1. Професор

— Чия? — здивовано перебила Оленька, дивлячись чомусь на мене.

— Моя, — сказав і сам собі не повірив.

Ну а що? Підтримаємо «вдалий» студентський жарт.

Варвара, здається, теж, але виду не подала. Підморгнула мені, зняла кросівки, наступаючи на задники і хвацько рвонула в бік кухні, точно знаючи, де та знаходиться.

Все цікавіше і цікавіше.

Коло пошуку бажаючих ходити з намиленою шиєю звужувалося — мало хто бував у моїй квартирі.

— А чому Мудра? — знову Оленька.

Ну хоч десь її мозок працював у правильному напрямку, хоч і тупив сильніше мого в сьогоднішньому майже коматозному стані.

-          Бо розумна дуже, — донісся з кухні дівочий голос. – Вся в татуся вдалася…

— Тому що, Римська, ‑ посміхнувся, ледве стримуючись, щоб не зареготати в голос, ‑ вас це зовсім не стосується, — і льоду арктичного напустив для більшої переконливості. Ввімкнув професора на повну котушку. — Вибачте, але тема вашої дисертації не має жодного відношення до мого профілю. Отже змушений вам відмовити в консультації. Не затримую.

І навіть кивнув у бік так і незачинених дверей, які довелося підпирати власною спиною.

-          Але…

-          На лекцію не запізнитесь? Здається, у вас контрольна у ректора за півгодини…

Оленька більше не намагалася щось казати, лише покинула мою скромну оселю з ображеним, але гордим виглядом.

Але Оленька зараз мало хвилювала мене. Набагато більше мене турбувала безсоромна дівчина, яка з задоволеним виглядом наминає значних розмірів бутерброд на моїй кухні. І звичайно ж ті, хто її сюди заслав.

— Ти хто? — запитав, застигши в проході і схрестивши на грудях руки.

— Пам'ять відбило, чи що? — задумливо почухала кінчик веснянкуватого носа, смикнула гострим плечиком і викарбувала, — Мудра Варвара Платонівна, дочка…

— Чия?

— Твоя, сам же сказав, — і з захватом вгризлася в бутерброд розміром з півбатона.

І все б нічого, якби не одне: я точно знав -  дітей у мене не було, нема і не могло бути. Хіба що…

— Тоді зробимо аналіз ДНК і перевіримо.

Варя пирхнула, всією собою кажучи: тобі треба, бери і роби. А у неї є справи важливіші усіляких дорослих дурниць. Наприклад, уминати за обидві щоки бутерброд із сиром, ковбасою і свіжими огірками, який зникав в ній з невловимою швидкістю.

Хоробро.

— Мама хвилюватися не буде? — присів навпроти Варі і відкинувся на спинку стільця, уважно спостерігаючи за реакцією дівчини.

— А нема мами, з дитячого будинку я, — пробубнила дівчинка з набитим ротом.

Навіть так?

Поправив окуляри, коротко посміхнувшись.  Добре, клоуни-генії, подивимося, хто кого.

— Ну що ж, Варваро Мудра, тоді у мене до тебе ділова пропозиція…