Розділ 4

Все ж таки чудовий час — напередодні Нового року.

Мабуть, особливий на рік. Які б смутки не турбували серце, а подивишся навкруги — на людей, окрилених наближенням свята, на полиці крамниць, заставлені подарунками, на блискуче новорічною мішурою місто — і настрій одразу ж підіймається.

Я поговорила по телефону з подругою Машкою, побажала їй доброї ночі і покотила на улюбленому «Матизі» в нове життя.

Дивно, звісно. Адже те саме місто, та сама робота, батьки під боком… А варто було змінити квартиру, у якій жила з раннього дитинства, і немов крила за спиною розкрилися й понесли своїм шляхом.

До пізнього вечора рух у місті помітно розвантажився і затори зникли — було приємно просто їхати освітленим проспектом і думати. Я зупинилася біля світлофора, навпроти міського театру, і подивилась у бічне вікно. Там, осторонь широкого ґанку, стояла висока ялинка — парадна красуня в білосніжних кулях, і я раптово згадала, як ми гуляли тут із Жориком рік тому.

Тоді ми збиралися зустріти свято разом, але тридцять першого грудня в Крокодилівни стався черговий криз, і побачитися вийшло лише другого січня.

Треба ж…  Як нещодавно то було. Винні очі Жорика, плутане пояснення й чергове запевнення в почуттях.

Думка в голову спала раптово і, звичайно ж, вмить стала головною! Немов заблимала маяком червона лампочка!

Хочу ялинку. Велику, високу, і щоби на ній кулі — сині, фіолетові та сріблясті. Ось хочу! І зірочку вгорі — всю в мерехтливому інеї! І жодних спогадів про минуле! Зовсім!

Я навіть у кріслі зайорзала від нетерпіння — от я молодець! Придумати б ще, де її прямо зараз узяти – ялинку!

Врятувало почуття голоду. Вчасно згадавши, що мені потрібні продукти, я зменшила швидкість і завернула до цілодобового гіпермаркету.

На апетит я ніколи не скаржилася і повечеряти хотіла не менше, ніж купити новорічну атрибутику, тому затрималася в магазині на годину. Зате і ялинку купила — у великій коробці, і кулі, і пакетик продуктів — останній вийшов дуже важкий, хоча купила всього лише: каву, чай, апельсинки, ковбаску, сир, три коробки цукерок (а раптом хтось у гості зайде? Чому б ні?), багет, тортик, шампанське (відзначити новосілля), та добірні пельмешки — ціле кіло!

Готувати я любила і вміла, але зараз, по-перше, було вже пізно, а по-друге, сьогодні я збиралася вбирати ялинку, пити ігристе, дивитися романтичне кіно і так — танцювати на килимі в піжамі, намагаючись позбавити голову від думок про Жорика! Тепер у мене була своя квартира на цілих три місяці! І я збиралася робити в ній усе, що хочу!

Так і поїхала з крамниці з усмішкою.

Мій новий будинок розташовувався в дорогому районі міста й був помітний здалеку — одна з трьох двадцятиповерхових веж-близнюків. Я показала охороні документи та заїхала до підземного паркінгу. Зупинившись на проїжджій частині, вийшла із машини і дістала з кишені кожушка папірець, на якому за порадою Снігуроньки власноручно записала ручкою номер паркування «89».

У пізній час паркування вже було наполовину заповнене транспортом і довелося покружляти, щоби знайти своє місце. Але я дуже здивувалася, побачивши на потрібному мені п’ятачку чорний позашляховик — велику та гарну «Тойоту». Спочатку здивовано зупинилася, а потім безпорадно озирнулася — довкола не було жодної душі.

Гей! Що за жарти? Як так-то? Ні, ну що за народ! А, між іншим, стоянка грошей коштує, і чималих! Неподобство якесь!

У душі ворухнулася підленька думка пнути колесо джипа носком чобота і включити в загарбника сигналізацію. Але інша здорова думка нагадала, що я все ж таки дівчина культурна й доросла! Це ми колись із хлопчиськами у дворі обстрілювали машину одного директора сніжками, ховалися за ріг будинку й чекали, коли ж у господаря скінчиться терпець туди-сюди ганяти, вимикаючи сирену. Зате відучили його заїжджати на дитячий майданчик. А зараз я давно виросла й перебувала в будинку підвищеного комфорту, тому лише пофиркала, видихнула й залишила свою малу «Матіз» на місці гостьового паркування, твердо маючи намір завтра розібратися з власником «Тойоти». Це ж негарно — так чинити!

Вивантаживши з багажника коробку з ялинкою, поклала її на валізу, в іншу руку взяла пакет із продуктами й покотила з усім добром до ліфта — усе одно щаслива, попри маленьке непорозуміння.

Поки ліфт підіймався, наближаючи мене до квартири, усе ширше усміхалася, дивлячись на себе в дзеркало. Могла б — підняла вгору великий палець, а так тільки гордо подумала, що є в спонтанних рішеннях щось особливе, від чого захоплює дух.

Ліфт нечутно зупинився на потрібному поверсі, і я вийшла. Вивантажила сумки біля стіни, дістала ключі й на мить завмерла перед дверима. Зібравшись із духом, відчинила замок, увійшла до квартири й одразу ж здивувалася трьом речам. По-перше, десь за стіною грала музика; по друге, звідкись глухо долинав собачий гавкіт (невже тут така чутність між сусідами?); а по-третє, в передпокої горіло світло.

Хм, зненацька. Може, це Снігуронька для мене залишила?

Я втягла через поріг валізу, слідом за нею довгу коробку з ялинкою та пакет. Зачинила двері, розстебнула кожушок, зняла чоботи й озирнулася.

Вбудована шафа для одягу теж була відчинена, чого я вчора не помітила, і від думки, що про мій комфорт потурбувалися, на душі приємно потепліло. Ні, ну треба ж, як мило!

Я подумки подякувала агенції за турботу й на теплій душевній ноті, усміхаючись, підійшла до вітальні й відчинила подвійні фігурні двері. Сказала голосно, вітаючись із новим будинком:

— Привіт, любий, а от і я! Твоя Феєчка! Не чекав?

У кімнаті лунала музика, але крізь мелодію я раптом ясно почула чийсь болісний стогін — наче комусь палець прищемило дверима. І відразу ж за стогоном підозріло-метушливе ворушіння вперемішку з ойками.

— Хто тут?! — позадкувавши, я й сама злякано ойкнула й заляскала по стіні долонями, намацуючи вимикач. — Гей!

Коли люстра запалилася всіма світлодіодами, ахнула і впустила щелепу, побачивши прямо перед собою на підлозі напівроздягнену парочку в положенні нижній інтим.

Точніше, здоровезний неголений мужик був повністю одягнений і зіщулився в кріслі, а ось дівчина біля його ніг сиділа в спідниці, колготках, спущеному до талії бюстгальтері, і в цю хвилину, коли я на них витріщалася, займалася тим, що намагалася чи застебнути, чи то розстебнути ширинку на його штанах. Чоловік у цей час відчайдушно матюкався, затулившись від світла ліктем, і поривався встати.

Зрештою, йому це вдалося, він застебнув ширинку сам, але разом із нею захопив і волосся своєї коханки. Та заголосила… ну і я з переляку теж.

— А-А-А-А-А-А-А-А!

А що, мене двічі просити не треба. У мене слабкі нерви!

— А-А-А-А-А-А-А-А!

Як слід відкричавшись, взялася однією рукою за серце, а іншою — за дверний одвірок. Але зрозумівши, що мені, можливо, загрожує небезпека, метнулася назад у передпокій і схопила коробку з ялинкою. Забігши до кімнати, виставила її перед собою, як рушницю.

— Трясця,… ять,… лядь! Яка до біса Фея? Я тобі покажу любий, зараза непрохана! — раптом почула басисту лайку. — Ти звідки взялася? Приб'ю!