факт: він подобається всім дівчатам без винятку, навіть мені. Звісно, з умовно-естетичного погляду й десь глибоко в душі, а втім, я не дозволю собі відволіктися на подібні дрібниці.
Пункт третій. Він не помічає таких, як я. Він не бачить таких, як я. Для таких, як Горобчик — нас просто не існує. А отже, доведеться пробити стіну лобом і увійти в зону його уваги, незважаючи на труднощі.
І нарешті пункт четвертий. Повір у себе! І цей пункт насправді найважливіший, бо відсьогодні я рішуче налаштована все змінити! Нехай очкарик і заучка. Зубрилка, дрібнота й нудний книжковий черв’як. Я вирішила одне: ботаніки не здаються! За мною другий крок і пора переходити до дії!
Семен поворухнувся, і я повернула павука в тераріум. Розчесавши довге волосся, одягла піжаму, вляглася в ліжко й почала продумувати подальшу стратегію із завоювання Горобчика.
Właśnie ukończono czytanie ostatniej części utworu.
Jakie emocje on pozostawił?
Podziel się wrażeniami w komentarzach — to ważne dla autora i pomoże innym czytelnikom odkryć tę historię.
Historia trwa ✨
Autor nadal pracuje nad nowymi rozdziałami.
Zapisz utwór w swojej bibliotece i zasubskrybuj autora, aby jako pierwszy otrzymywać aktualizacje.