Глава 2

Ліфт звично сіпнувся, зупинився на потрібному поверсі, і я вийшла. Підійшовши до своєї квартири, відчинила ключем двері й увійшла в передпокій. Увімкнувши світло, кинула забруднену шапку на полицю й опустилася на пуф. Посидівши так кілька секунд, зняла з однієї ноги кросівку і стала акуратно розшнуровувати другу.

У кухні горіло світло й чулося дзижчання кавомашини. Зерна билися об ножі та дробилися зі знайомим звуком, щоб уже за хвилину перетворитися на палючий «американо» з вершками. Женька любила пити саме такий. Усі цього ранку пили божественний напій життєвого благополуччя. Усі, крім мене.

Жили ми у квартирі удвох із сестрою. У старому семиповерховому будинку навпроти парку. Батьків у нас не було, а отже, моя молодша вже прокинулася.

— Гелю! — пролунав із кухні її дзвінкий голос. — Можна я твій млинець із сиром доїм? Він уже два дні лежить у холодильнику, а в мене сьогодні три пари в універі, і перша — соціологія у Страшко! Буду розповідати йому, що таке «структурний функціоналізм»! Уявляєш, я тільки ввечері дізналася, що саме мені випав щасливий фант бути доповідачкою за темою. Усе ж таки цей викладач — безжальна істота!.. Так можна? Хочу перед зустріччю з ним як слід підкріпитися!

— Бери.

Тут потрібно вставити маленьку ремарку, поки моя історія не пішла далі й ви не подумали, що я жаднюга, раз у мене треба питати дозволу. Зовсім ні. Просто так вийшло, що ми із сестрою рано залишилися самі, коли мені було вісімнадцять років, а їй — одинадцять. У той час жити було складно і, якщо чесно, майже ні на що. Але навіть у свої одинадцять років Женька не дозволила мені кинути навчання в університеті й узяла хатню роботу на себе. А я працювала вечорами та вихідними. І ми завжди і все ділили навпіл.

Тепер уже в університеті вчилася вона, а до моєї шкільної золотої медалі додався червоний диплом фахівця з реклами. У нашій квартирі з високими стелями й арковими вікнами з’явився новий ремонт, у гаражі — престижна автівка, і загалом потреба ділитися останнім у прямому сенсі слова давно зникла, а ось звичка «не брати чуже без дозволу» залишилася.

Я встигла зняти кросівку разом зі шкарпеткою і тепер роздивлялася свою постраждалу ногу. Моя зазвичай струнка щиколотка почервоніла і встигла помітно набрякнути, а під кісточкою утворився синець. Залишалося сподіватися, що це не перелом, інакше моє невезіння виявиться до обурення тотальним.

Хоча мені й так було прикро — аж до сліз!

Уявити тільки, сьогодні на мене чекає зустріч із корейцями, підписання найбільшого в моєму житті контракту з косметичним брендом і діловий фуршет. Привабливі усмішки й довірливі рукостискання. А я сиджу тут і думаю, як на цю зустріч з’явлюся — у гіпсі з милицею чи в кросівках і з тростиною?

Женька висунулася з кухні в короткій нічній сорочці і з чашкою кави в руці — довгонога й струнка. Побачивши мене, застигла на порозі передпокою, розплющила блакитні очі й відвісила щелепу.

— Ого! Міс Досконалість, у тебе що, блискавка влучила чи сміттєвоз переїхав?

— Гірше.

— Пожував і виплюнув Чужий?

— Приблизно.

— Трясця, Гелю, що сталося?

Сестра була моєю копією, тільки волосся темно-русяве в неї в батька, а в мене світле в маму. Ну і груди ще не доросли до моїх через вік. Але зараз я добре уявляла, що вона бачить.

З цією людиною я могла бути сама собою і, хоча не звикла скаржитися, а несподівано для себе зітхнула і сумно видала:

— Я нарешті зрозуміла, що ми з Арнольдом не пара.

Женька моргнула, зморщила гарненький ніс і недовірливо хмикнула:

— Тільки нарешті? Я тобі два роки тлумачу, що він самозакоханий осел і слухняний синок своєї матусі! До того ж жлоб! І можеш захищати його скільки завгодно, — сестра сіла на свого улюбленого коника і тупнула ногою, — але не можна бути настільки вузьколобим, щоб не цінувати свою дівчину!

— Вважай, що до мене дійшло.

— А можна дізнатися, що тебе на цю геніальну думку наштовхнуло? До речі, у тебе з волосся стирчить гілка.

Я лише відмахнулася. Після всього, що сьогодні трапилося, гілка була останньою неприємністю, через яку варто було переживати.

— Я підвернула ногу, образила двірничку, двічі впала в брудну купу листя, мій хот-дог поцупив кіт, і мене притягнула за хуліганство поліція.

— І все це за один ранок?

— Так. А ще на мені закінчилася кава в кіоску, і я не знаю, чи зможу вести машину, бо в мене, здається, перелом.

— Жесть! — ахнула сестра.

— А знаєш, що найприкріше?

— Що?

— Мені наснилася риба. Велика й зубаста.

— І-і? — підняла брови Женька.

— І я зрозуміла, що в нас з Арнольдом ніколи не буде дітей. Ми на них просто не наважимося! У нас завжди буде не той час і не той момент. – Я зітхнула. – І це жахливо.

— Господи, Гелю, які дурниці! Обов’язково будуть! Просто тобі треба знайти нормального хлопця!

— Ні. — Я мотнула головою, відчуваючи, як у мене здригнулася нижня губа. — Я все життя працюватиму за двох, доки не перетворюся на стару, самотню стерву. І закінчиться все тим, що мені навіть склянку води нікому буде подати. А коли вода в цій склянці випарується, після мене залишиться лише вставна щелепа…

Женька голосно пирснула сміхом, але одразу ж ойкнула й замовкла. Простягнула мені свою чашку з кавою, вклавши в руки.

— На, тримай, Гелечко, я собі ще зроблю! Сиди, зараз млинець підігрію і принесу! І знаєш що? — цьомнула мене в щоку. — Ну її, цю соціологію з її функціоналізмом! Краще я з тобою в лікарню поїду — а раптом і справді перелом? А твоєму Арнольду марно телефонувати. Його осляча величність напевно ще дрихне під боком у матусі!.. Ех, і чому тебе в нього хто-небудь не відіб’є?

— Може тому, що я нудна? І взагалі, холодна кар’єристка?

— Ні. Тому що ти ось уже чотири роки надто зайнята добробутом сімейки Мерзляєвих замість того, щоби подумати про себе!

***

Чашка кави зробила свою справу, і я змогла взяти себе в руки. Прийняла душ, висушила волосся та одягнулася.

Сьогодні на мене чекав складний і відповідальний день: остаточне затвердження рекламної стратегії, яку я особисто розробила зі своїм відділом, і сходження на новий щабель у кар’єрі. Тому, попри біль у нозі, я постаралася зібратися так, щоб цьому дню відповідати.

Я випрямила своє довге волосся, зав’язала його в середньої висоти хвіст і вдягла у вуха сталевого кольору сережки-конго. (Вони завжди додавали мені впевненості в собі та попросту були до лиця.) Підвела чорним лайнером верхні стрілки, додала відтінок на повіки й нафарбувала вії. Одягла кремову блузу, не забувши залишити розстебнутими два верхні ґудзики, і блакитний брючний костюм.

Жакет на одному ґудзику сидів на мені бездоганно, підкреслюючи по-жіночому округлі груди та все ще тонку талію. Зате широкі штани приховали відсутність підборів, бо я все ж таки взула кросівки. А поверх усього — пряме кремове пальто. Додала на обличчя слабким акцентом легкі рум’яна, а от блиск для губ обрала червоний. І, звісно ж, не забула про парфуми — найкращу нішу.

Під колір чорних стрілок були тільки сумочка, рукавички та класичні сонцезахисні окуляри, у яких я вважала за краще приходити в офіс рідного агентства.