Глава 2

Він шумно втягує в себе повітря й притискається до мене лобом. Ми лежимо так якийсь час, не відчуваючи ні холоду, ні часу, а продовжуючи відчувати одне одного. Але нарешті Метью встає й піднімає мене. Струшує з мого одягу пісок, натягуючи нижче теплу кофту.

— Завмри! — раптом серйозно просить, відводячи від мого обличчя волосся, кинуте вітром на вилиці.

— Що сталося?

— Нічого. У тебе на віях вода.

— Ох, Метью! — я сміюся, знову широко усміхаючись. — Ти щойно змусив мене згадати, що я без косметики! Мої дівчата прийдуть у жах, якщо дізнаються, що я була на побаченні з напівголим хлопцем і навіть не причепурилася!

— Вона тобі не потрібна. Не зараз… Ешлі?

Наші погляди знову зустрічаються, і я розумію, про що він. Знаю, варто йому підступити до мене ближче. Але не знаю, чому йому важливо це знати.

— Усе добре, правда! Настільки, що мені знову хочеться тебе поцілувати, але тільки після того, як ти вдягнешся. Може, ти й містер Досконалість, але якщо станеш сопливим, це буде зробити, хм, проблематично!

Він сміється голосно й від душі і, звісно ж, притягує мене до себе. Відірвавши від землі, цілує в губи.

— Як шкода, що час повертати тебе додому, міс Усмішко. Тоді біжимо назад! — міцно взявши мене за руку, зривається з місця. — Не хочу, щоб ці жирні чайки нагадили на мої джинси!