Глава 2

— Чому не відповідає твій телефон і що з твоєю ногою? Гелю, — Марік посерйознішав. Взагалі-то, він це вмів. — Що сталося? Настрій у тебе просто паскудний.

— Це так помітно?

— Для того, хто тебе знає — так.

Настрій був ще гіршим, але я намагалася триматися. І перш ніж розповісти другові про свій катастрофічний ранок, перекинулася з дівчатками робочими новинами. Їх було небагато, але я дещо обміркувала вдома у вихідні й зараз вносила зміни в робочі завдання.

Окрім корейців у нас залишалися поточні проєкти, і по одному з них я вивела на загальний монітор новий сценарій із пропозицією його розглянути. Мені раптом спало на думку змінити все — від логотипа до рекламного ролика. Від слогана до корпоративних кольорів.

— Дівчата, — звернулася до свого колективу із шести осіб, — чекаю на ваші зауваження і пропозиції до кінця робочого дня. Малюємо й пишемо все, що спаде на думку! Далі я покажу, що придумала. Фірма-замовник у старому обличчі себе зжила, ось у чому крилася проблема. Їм потрібен повний ребрендинг!

— Ліно, але «Агромарс» буде проти, — зауважила художниця Лариса, дуже старанна й серйозна дівчина років тридцяти. Наша головна у відділі людина-аргумент на користь «мінус». — Це чималі витрати для фірми.

— А я згодна з Ліною. Ну й що? Якщо вони вже зважилися на зміни, то чому б не на кардинальні? — поспішила їй заперечити Крістіна, спеціалістка з тексту й людина-аргумент на користь «плюс». — Важливий результат! Ось побачиш, вони передумають, коли ми створимо для них нове обличчя і нове життя!

— Саме так! — підтримала я. — Розумнички, дівчата! Чисте, як білий аркуш. Тому логотип компанії має бути білим! Викликати довіру. Приваблювати чистотою й незаплямованістю репутації! Жодного золота в дуеті. Прості й натуральні кольори. Зрозумілі слова. Часи змінюються, люди не хочуть платити за те, у чому колись розчарувалися.

— І ти скажеш про це «Агромарс» в обличчя? — на обличчі самої Лариси все ще читався сумнів, але вона вже поклала руку на графічний планшет і відкривала програму. — Регіна знову на тебе спихне негатив, а сама вмиє руки.

Я знизала плечима, прекрасно знаючи, що так і буде.

— Скажу, Ларисо. Зрештою, вони за цим до нас прийшли й нам платять, щоб ми вирішили їхні проблеми. Скажу, інакше відмовлюся відповідати за провал реклами.

— А кава, Ліно? Вип’ємо? Ми на тебе годину чекали.

— Ох, дівчата, гаразд. Усім десять хвилин перерви на каву і працюємо!

 
Ось у ці десять хвилин за гарячим еспресо я й розповіла Маріку про свій паскудний ранок і пригоди з котом і мітлою.

А потім двері відчинилися й з’явився Арнольд. І чомусь сьогодні мені бачити його зовсім не хотілося.