Глава 6, частина 1
Макс і далі тріпається, який крутий у квартирі краєвид із балкона, і чому я раніше не познайомив його з Рудим. Артем[2], засунувши руки в кишені штанів, як завжди морозиться від уваги чергової подруги, а Мальвін лізе зі своїми тупими анекдотами, намагаючись здаватися своїм і всім сподобатися.
Краще б сподобався Жанці, а то в мене вже вилиці зводить удавати, що її лепет мені цікавіший за руку на моєму животі. І нехай я не проти її там відчувати, але Жанка відверто дратує, чіпляючись за мене щохвилини. От уже кого не хвилює, що я молодший за неї на два роки та відверто динамлю після всього.
Вона голосно сміється із чергового жарту Мальвіна: «Дивіться, Снігуроньку кликали? Закладаємося, у тієї дівчини є всі шанси виграти головний приз вечора — увагу Рудого?», коли, обернувшись, давлюся власним сміхом, побачивши в холі Алісу Сніжну.
Тут димно, напівтемно й повно народу, але це точно вона. Ми вже випили по міцному коктейлю, та я ще не такий п’яний, щоби помилитися. Я б упізнав цю дівчину де завгодно.
Вона теж помічає мене й киває, а я, як дурень, витріщаюся на неї. Не вперше. З нерозталим снігом на довгому волоссі, схожим на блискітки, вона і справді нагадує героїню зимових казок.
От тільки, що вона тут робить? Я знаю Сніжну зі школи, проте ніколи не бачив на подібних тусовках… на відміну від її качка-хлопця. Але цей мудак уміє пускати пил в очі.
Я раптом розумію, що Аліса навряд чи знає про Рибалко — що він тут, інакше б вони прийшли разом. І Сніжна ніколи не виглядала сильною, щоб витримати такий сюрприз.
— Дідько, — я чортихаюся, знімаючи із шиї руку Жанки. — Тільки Снігу тут і бракувало!
— Який Сніг, Русику? — продовжує посміхатися Жанка, розгублено озирнувшись. — Ти ж начебто не куриш усяку гидоту. Руслане? — пробує мене обійняти, але я вже втратив до неї інтерес.
Коли Сніг поруч, я не можу ні про кого думати.
— Сєва? — звертаюся до Мальвіна, відходячи від компанії. — Розваж дівчину, я відійду. Треба!
— Руслане? — чіпляється за лікоть Жанка, але з ліктя її руку струсити ще легше, ніж із шиї, і вона ображено кидає мені вслід, не здатна зупинити: — Ну й не підходь до мене більше!
Я знаходжу Алісу з подругою на балконі. Вони танцюють. Я знаю, що Сніжна буде не в захваті, якщо я підійду, і залишаюся стояти осторонь. Сьогодні на ній коротка спідниця й блакитний пуловер. Світле волосся гарною хвилею рухається по спині в такт музиці, а стрункі стегна гойдаються. Мені подобається на неї дивитися, і я ні хріна не можу із цим зробити. Але змушую себе озирнутися.
Так і знав. Її качок щосили затискається з якоюсь брюнеткою в протилежному боці балкона, явно не підозрюючи, що його дівчина тут. Тупий ідіот! Якщо він зробить Снігу боляче, я його сам уб’ю!
Утім я про все забуваю, коли бачу Алісу та її подругу в товаристві популярних хлопців. Вони розмовляють, і це вже сюрприз для мене. Я знайомий з останніми й чудово знаю, на що ті спроможні, і розумію, що мене криють ревнощі. Я ніколи не сумнівався, що Сніг, зрештою, кине Рибу. Але не можу дивитися, як вона дістається іншому.
[1] Віктор Артемʼєв (прізвисько Бампер) — головний герой роману «Коломбіна для Рудого»
[2] Артем Сокольський і Сєва Мартинов (він же Мальвін) — герої роману «Сокіл і Чиж»