Розділ 5

Зустріч, як світонок, що обіцяє цілий день тепла й світла.

Ми спустилися в хол готелю і попрямували до нашого екіпажу.

Я вже казала, що мій тато геній? Він – геніальний архітектор і конструктор, а ще винахідник. Звісно, не все робить сам. У нього є помічники, серед яких моя мама, друг батька – талановитий артефактор та ще купка магів-стихійників.

Цей екіпаж – новаторство, бо в ньому вбудована система обдування. Вбудований артефакт відповідає всім твоїм забаганкам. Торкнутися і вимовити побажання: легкий вітерець, сильніше, тепліше, холодніше, зверху, знизу, збоку, тільки в обличчя і навіть легкий бриз. Це те, що нам сьогодні потрібно. Дрібні краплі води і прохолодний вітерець над головою. Екіпажі працюють на магії вогню і керуються артефактом. Задаєш маршрут і насолоджуєшся краєвидами.

На виході нам люб’язно вручили два тубуси з лимонадом. Ще один винахід мого тата. Такі тубуси оснащені двома артефактами: один заряджений вогнем, другий – водою. Натискаєш на вогонь – за хвилину в тубусі гарячий напій, а на воду – охолоджений з льодом або, якщо потрясти, з крижаною крихтою.

– Які ж ви нудні, – журиться Лео, коли ми віддаляємося від готелю, – самі ані пари з вуст, та й мені не дали відточити навички дотепності.

– Хто ж тобі, бідному, завадив? – обурилася Бет.

– Ти, хто ж іще! З кімнати ледве виповзла, а холом пронеслася, наче ураган. Ледве встиг за тобою.

Ми поволі рухалися дорогою, проїжджаючи повз будівлі, намагалися насолодитися краєвидами. Головний біль трохи відступив, і я змогла роздивитися всю красу, створену моїми батьками. А подивитися є на що.

Головна будівля вражала різноманітністю форм. Квадратні куби поверхів складені, як кубики, один поверх другого з невеликим зсувом, круглі вікна, трикутні дахи зі скла. Навколо будівлі розбиті численні клумби з квітами з усіх куточків нашого світу. Кілька садочків із гравієм на доріжках і в кожному маленький ставок. Це заслуга мами Аннабет. Вона – відьма з даром побутової магії. У кожен ставок запустили певний вид риби.

Недалеко від головної будівлі розташований рукотворний ліс, а в ньому близько двох десятків будиночків у вигляді загостреного відьомського капелюха. У кожному будиночку є плита з живим вогнем і маленька майстерня. Відьми такі заповзяті хозяйки, що навіть на відпочинку можуть створити новий рецепт. Якщо в них виникне нова ідея, то краще, щоб майстерня була поруч. Такі курорти коштують недешево, тому тут дуже уважно ставляться до потреб своїх відвідувачів.

Далі – тропічна частина з дуже яскравою зеленню і будиночками на деревах. Це для ельфів. Вони не в захваті від товариства інших рас, але дуже люблять тікати від своїх родин. Особливо молоді індивіди. Вони прагнуть розважатись щонайменше до тридцяти. Їхні батьки намагаються укладати шлюб за своїм вибором до того, як чаду виповниться двадцять два. Тому ельфи їдуть на такі курорти та розважаються, наче в останній раз.

У самому центрі острова – величезний ставок із чистою теплою водою. Дно і берег вкриті білим піском. Навіси та лежанки для відпочивальників. Через ставок перекинуто пішохідний міст із різьбленими поручнями. Вночі вода в ставку та перила підсвічуються, тому закохані парочки обирають це місце для прогулянок. Мерехтіння води заспокоює знервованих молодиків, які бажають освідчитись своїм обраницям.

Ми саме під’їхали до цього ставка, коли почули знайомий дівочий сміх. Повернулися на звук і застогнали.

– Пресвітла Карісса, – почали в унісон з Аннабет, але закінчення фрази було в кожної своє.

– ..який же він гарний, – млосно від Бет.

– ... тільки не він, – злобно від мене.

Поруч із дівицею, що хіхікає, стояв мій особистий кошмар і за сумісництвом король академії. Найкрасивіший, найсильніший, найталановитіший, найяскравіший, найзарозуміліший...

Ну як же інакше? Внучатий племінник нашого короля, п’ятнадцятий у списку на успадкування престолу. Якщо розбиратись у темі престолонаслідування, то можна голову зламати. Типовий маг вогню і гад, яких пошукати. До всіх його ‘’плюсів” – за останній рік у його ліжку побувала майже вся жіноча половина нашої академії.

Семуель Орінські справді дуже гарний. Як і всі маги вогню, з рудим волоссям, але в нього воно майже червоне. Завдяки короткій стрижці виглядає каштановим. Очі яскраві, живі, темно-карі з золотавим вкрапленням й обідком темних вій. Широкі накачані плечі, сильні руки, великі долоні з довгими аристократичними пальцями. Міцна спина, що переходить у вузьку талію, та довгі ноги. Гарний прес з кубиками, і… Ой! Щось заблукав погляд… Краще вище подивитися на чітко окреслені губи, по-чоловічому тверді. А чому вони розтягуються в таку мерзенну усмішку? Дідько, він мене помітив!

– Фаталь! Чи ти це? – підвищив голос Орінські, щоб його точно всі почули. – Які демони тебе сюди занесли?

– Забула запитати твою царську дупу, де мені проводити свій вільний час! – відповіла так само голосно.

– Не наривайся, дівчинко, – прошипів Семуель, – тобі ще повертатися в академію.

– Оринські, ми вже не діти. Може, припиниш цей дитячий садок і відчепишся від мене?

Займися Лейлою, дивись, як її ламає, – втомлено попросила.

Він різко розвернувся до своєї супутниці. Навіть Аннабет і Лео вирішили подивитися на Лейлу. Вона в цей момент завершувала чергове па, не інакше. Як ще назвати рухи її тіла, я не знаю. Ну хоче людина танцювати, що ж, не треба її засуджувати за це. Ні, навпаки, я партнера відправляю до неї. Не доведи богиня, ще вирішить підтримку зробити, а партнер мені нерви робить.

Хвала Кариссі, Орінські повернувся до своєї супутниці. Судячи з виразу її обличчя, Сем сказав їй щось не дуже приємне. Ми не чули, і якщо чесно, мені не цікаві їхні розмови.

– Ті, ти куди? – запитання Аннабет заскочило мене, коли я вже вийшла з екіпажа.

– Мені треба побути на самоті і змиритися з думкою про зіпсований відпочинок. Інакше я когось втоплю, – останню фразу вимовила майже пошепки.

– Дорогенька, слину підбери, гидко дивитися. У тебе огидний смак на хлопців, – Лео у своєму репертуарі звертається до Бет.

– Як ти мене дістав! Не твоя справа, хто мені подобається, а хто ні, – почула я злісне шипіння подруги з екіпажа, що від’їжджав.

Лютуючи, попрямувала в інший бік від ставка й Орінські з його дівицею.

– Це було кумедно! – почула незнайомий голос за кілька кроків від мене.

Я повернулася на звук, і щоб розгледіти того, хто говорив, приставила руку козирком до чола, ховаючи очі від сонця.

У затінку стояв хлопець приблизно мого віку, розслаблено підпираючи дерево плечем. Руки складені на грудях, погляд ховається під довгим чубчиком чорного волосся. Типовий некромант.

Високий, худорлявий, але під одягом вимальовується треноване тіло. Його штани та сорочка з довгими рукавами чорні,як ніч без зірок. Як йому не спекотно? Чорне волосся, бліда шкіра, сережка у вигляді черепа у вусі й маленька штанга з рубіном у брові.

Пресвітла Каріссо, за що мені такий подарунок? Він просто як із моїх мрій!

Напевно, в мене на обличчі була вся гама емоцій, бо цей напівбог почав загадково посміхатися, наближаючись до мене. Підійшов і зупинився за крок, продовжуючи посміхатися.

– Ти смілива дівчинка. Як довго у вас війна? – запитав з цікавістю в голосі.

– Та так, не дуже довго, а ти хочеш бути миротворцем? Забудь, марна справа. У мене вже є двоє, не допомогло, – відповіла, не розуміючи, що мене так напружує.