Глава 8

— Можеш інший розповідати казки про бізнес, Орловський! Думаєш, я не розумію, чому ти мене залишив у себе, знаючи, що чутки про цю ніч однаково розповзуться? Тобі це потрібно, щоб тримати на відстані дочку Крапівіна. Його дорогоцінну Кірочку! Але фіг тобі, а не свобода. Мені Жоржик сказав, що її татко трупом ляже, але виконає всі її забаганки. Тож твою пісеньку все одно заспівано!.. Ненавиджу тебе, бабій!

Я сів у машину й сердито грюкнув дверима. Рвонувши з місця, спрямував «БМВ» у бік бізнес-центру, об’їжджаючи перешкоди й ризикуючи заробити штраф.

«Бабій»? Гаразд, чорт із ним, переживу! А ось інше зачепило.

І ця теж ненавидить. Але тут хоч зрозуміло, за що.

І ключі так і не віддала. Треба буде змінити замок і натякнути Жоржу, щоб він краще наглядав за своєю протеже, а то вляпається в щось гірше, ніж ночівля в самотнього хлопця. Таміла Тай не була позбавлена таланту, а ось розуму й амбіцій їй бракувало.

На відміну від іншої блондинки…

Щойно дорога вирівнялася, і руки звично лягли на кермо, думки повернулися в бік світловолосої Ангеліни Вітрової — крижаного серця «Регіна-Стайл». Останнім часом я думав про неї частіше, ніж, по-хорошому, міг це собі дозволити. А після вчорашньої зустрічі, вона й зовсім не виходила з голови.

Ось уже з ким Мерзляєвим пощастило, так це з їхньою артдиректоркою та її командою. Я ніколи не був циніком і не соромився собі зізнатися, що від роботи цієї талановитої дівчини, від її підходу до деталей — захоплювало дух.

Однозначно вона змушувала про себе говорити набагато далі меж її відділу.

Проте ні батько, ні я не вважали агенцію Регіни конкурентами нам. Ні, це було передчасно і, якби було озвучено, прозвучало б як комплімент останнім. До розмаху «Імперіал-КУБ» їм тільки належало вирости, не кажучи вже про те, щоб напрацювати багаторічну репутацію.

Але з таким директором у них був шанс досягти успіху швидше. І, звісно, я здогадувався, що з їхнього боку картина малювалася зовсім інша.

Мій «Імперіал» стояв на шляху їхнього зростання, як кістка в горлі, яку ще не зглитнути, але вже й не виплюнути. І їхня артдиректорка її повільно й наполегливо перемелювала.

Я вирішив придивитися до неї, до цієї Ангеліни, як до фахівця, а закінчилося все тим, що, як останній ідіот, коли її бачив, витріщався на холодне обличчя, профіль або ноги. Не розуміючи, де в цій крижаній дівчині захований креативний вогняний потенціал. Зате несподівано виявив, що вона вся обвішана невидимими гачками, і будь-який із них мене чіпляє. По шматочках залишаючи на ній увагу й не відпускаючи.

Такого я за собою не пам’ятав. І дивно було відповісти собі на запитання: а що було б, якби вона захотіла мною заволодіти?.. Якби помітила мій інтерес до себе й усміхнулася?

Спілкуватися з дівчатами я вмів і вважав за краще думати, що між нами все швидко б зійшло нанівець і перегоріло. Гачки відвалилися, і я заспокоївся, позбувшись нарешті цього незрозумілого тяжіння.

Я думав про те, щоб її переманити, але не бачив можливості це зробити. Вона ігнорувала мене з байдужістю холодної статуї, буквально не помічаючи. Захотів би я переманити будь-кого зі Стайл — я б легко це зробив, але у разі з Ангеліною Вітровою всі можливі дороги до неї перетворювалися на пірси й обривалися в море. І в цьому штормовому морі не було плавців.

Незрозуміло, що її робило такою відданою родині Мерзляєвих? Вона не була схожа ні на одного з них. Я чув, що Регіна вчепилася в неї мертвою хваткою і вправно опрацьовувала, але ніхто не помітив між її сином і її артдиректором великої любові.

І з усім тим, вони були разом.

Останньою чуткою про «Регіну-Стайл» стала новина, що вони збираються укласти мегадорогий проєкт із серйозним корейським брендом і продавати йому не тільки рекламні послуги, а й у широкій перспективі рекламні продукти. Звичайно, це спричинило інтерес, але в нас вистачало і своїх клієнтів, щоб серйозно переживати щодо цього. Тому я дуже здивувався, коли представники корейської компанії раптово вийшли на мене й побажали укласти контракт на вигідних умовах. Практично не обговорюючи деталей.

Що відбувається?

Всередині «Регіна-Стайл» і взагалі?

Про це я збирався запитати Ангеліну Вітрову приватно, не привертаючи до нашої розмови уваги… Але раптом почув в обличчя відчайдушне: «Ненавиджу тебе».

Ні, безумовно, моє життя складалося дедалі складніше відтоді, як між спортивною кар’єрою і діловою — я вибрав останню і зупинився на бізнесі. Не під тиском батька, як багато хто думав. Зробив вибір сам. Мені подобався спорт, але ще більше я любив динаміку ділових відносин і робочий горизонт завдань. Спорт давав навантаження тілу, але не думкам.

То ж чому одна з них: «А чи не ускладнив я собі цим життя?», останнім часом усе частіше лунала в голові?

Ось як зараз, коли, увійшовши до офісу, я побачив у дверях свого кабінету Кіру Крапівіну, свою знайому з дитинства, у костюмі кольору беж і задушливій хмарі парфумів.

Останнім часом у неї увійшло у звичку стояти тут і чекати на мене.

Щоразу, коли бачу свого директора з роботи з клієнтами, шкодую, що поступився її батькові, старому другові сім’ї, і взяв на роботу його доньку. Він чесно попередив мене, що це її примха і якщо він отримає відмову, вона з’їсть йому мозок.

Тепер вона їла мозок мені.

Що ж, ми обидва вірили, що коли-небудь їй набридне.

— Максиме, ну нарешті ти прийшов! — темноволоса дівчина зробила крок уперед і діловито підібгала губи. Зображати активність у Крапівіної виходило набагато краще, ніж виконувати свої прямі обов’язки. Слава богу, що на цей випадок у мене був Павло, її заступник.

— Привіт, Кіро, — я привітався, підходячи до свого кабінету. — Що трапилося? Я бачу, ти мені тричі телефонувала, поки я їхав. Твоя наполегливість не змінюється.

— Сталася співбесіда, Максиме! Уявляєш, Богдан Андрійович її не скасував! Він уперто має намір відвести нас у середнє століття і знайти тобі секретаря. Наче тобі мене мало! А він знає, що я завжди готова допомогти!

Ось уже точно. Навіть коли не просять.

Я дістав ключ і відчинив кабінет. Увійшов всередину й Кіра увійшла слідом. Поки я знімав пальто і прибирав його в шафу, продовжила говорити:

— Там у вестибюлі вже сидять три претендентки й чекають початку. У Копійки в кабінеті сидить твій батько, і Копійка щойно повідомив мені, що телефонувала охорона центру й Богдан Андрійович дав їм вказівку підготувати ще десять перепусток. Десять! Господи, Максиме, що відбувається? До нас менеджером влаштуватися набагато простіше, ніж якимось секретарем! Хіба нам бракує молодших менеджерів і працівників офісу?

— Не бракує. Але мій батько впевнений, що посада особистого секретаря набагато важливіша. Це як лайкова рукавичка, пошита на замовлення — має сісти ідеально й завжди бути під рукою.

— Якийсь робочий анахронізм!

— Найімовірніше. Тому не факт, що секретар у мене взагалі з’явитися. Однак це забаганка генерального директора, і я маю поважати його бажання. Утім, так само як і ти, Кіро! – наголосив. - Раз уже тут працюєш…

Крапівіна працювала й дуже старанно, як напевно вважала. Ми були знайомі років із восьми, але ніколи не дружили. Не складалися стосунки в нас і тепер. Щоправда, я не був упевнений у тому, що вона такої ж думки.

— Ти так дивно ставишся до того, що батько тобою зневажає, Максиме. Хіба не простіше сказати, що ти проти? У нас чудова, злагоджена команда!