Chapter 1
Пролог
Ніхто нічого не почув.
Вона кричала. З останніх сил кликала на допомогу, та шум дощу поглинав звуки. У вузькому провулку не було ні душі, крім злочинця і жертви.
Здоровенний тип рвав на ній одяг. Холодні краплі дощу стікали обличчям, змішувалися зі сльозами. На більше вже не вистачало сил. Тіло палало від численних саден, а в скронях жаром пульсував страх.
Перед очима блиснуло широке лезо. Вона безпорадно притислася до цегляної стіни. Швидко й легко ніж увійшов у її груди. Мить — і лезо знову зблиснуло в жовтому світлі самотнього ліхтаря, але тепер із нього спадали в’язкі краплі. Вона відчула, як тепла кров просочила залишки мокрого одягу. Лише потім прийшов біль — настільки сильний, що дівчина вже не могла кричати і, знесилена, сповзла по стіні на асфальт. Злочинець переможно вишкірився.
І тут монотонний дріб дощу розітнув короткий свист.
Убивця обернувся, вдивляючись уздовж темного провулка. Порожньо…
Та щойно він схилився над здригаючою жертвою й торкнувся вістрям ножа вцілілої білизни, як відчув різкий біль у спині. Опустив очі й одразу зігнувся навпіл, хапаючись за зазубрений стрижень, що наскрізь пробив низ живота. Страх липким потом розлився тілом, несучи з собою холод. У паніці злочинець спробував витягти гострий стрижень, але стало тільки гірше. Тіло ніби скувала колюча проволока.
У слабкому світлі ліхтаря з’явилася тінь, що повільно й невблаганно наближалася до нього.
У ці миті злочинець відчув те, що ще кілька хвилин тому відчувала беззахисна дівчинка в його руках — безпорадність і безвихідь.
Тепер він став жертвою…
Біль посилювався. Ноги не слухалися. Він упав на коліна, стримуючи придушений крик.
Тінь стала виразнішою, і злочинець розгледів високу істоту в чорному плащі з капюшоном на голові, що повністю закривав обличчя. За її спиною височіли розкриті крила, чи то на вітрі розвівався темний плащ — убивця не розрізняв. Мружачись, він вдивлявся в розмиті обриси. Намагаючись розгледіти, хто ховається під безформною хламидою. Чоловік чи жінка? Людина чи?..
Стрілець зупинився біля зіщуленої в калюжі людини й, відламавши наконечник, витяг із обм’якшого тіла захололу стрілу. На якусь мить злочинцеві здалося, що біль відступив, і він спробував підвестися, але не зміг.
Вигнувся дугою й захрипів. Кров просочила одяг, змішалася з брудом. З рота потекла піна. Дихати ставало дедалі важче.
Він спробував не ворушитися, але це виявилося неможливим — рухи вже не підкорялися. У грудях палала невидима пожежа, а руки з останніх сил чіплялися за полу вологого плаща, мов за єдиний порятунок.
А стрілець, як і раніше, височів над злочинцем, байдуже спостерігаючи за його муками. Щось зловісне було в цьому ожилому фантомі. Щось дике, але людське. І це стало останнім, що запам’ятав злочинець перед тим, як серце зупинилося. Він востаннє вдихнув і затих.
Стрілець ще трохи постояв над мертвим тілом, стираючи зі стріли залишки крові. Гримаса презирства перекосила колись вродливе обличчя.
Засунувши білооперену стрілу в сагайдак за спиною, він наблизився до непритомної дівчини.
Одяг розірваний, мокре тіло вкривали свіжі садна, на грудях кровоточила глибока рана, але дівчина дихала.
Жива…
Стрілець стягнув рукавички й трохи підняв її, закутав у свій плащ. Яскраве світло на мить осяяло юне обличчя, а коли згасло — ран не залишилося. Вона здригнулася й застогнала…
Посадивши її біля мокрої стіни, стрілець розчинився в мороці порожнього провулка.
Ніхто нічого не почув…
You have just finished reading the last part of the work.
What emotions did it leave you with?
Share your impressions in the comments – it is important to the author, and it will help other readers discover this story for themselves.
The story continues ✨
The author continues to work on new chapters.
Save the work in your library and subscribe to the author to be the first to receive updates.