Хочу твоєї любові

— Ти мусиш бути освіченою людиною. Повинна все знати й розуміти. Ніхто з нас не полетить у космос, але чому б не прочитати про космос у книжках? — філософськи розсудив Сейдж.

— І як там на Марсі, пане астронавте? — фиркнула я.

— Спекотно, — усміхнувся він.

Його щоки злегка почервоніли, очі засяяли. Він був дуже гарний у розпалі своєї маленької хвороби, на ім’я Тейла.

— Дивись не згори, Сейдже. Опіки — це боляче.

Я схопилася на ноги, втекла у свою кімнату, згорнулася калачиком під ковдрою і беззвучно заплакала.

Я нарешті почала усвідомлювати, що за жарт зіграв зі мною Господь. Що зір, слух і нюх — це найбільші скарби, але я б точно проміняла якийсь із них на диво дотику. Попрощалася б із пахощами квітів і ароматом свіжоприготовленої їжі, зате змогла б жити між інших людей. Не змогла б бачити, зате могла б цілувати. Я б проміняла б усі звуки на тепло чужої шкіри під пальцями.