Глава 6

Але, навіть гарненько все обміркувавши, готуватися до завтрашнього дня довелося до пізньої ночі, переконуючи й себе, і сестру, що все озвучене — не жарт, і я налаштована на помсту серйозно.

Добре, що жили ми в центральній частині міста і дві пари кольорових контактних лінз із магазину оптики нам доставили упродовж години. Одну пару під назвою «Коричневий блюз», а другу — «Спекотна Індія». І та, яка «Індія», помітно відливала багряним. Тож я вирішила почати зі звичайного карого «Блюзу», а далі дивитися на обставини. Якщо нерви здадуть, то й на «Індію» наважуся!

А ось перуку й окуляри я позичила у своєї колишньої однокласниці та єдиної улюбленої подруги, з якою ми дружили з дитинства — Жозефіни Писаренко. І насправді Жозефіна була у звичайному житті Оленою Писар. Сусідкою, яка жила в моєму будинку двома поверхами нижче і працювала актрисою в місцевому театрі Драми й Комедії, як і її батьки. Вважала себе людиною широких поглядів, яскравого темпераменту, і дуже творчою особистістю. Змінювала амплуа й партнерів за сценою так само часто, як хлопців у житті, і, як усі творчі натури, — була вельми вразливою дівчиною. Із зовнішністю палкої брюнетки й шикарними формами у всіх потрібних місцях.

Загалом, дуже вродливою.

Почувши про мій тотальний день невдач і підступний план помсти, Лєнка з’явилася на порозі нашої квартири вже за десять хвилин. Увійшла з пляшкою мартіні під пахвою і відразу з трьома перуками в руках.

Ну і, звісно, миттєво перейшла до справи, чмокнувши нас із сестрою в щоки.

— Привіт, Вітерець! Дивись, ось ця — «Мідне каре», — потрясла подруга першою перукою перед нашими із Женькою обличчями, — стильна класика. Я грала в ній англійську шпигунку, яка спокусила двух монархів, а ще вбивцю-медсестру в «Угоді на мільйон». Ось ця — «Золото Анжеліки», вона пристрасть і порок! Але взагалі-то, миленько виглядає, якщо пасма розчесати. А ось ця — «Скажені кучері Парижа». Досконалий бешкет в стилі міської божевільної! Я її просто для кількості прихопила.

— Хочу цей! — я показала рукою на скажені кучери. — Вона те, що мені потрібно!

Красиві брови Лєнки картинно піднялися.

— Ти впевнена, Гелю? Бери каре. За темпераментом кучері не твоє. Тебе ця перука розбестить. Ще пустишся у всі тяжкі, і я маю на увазі зовсім не секс! А, наприклад, їзду по снігу на велосипеді. Повір професіоналу, ти навіть не уявляєш, як нас здатна змінити зовнішність.

— Це я з твоєю «Анжелікою» пущуся у всі тяжкі, а кучері мені личать! — Я відібрала в Лєнки перуку й рішуче натягнула на себе. — Правда ж, Женько?

Вийшло надіти задом наперед, і мені несподівано стало смішно, коли я побачила своє бліде обличчя з почервонілим носом у хмарі темно-рудих кучерів.

— Дівчатка, я схожа на продавчиню квітів із Монмартру, яка підробляє ночами жрицею кохання, — хихикнула. — З одного боку екзотика, а з іншого… Такою енергетикою можна й задушити!.. Лєно, а окуляри в тебе є зі звичайними скельцями?

— Звісно, — пирскнула Писаренко, плюхаючись на ліжко в спальні, куди ми всі перемістилися, і дістала з декольте тонкий футляр. — Тримай!

Окуляри були чорними, круглими, з написом латинськими літерами на футлярі: «Карнавальні. Окуляри Гаррі Поттера з прозорою лінзою».

— Бізешко, ти де їх узяла? — я здивувалася, але футляр відчинила й окуляри приміряла. — У театральному Гоґвортсі?

Окуляри сіли, як влиті, і мала вигляд я в них разом зі скаженими кучерями, наче доросла Пеппілотта вирішила попрактикуватися в магії та в її руках вибухнув реагент. Бракувало сажі на щоках і шраму на лобі, але я вирішила компенсувати цей недолік косметикою.

Женька захоплено пискнула: «Вау!», вона обожнювала тішейди, а подруга зверхньо хмикнула:

— Та заразз! Я серйозна театральна актриса, а не статистка в драмгуртку. Бери вище, Вітрова! В Амстердамі, у кварталі Червоних ліхтарів! У мене й корсет домінанти звідти є для Герміони. І чарівна паличка-плітка Волан-де-Морта. До речі, Гелю, можу позичити. — Лєнка засміялася і підморгнула: — Відшмагаєш нею Орловського!

У світі Жозефіни Писаренко вирувало життя, яке мені й не снилося, але ми ніколи не намагалися переробити одне одного. Я любила Лєнку за відданість нашій дружбі й легкий характер. І, хоча подруг і залицяльників у Олени було вагон і маленький візок, вона відповідала взаємністю. І я досі за старою пам’яттю називала її «Бізешкою» за погляд чорних очей і дитячу любов до повітряних тістечок.

— Навіть боюся здогадатися, Лєно, навіщо тобі знадобилися ці окуляри разом із батогом. — Я зняла перуку і дбайливо відклала її вбік, впевнено зупинивши на ній свій вибір. Без неї в окулярах і із зіпсованим макіяжем я мала вигляд похмурої невдахи, і тут же захотілося повернути кучері «на голову». Щоб хоч так поправити уражене самолюбство.

— Ну не для дитячих ранків точно! — реготнула подруга. — Якось без Женьки розповім, навіщо! А то ще вуха в трубочку згорнуться.

— Між іншим, Лєно, — поспішила подати голос сестра, — мені майже дев’ятнадцять! І якщо знадобиться, я всю інформацію можу дізнатися з інтернету!

Почути про пригоди Писаренко в Амстердамі (та й не тільки там, якщо чесно) їй було страшенно цікаво, але спитати прямо вона б нізащо не наважилася

— Який жах! — Лєнка округлила очі, як Дездемона в момент, коли відчула на своїй шиї руки Отелло. — Та вже звичайно ж не від своєї сестри, хто б сумнівався! Їй уже дев’ятнадцять, а вона все ще незаймана! Женю, ти збираєшся повторити всі Гельчині помилки?

— Так, Жозефіно, — я суворо поправила на носі свої нові окуляри. — Ти мені дитину не псуй! У неї все буде коли треба і з ким треба! І точно не в цьому розпусному корсеті, який ти їй зараз показуєш! Женько, — наказала, побачивши, з яким інтересом сестра роздивляється деталь одягу в телефоні Лєнки, — припини на нього витріщатися!

— Мрій, Вітрова. Ти хіба не знаєш, що з хорошими дівчатками все відбувається з точністю до навпаки? Якщо не я, то її зіпсує якийсь ідіот у двадцять чотири роки, як тебе!

— Це ще чому?

— Тому, що саме в стільки Женька вирішить, що досить шарахатися від хлопців і пора скуштувати дорослого життя!.. Ні, вибач, подружко, але краще за любові в дев’ятнадцять, ніж без неї у двадцять чотири. І спробуй запереч!

Заперечувати було нічого й ні за що. Своїй сестрі я цілком довіряла, а на кону сьогоднішнього вечора стояли зовсім інші завдання.

До них ми втрьох і перейшли.

Насамперед вивернули на ліжко весь гардероб Женьки із різноколірними лахами, здебільшого в розмірі оверсайз. Потім усю спільну косметику. Її зʼясувалося не так уже й багато, і Писар збігала за своєю «чарівною валізкою». Одних помад у ній було штук сто, між яких червоних — рівно половина, і ми довго сперечалися, на якій зупинитися, аж доки не закінчили вечір дівич-вечором, розповіддю про Амстердам (із частковими подробицями), знеболювальним і мартіні.

І, здається, я знову ревіла, коли вкладалася спати.

***

А коли прокинулася, можна було й не «вдягати» новий образ Гелі Вітерець (як я вирішила себе називати) — настільки жахливо я виглядала. Настрій, як і раніше, відчувався на позначці «нуль», очі опухли, і все вчорашнє божевілля здавалося безглуздою бравадою потопельника.

Але набагато гірше, ніж очі, виглядала моя нога, яку я вчора не берегла. Кісточка опухла й боліла, і було ясно, що сьогодні мені ліки не допоможуть. Кульгати доведеться навсправжки.