Глава 5

POV Катя

Горобчик тут? Мені не здалося? Але як? Невже сьогодні удача остаточно взяла відпустку, зникнувши з мого життя, і навіть випадкова зустріч готова нагадати про суперечку? Ні, клянуся, це занадто!

Я здивовано озирнулася й пробіглася очима по натовпу навколо, майже одразу ж помітивши в ньому вродливого, усміхненого хлопця в модній куртці та кепці, оточеного групою друзів. Усі вони сміялися й рухалися. Щось безумовно відбувалося. У повітрі витало якесь дивне відчуття напруження й очікування, начебто ось-ось мало відбутися щось вкрай захоплююче. Цікавий народ це відчував і збивався тісніше. Хм, я теж одягла ролики і встала, не поспішаючи йти, і навіть тер’єр нагострив вуха, помітивши в натовпі біля фонтану величезного дога.

Що ж, у кожного свій інтерес — Волька нетерпляче закрутився в повідку.

Звичайно, я бачила Горобчика раніше в університеті й чула про нього. Повірте, навіть такій ботанші, як я, важко лишитися байдужою і не помітити популярного хлопця, коли в тебе є очі й вуха, а про нього говорить кожна друга дівчина. Так, мій погляд зупинявся на красивому обличчі (секунди на дві), щоб тут же ковзнути далі. Але мені ніколи не доводилося його розглядати. Якось не траплялося нагоди. Коли в тебе немає жодних шансів — ціль і наука залишаються понад усе!

Хм-м, щось я не те сказала. А втім неважливо! До сьогоднішнього дня я могла пишатися тим, що мене вирізняє тверезість думки. «Могла» — сподіваюся, ви помітили, в якому часі я вжила дієслово? У минулому, ви маєте рацію, і мені від цього зовсім не весело.

Я вирішила залишитися біля фонтану й почекати, розуміючи, що в бейсболці й без окулярів мене навряд чи впізнає хтось зі студентів. Подумалося раптом: а може, я поквапилася лаяти удачу, і це той самий випадок, який змінить усе? Скільки б я не ховалася, від суперечки мені вже не відкрутитися, а значить, і об’єкт цієї суперечки варто розглянути уважніше. Раз вже несподівано випала така можливість!

Заграла ритмічна музика, абсолютно точно біля фонтану щось почалося, я крутанулася на роликах і сунула ніс у натовп.

Нічого собі! Вуличний брейк-данс! Хто б міг подумати, що це так заворожуюче круто! Ні, справді! За пів години я стояла разом з іншими роззявами з відкритим ротом і розплющеними очима, із затамованим у грудях подихом, і старанно ковтала перехопленим горлом відчуття повного фіаско, що наближається до моєї душі.

Який жах!

Ну чому, чому провидіння таке жорстоке до нещасних ботаніків? У чому вони завинили? Якщо в мене досі й жевріла хоч якась надія, що я зможу довести красуням-гримзам, на що здатна Уфімцева, то зараз вона розвалилася. Розбилася, розлетілася й розділилася на дрібні квантові частинки — бамц! Пафф! І крах!

Дівчата знали, чому радіти. Мабуть, тільки зараз, коли вся бравада моїх слів, сказаних у туалеті в запалі суперечки, зотліла й лишилася гола правда, я змогла зрозуміти, наскільки високо перед нещасною заучкою виявилася піднята планка. Ну хто мене смикав за язик, хто?!

Чесне слово, краще б це був який-небудь прищавий ботанік. А ще краще, якби я змовчала.

Іван Горобчик не дарма вважався найпопулярнішим хлопцем університету. Спритний, сильний і спортивний, він легко літав над підлогою, крутився на руках, виконуючи складні танцювальні трюки, більше за всіх інших хлопців притягаючи до себе захоплені погляди роззяв і особливо дівчат.

Ох, так, і мій погляд теж.

Горобчик виконав свічку, схопився на ноги й широко посміхнувся натовпу впевненим білозубим оскалом, а я в розпачі заплющила очі. Не хочу на нього дивитися! Не-хо-чу!

Здається, я програла.

Я відвернулася від кола з танцюристами, втягнула голову в плечі й зробила крок геть, маючи намір піти додому, але в останню мить зупинилася. Серце боляче стиснулося. Ніколи не відчувала нічого подібного. Невже так болить… поразка? Що навіть ноги не слухаються?

Логіка підказала: вона сама. І додала з докором: а як же аспірантура? Як же твоя кар’єра вченого, Катерино Уфімцева? Як же простори Всесвіту, мрії та відкриття? Як же без тебе майбутнє всього людства?! Хіба ти маєш право це людство підвести?! Груди наповнила гаряча переконаність, і щось шепнуло відчайдушно: «Не можеш!» Тільки не тоді, коли до успіху пройдено такий великий шлях!

А як же квантова фізика й недоведені теорії!

Я ковтнула. Заперечила собі слабенько й тоненько: «Але ж Іван Горобчик мені не по зубах. Треба бути чесною із собою: у мене немає жодних шансів!». І тут же саму покоробило від власного боягузтва.

Ех, Катю-Катю. А ще вундеркінд! Можна сказати — надлюдина й гордість родини! Боягузка ти справжнісінька! І немає тобі виправдання!

Неподалік пролунав дівочий сміх, і я озирнулася, помітивши в натовпі роззяв своїх недавніх кривдниць. Ось уже хто точно за дурною ботаншею сумувати не стане, якщо я піду з університету. Навіть імені не згадає, що така була.

У грудях знову заворушився вогонь, але вже не відчаю, ні. Цього разу голову підняв протест.

А не зарано ти здалася, Катю? Та, що ставила перед собою надзавдання й завжди їх виконувала? Може, годі ховати голову в пісок і страждати, коли і страждати-то до пуття не виходить! Ну подумаєш красунчик Горобчик! Та що він, пуп землі, чи що? Адже навіть жодного разу не принц данський! Такий самий хлопець, як усі! Це ми ще подивимося, хто кого цілувати не захоче!

Брови грізно зійшлися до перенісся, дивлячись, як хлопцеві посміхається «міс довгий пазур» із подружками. Долоні стиснулися в кулаки, а корпус розвернувся на сто вісімдесят градусів до фонтану. Захоче, як миленький, або я буду не я!

Р-р-р-р-р… Ботаніки не здаються — ось!

Завдання окреслилося, і я зібралася. Час заявити про себе!

Сигнал до дії пробіг нейронами, логічні ланки задзвеніли й замкнулися в ланцюг. Я дала оцінку думці, яка раптом виникла в голові… Хм-м, безумовно, нерозумно й безглуздо. Але якщо вийде все правильно розрахувати — траєкторію, поведінку собак, власну швидкість і розташування об’єкта… то, мабуть, набагато краще, ніж нічого! А це вже дещо! Як я вже казала: мене завжди вирізняла тверезість думки — до сьогоднішнього дня!

Я озирнулася. Задоволений Волька крутився біля дога, запрошуючи того погратися, доки його господиня — мила сива старенька, розтуливши рота та впустивши на кінчик носа окуляри, притиснувши до грудей сумочку, спостерігала за діями танцюристів. Чудово! Я посміхнулася. Ось так і стають дрібними злодюжками.

Підібравшись до бабусі ближче (господи, і хто ж їй, божій кульбабі, такого пса довірив?), обережно вихопила з її розслаблених пальців повідець і переплела з Волькіним. Діставши з рюкзака гумовий м’ячик (улюблену іграшку тер’єра), поцокала язиком, привертаючи увагу собак…

Цокі-цокі, лапулі! Є! Морди, як за командою, обернулися, нагострилися вуха й закрутилися хвости.

— Правильно, песики. І немає там для вас нічогошеньки цікавого! А ось тут-тут ого-го, м’ячик! Ну ж бо, хто хоче з ним погратися?

Я покрутила іграшкою перед мордами, що вивалили язики, і переступила на роликах убік — крок, ще крок. Зараз було ду-уже важливо не помилитися. І не промахнутися!

— Зараз-зараз, мої ципи, тільки підберемося ближче…

Горобчик виробляв на підлозі складні фігури брейк-дансу, демонструючи силу рук і розтяжку, усмішка не сходила з лиця… Моїй підлості потрібно було всього лише почекати момент, коли він закінчить, поступиться місцем другові й відійде до фонтану, щоб діяти. Я натягнула повідці, підібралася й приготувалася кинути м’яч. Ох, сподіваюся, бабуся мене після не поб’є. Якщо все вийде, як я задумала, то в неї просто рука не підніметься з жалю!

Горобчик підхопився, відстрибнув убік і не без гордості: «Ось я який!», провернув на голові кепку й відсалютував друзям. Пора! Я добряче смикнула за повідці й запустила м’яч! Але навіть сама не очікувала, скільки сили виявиться в добрих хатніх песиків.

— А-а-а-а-а! О-о-о-ой!

Я не прокотилася, а пролетіла на роликах через коло, впечаталася в ошелешеного Горобчика павуком і разом із ним звалилася… правильно! У фонтан! Обдавши народ купою бризок.

Брррр! Як холодно!

Згодна, не найкращий спосіб зав’язати знайомство з гарним хлопцем і не найрозумніший вчинок, зате гарантовано, що він мене запам’ятає!

Напевно Горобчик би зараз сказав щось дуже грубе, якби разом зі мною не занурився під воду.

Ой, мамо! Тільки б його не втопити!