Бонус-епілог

Увага: читати особам, вкрай романтичним та вразливим!

 Дорогі мої читачі! Роман закінчений епілогом. Цей маленький бонус я написала у відповідь на ваші листи і бажання ще трохи побути з героями цієї історії.

Прийміть його, як мою вам подяку.

Ось така вийшла замальовочка з життя сімейства Фролових.

М-м? Хто там просив про Фролят і крихітних Ельфів ??

Вже давно за північ, в будинку тихо, і тільки наші зі Стасом поривчасті дихання порушують сталу нічну тишу.

– Стас?

– Що?

Ми лежимо в своїй спальні, на нашому ліжкові – новому й широкому, втомлені і розпалені, і все ще часто дихаємо, переживаючи кульмінацію збудження, що накрило нас.

Я давно помітила, що Фролов небайдужий до мого волосся, і ось зараз він проводить язиком по мочці вуха, потягує губами тонку прядочку на скроні, мурчачи, мов задоволений кіт, при цьому все ще залишаючись у мені. Я млію від задоволення й посміхаюся в темряві, розуміючи, що давно розгадала його гру.

І мені це неймовірно приємно.

– Давай, Ельф, зізнавайся, що ти хочеш? Клянуся, я готовий зробити для тебе все.

Хто б сумнівався. Я торкаюся долонею його щоки.

– Я хочу, щоб ти відповів мені, тільки чесно. Обіцяєш?

– А хіба може бути інакше? На-асте, – шепоче він на вухо, – ти давно знаєш всі мої секрети. І слабкості ...

– Не всі, – Стас лоскоче носом шию, і я тихенько сміюся, пробігаючи пальцями по широкій спині, радіючи з того, як щоночі мене зігріває гаряче тіло мого чоловіка. - Скажи... ти хочеш дитину?

Він завмирає, повільно опускає голову, торкаючись чолом мого плеча. Знову зариває обличчя в моє волосся.

– Стас? – я гладжу пальцями його потилицю, й він зітхає.

– Це так помітно?

– Ну-у, з деякого часу методи контрацепції – точно не про нас. Під подушкою не шелестить фольга, і таблетки мої кудись пропали. Ось знову.

– Я не хочу, щоб ти пила всяку погань!

– Ну, звичайно…

– І хочу тебе відчувати, Ельф. До кінця. Я без цього вже не можу.

– Ум-гу, – я теж вмію мурчати по-кошачому. – Хтось обіцяв відповісти чесно.

Господи, як мало нам потрібно, щоб запалитися. Тільки торкатися одне одного, дихати в унісон і дивитися в очі. Я дряпаю пальцями міцні сідниці, подаюся стегнами і тут же відчуваю рух назустріч.

Мій, тільки мій. Варто було так довго йти до нього, аби тепер бачити, як він потребує мого кохання, як жадібно шукає її проявів у найменших деталях, з якою пристрастю дивиться на мене, платить взаємністю, віддаючи себе без залишку.

– Насте, я чудовисько, так?

Дурний. Серце прискорює ритм, руки сплітаються ... я живу й відчуваю життя в собі, але він про це ще не знає.

– Чому ж? – вимогливо ловлю його губи. Відірвавши потилицю від подушки, цілую підборіддя, спускаюся до шиї, втрачаючи голову від запаху свого чоловіка.

Холодна хвоя? О, ні-і. Її давно обпалили промені сонця.

– Тобі ж довчитися треба. Отримати диплом, практику. А я ... я постійно про це думаю, як чортів егоїст! О боже, Ельф, – Стас сміється, – я збожеволів, але мені треба ще більше тебе. Я весь час боюся, що ти знову зникнеш. Але ти моя! Моя, чуєш!

Він перекочується на спину, тягнучи мене за собою. Виважує на себе, щоб пройтися ласкавими й жадібними долонями від живота до грудей. Спіймати груди ротом, притягнути мої стегна ближче і знову дати відчути себе глибоко в мені.

– Настя, так, я хочу. Хочу!

Та коли я вибираю момент, щоб повідомити новину, мені доводиться повторити зізнання тричі, перш ніж очі Стаса набувають осмисленого виразу, а з губ злітає несміливе та здивоване:

– Це правда, Ельф?

– Правда, Фролов. Другий позитивний тест, і я сама все ще під враженням від твого старання, – мені хочеться сміятися, і, не стримуючи почуттів, я регочу, раптом опинившись на руках Стаса, що аж засвітився від радості. – Мені здається, що першим у нас з тобою буде хлопчик. Мені цього дуже-дуже хочеться! – обіймаю чоловіка за сильну шию. – Хочеться, щоб він був схожим на тебе.

– Настя ...

– Ох, не стискай мене так міцно! Задушиш, дурнику! Краще подумай, як повідомити новину батькам ...

Ох, це було непросто. Перейми тривали всю ніч, хлопчисько народився міцним карапузом, і Стас допомагає мені тримати сина на руках.

– Ну, привіт, Степанку, – заглядає в зморщене, мов у їжачка, обличчя малюка, і я перший раз у житті бачу, як мама Галя плаче, не в силі стримати сльози. Повернувшись до батька, втикається обличчям у його плече, дозволивши емоціям взяти верх над вольовою стриманістю й оголивши своє жіноче.

– Спасибі, діти. Мої золоті, що ж ви з нами робите.

Через три роки ми зі Стасом знову змусимо її плакати, ось тільки часу на слабкість не дамо, подарувавши двох онучок – Анну та Галинку. Тому що один малюк добре, а троє ... За трьома увага потрібна! І допомога! Здається, мій новий проєкт міського парку відібрали для участі в європейському конкурсі молодих архітекторів. І я не знаю, як інші учасники, а Анастасія Фролова точно має намір перемогти!

ПІСЛЯМОВА

У сімействі Бонне народився хлопчик. Арно з Сюзет назвали його Філіп, на честь дідуся, і таки мріють виростити з сина знаменитого танцівника, який, без сумніву, прославить їхнє прізвище на багато століть уперед. А ще гукають нас у гості, й ми думаємо до них приїхати. (Ніякого Леона в їхньому житті не спостерігається.)

Мама Галя стала частіше бувати вдома. У Стаса виявилася така ж тверда рука, як і в матері, і вона вряди годи озвучує думки відійти від справ. Звичайно, це трапиться ще не скоро, і, напевно, Стасу знадобиться досвід і підтримка батьків в управлінні сімейним бізнесом, але тепер у мами з батьком з'явилася можливість у вихідні вибиратися на риболовлю, і вони частенько беруть із собою Степанчика. (До речі, син у нас вийшов викапаний його тато! Коли дідусь каже, що в домі росте майбутня гроза дівчат – ми з мамою Галею йому охоче віримо.)

Емма Леонідівна виявилася не такою вже й мегерою. Іноді вона з дядьком Миколою буває в нас, і хоча батько її не надто любить, правнуків вона обожнює і завалює їх подарунками.

Дашка з Петькою два роки працювали у Фінляндії й нещодавно повернулися. Влітку в них планується довгоочікуване поповнення сімейства. Збруєв – тепер молодий, але перспективний фахівець в області банківської справи, і теща зятем не натішиться. (Втім, я впевнена, що в них це взаємно. Хто б сумнівався, що Петька стане в родині улюбленцем, ха!)

А ми зі Стасом так нікуди й не переїхали. Чесно кажучи, будинок завжди був занадто просторим для чотирьох, то ж тепер, коли в ньому чується дитячий сміх і тупіт маленьких ніг, він став по-справжньому нашим.

Спасибі, дорогі читачі!
З любов'ю, ваш автор