Розділ 3, частина 1

Енергетик, сестра і нескінченно тверде «ні!»

Денис

Той самий вечір і навіть той самий район міста…

Завжди, коли я стикаюся з Кошкіною, у мене все з рук валиться, немов вона не блондинка з хвостом, а чорна бестія з вайбом «мінус сто до вдачі», або «порчу можна не знімати».
Втім, це не заважає їй виглядати так, ніби вона зійшла з плаката реклами вітамінів для ідеальної шкіри. Навіть коли кривиться, як лимон – ось як сьогодні у спортзалі – виглядає цілком апетитно.

Кошкіна — суцільний головний біль. Не фізичний, а такий, немов ти забув, навіщо зайшов у чужу кімнату… і чому все ще думаєш про людину, яку терпіти не можеш. Приблизно з дитячого садка. Приблизно з того самого дня, коли я обрізав волосся її новій ляльці, а вона – втопила в туалеті мої іграшки. Досі не знаю, що мені тоді стукнуло в голову? Але з того часу у нас стабільні стосунки: я дратую її, а вона — мене. Іноді ми робимо це мовчки, а іноді — у форматі стендапу на два мікрофони. Кошкіна розумна. Кошкіна уїдлива. І, на жаль, Кошкіна завжди відповідає. Іноді навіть на те, що ти ще не встиг сказати.

Стоп! Так про що я думав?.. 

Я відсунув думки про блондинку вбік і знову втупився в ноут. Там блимав курсор над останнім абзацом курсової…

«Мотиваційні стратегії в управлінні конфліктними командами».

Цікава тема, особливо якщо розгорнути в серйозний проєкт. Я сам її вибрав і навіть був на парі, коли її оголошували. Тому що, по-перше, маю намір досягти в житті успіху, а по-друге, незважаючи на свою репутацію людини, що живе від флірту до турніка, я реально навчаюся. І навіть подекуди з цікавістю. Просто про це мало хто знає: я, мої викладачі та старенька-двірник у парку, яка одного разу зазирнула в мій підручник з менеджменту і розгублено перехрестилася.

Я зробив ковток енергетика, який обіцяв «зарядити на дванадцять годин», і скривився. Напій насправді виявився рідкісною гидотою, і краплі впали на стару футболку з плямою від помідора, яка з’явилася там від однієї шкідливої кішки.

Відставивши банку вбік, витер краплі долонею і… Чорт! З кухні донісся сигнал мікрохвильовки, в якій нагрілася єдина сосиска в домі. Більше на вечерю нічого не було.

Протягнувши руку, щоб зберегти документ, я вже збирався йти на кухню, як раптом почув у коридорі швидкі кроки, а потім дверцята мікрохвильовки грюкнули.

О, ні…

— Аліско, не смій! — Я тут же зірвався з місця.  — Вона моя! У тебе дієта!..

Вискочивши зі спальні, кинувся на кухню… але пізно. Моя старша сестра вже стояла там у піжамі з оленями і з апетитом запихала сосиску в рот. Мою, між іншим, сосиску!

— Уфе ні. У мене… ніякої… сили волі.

— Це була остання, ти навіть не поділилася! — я з докором витріщився на родичку, з якою ось прямо зараз не хотів мати нічого спільного!

Сестра розкрила блакитні очі і винувато притиснула руку до грудей. Після чого відкусила від сосиски ще шматок.

— Ти будеш товста і не влізеш за режисерський пульт, — з похмурим виглядом випалив я. — Все, що тобі довірять знімати – це історію твого ожиріння!

— Зате сита! — Аліска облизала виделку і викинула порожню упаковку в сміттєвий кошик. — І не дивися на мене, Ден, як кіт зі Шрека. Мені не соромно! Я чесно намагалася стриматися, клянусь! Але сосиска обрала сторону світла. Подивись, який ти злий! Навіть сосисці мене шкода, бо ти весь вечір сестру ігноруєш!

— Я чоловік, мені потрібні калорії! А ще написати план курсової і бажано до вихідних!

— А я – жінка, у якої кар’єра висить на волосині! Мені потрібна підтримка й увага, мої батьки у плаванні, а ти мене навіть вислухати не захотів! І тепер я думаю: мені прямо зараз влаштувати істерику, чи спочатку з’їсти кекс, який я купила для улюбленого брата, і тільки потім розревітися?

Аліска ображено підтиснула губи і гордовито склала руки на грудях, чекаючи від мене покаяння і прохань поділитися кексом.

Я зітхнув. І більше від безвиході, ніж від перспективи голодної ночі.

Сестрі вже двадцять шість, а путніх рефлексів дорослого життя – нуль. Якщо хлопець — то обов’язково якийсь придурок, що доводить до сліз. Якщо каша — то обов’язково пригорить. Якщо робота — то така, де гаруєш з ранку до півночі, а лаври чомусь дістаються іншому. Як, наприклад, зі сценарієм для реклами шоколаду, який вона придумала, вимучивши мене питаннями та домашньою зйомкою, і його навіть затвердили… але в підсумку забули вказати авторство і віддали знімати іншому режисерові.

А все тому, що хтось сподівається на сосиску щастя й брата, який за шоколадний кекс душу продасть. Але не сьогодні!

— Аліс, краще б ти м’ясо купила, — втомлено відповів я. — Ну серйозно. Сьогодні була твоя черга йти в магазин і готувати вечерю – ми ж домовилися. У нас немає домашніх ельфів і кухонних полтергейстів, які за нас все зроблять. Якщо ти раптом не помітила – це я останнім часом тут доставщик їжі, мийник посуду й кухар. Я правда сподівався, що хоч сьогодні хтось крім мене візьме в руки сковорідку, поки я напишу цей чортів план. Хоч раз!

Я взяв зі столу останнє печиво, сунув у рот і відправився до себе в кімнату. Двері зачиняти не став – безглуздо. Якщо сестра захоче увійти, вона знайде спосіб. Навіть якщо доведеться волати «пожежа!» або зобразити «зупинку серця і зловісний скрегіт Дракули в двері» – вона це зробить. Недаремно в театральній студії їй довіряли ролі Джульєтти і злобної вампірші. Так натурально вмирати і пити кров – талант треба мати. Не розумію, навіщо вона пішла вчитися на режисера? З її зовнішністю фатальної брюнетки і строгою стрижкою каре, могла б стати зіркою блокбастерів…

Але замість цього сестра писала сценарії для серіалів і телевізійних проєктів, працювала помічником режисера і мріяла створити власне шоу. Бажано з крутим рейтингом і багатомільйонною аудиторією.

Як я і думав, Аліса незабаром прийшла сама – з чашкою гарячої кави в руках і кексом. Поставивши каву на стіл, присіла на його край і присунула кекс до мене.

— Досить дутися, Денисе. Це тобі. Ти ж пам’ятаєш, як я шоколадки зі своїх побачень для чортика приносила. Хіба могла я його з’їсти?

— Я не дуюся. Дякую. Я намагаюся в’їхати в тему курсової.

— Ну, вибач! — сестра розвела руками. — У мене сьогодні був божевільний день, я забула про магазин! У нас проходив фінальний кастинг нового реаліті, і я повинна була контролювати таймінг, а продюсер раптово захотів «емоцій і сонця» в приміщенні без вікон. І мені довелося, як тій мавпі, лазити по стропах і виставляти світло! А ще я загубила флешку з фінальною презентацією, знайшла її в кавомашині, а в цей момент принтер спалив макет афіші! І все це, коли в студії з’явився ВІН…

Я кинув на сестру короткий погляд.  Сестра і хаос? – не дивно!

— Хто – він?

— Валентин! — з урочистим тремтінням у голосі повідомила Аліска. — Зірковий ведучий з Купідон-ТВ. Ти б його бачив, Ден! Очі, як онікси, зуби білі, а усмішка… – Сестра ткнула в мене пальцем. — Ось! Як у тебе, коли ти хочеш когось звабити. З’явився в студії з ефектом димової шашки – фшу-ух! – і в усіх дівчат ступор стався!

Я скривився, коментуючи: 

— Щось цей ведучий мені вже не подобається…

— Даремно! — продовжила Аліска, мрійливо кліпнувши блакитними очима. — Уявляєш, ми підійшли до нього з продюсером і головним режисером, а він одразу ж здогадався, хто все придумав! Візьми та скажи при всіх: «Алісо, у мене до вас є пропозиція. Ви згодні її вислухати?» У нього – до мене! Ден, ти розумієш?!

Я присунув до себе чашку, відпив каву й відкусив половину кекса. Підняв брови:

— Поки ні. Але здогадуюся, що ти, звичайно ж, погодилася.

— Звичайно! Це ж Валентин! І тепер мені потрібен ти! З повною віддачею, терміном на тиждень й підписом учасника під контрактом!

— Що?!

В Аліски під пахвою виявився планшет, і вона швиденько сунула його мені під ніс. Увімкнула відео-презентацію – я навіть здивуватися не встиг.

На екрані промайнув логотип шоу і з’явився яскравий заголовок: «Кохання з першого Валентина – пілотний випуск». Мелькнули білі зуби й на всі боки полетіли серця, зірки, іскри і виплив слоган: «Сім побачень. Два серця. Один шанс!» Знайди долю, а ми виконаємо твою мрію – Літо в Парижі!..

Я мало кексом не вдавився і каву не виплюнув.

— Ні! — різко відповів, розвертаючись до ноута. — Прибери цю хрінь від мене!