Розділ 2

Мені ще належало звикнути до того, що моя молодша сестра перетворюється на дівчину, а от до новини, що вона вже вважає себе жінкою, я виявився не готовий. До того ж такі розмови викликали певну ніяковість. Їй би з мамою поговорити — навряд чи тут допоможуть поради брата або не по віку розумних подруг, але шкода, що в тієї після роботи залишалися сили хіба що прийти додому й приготувати вечерю.

Я обернувся й подивився на Крістіну. За останній рік вона витягнулася й стала схожа на лелеченя. Усе в ній було тонким і довгим, ще не сформованим, а тому трохи незграбним. Навіть обличчя, ставши довшим, ще зберегло дитячу безпосередність і всипаний веснянками ніс. Але, звичайно, вона обіцяла стати дуже симпатичною дівчиною.

Однак питання було поставлене не просто так, і я скинув брови.

- Ти що, у когось закохалася? Тому й питаєш?

Саме так. Ніс у веснянках мрійливо задерся.

- Ну, мені подобається один хлопчик. Він класний геймер і вдягається стильно. Тільки він старший.

От тепер мої брови зійшлися над переніссям. Я перекрив воду й повернув бритву на полицю, розуміючи, що думки набули не найприємнішого напряму.

- Який іще хлопчик? І що означає «старший»?! Крістіно, ти де з ним познайомилася? У мережі?! Давай, розповідай як є!

Хто їх, нинішніх тінейджерів, знає! У її віці я точно на дівчат-однокласниць не задивлявся, а вона вже пам’ятає всіх сучасних кумирів! Раптом вона влізла туди, куди влізати небезпечно?

- Та ні ж! — сестра зітхнула. - Він учиться в нашій школі у восьмому класі.

- А-а, - від душі відлягло. Навіть дивно, що за секунду я встиг подумати чорт знає про що! Навіть згадати, де розташована найближча поліцейська дільниця! А все виявилося просто. Або поки що просто. – І… що тепер?

Схоже, сестру моє останнє питання зачепило. Мала надула щоки, ображено блиснувши оченятами.

- І нічого! Я тебе про інше питала! Тобі що, складно відповісти, красива я чи ні?

- Ну, ти, е-е, дуже симпатична. І обов’язково станеш красивою… колись. Років через п’ять.

- Лопух!

- Чого?!

Я сіпнувся вперед, але двері до ванної кімнати перед носом із шумом зачинилися. Довелося відчиняти їх і йти слідом за сестрою до нашої спальні. І нехай я не був асом дипломатії, але знав, що жіночі істерики краще гасити в зародку.

- Гей, Кріс, ти що, образилася? Ну, вибач. Невдало сказав. Звісно ж, ти красива, але поки ще дівчинка. До жінки доведеться підрости.

Крістіна сиділа на своєму ліжку, підібгавши під себе ноги, і дивилася у вікно. Щойно я увійшов, запустила в мене плюшевим ведмедем, із яким спала з трьох років (пошарпаним і однооким, але з улюбленою іграшкою вона розлучатися не хотіла).

Само собою, я його тут-таки зловив — у своїх образах сестра точно була жінкою і «прилітало» мені не вперше.

- От і Денис такий самий лопух, як ти!

- А я чому лопух?

Отже, хлопця зі школи звати Денис? Треба запам’ятати.

- Та тому що! А скажеш, ні? Тобі, Тошко, двадцять років, а в тебе досі немає дівчини!

- Хм. І що з того?

- А те! Через свої теорії ти й не помітиш, як життя пройде повз! Р-раз — був Антон Морозов молодим. Два — став нудним і старим факапером*, от!

Нічого собі! Я не втомлювався дивуватися тому, як швидко й звідусіль сестра встигала нахапатися сленгових слівець.

- Ну, я думаю, про це ще рано переживати, - сказав примирливо. – І потім, у мене немає часу на дівчину, і ти це прекрасно знаєш.

Я згадав Еллу, її мінливий настрій, якого не міг зрозуміти, і сумно видихнув.

- Але, здається, мені подобається одна…

- Що?! Тільки здається?! — сестра ахнула й ображено випнула підборіддя. - Чудово! У мене є старший брат, але в нього немає особистого життя! Мені навіть подругам похвалитися нічим! У Карінки брат уже з третьою дівчиною зустрічається, а в Лєнки Гусєвої Сашко тільки в десятому, але в нього вже було два побачення! Думаєш, мені не прикро?

- Мені — ні, - відповів чесно. – Якось не спадало на думку.

- Та у всіх є дівчата, крім тебе! І це — повний відстій, зрозумів!

Судячи з тону, звинувачення прозвучало серйозне, і здивування переросло в спантеличення.

- Крістіно, та що за дурня з тобою коїться? — я підійшов ближче до сестри й поклав ведмедя на її постіль. - У кого це «у всіх»?

- У Сашка Гусєва, у Гаррі Стайлса, у Коула Спроуса і навіть у його брата-близнюка! У всіх, у всіх є! А ти — нічим не гірший за них!

- Крістін, якась дурниця. Невже моє особисте життя хвилює твоїх подруг?

 Сестра опустила голову, витерла носа… і раптом з її очей закапали справжні сльози — великі й гіркі.

- Я не хочу, Антоне, щоб із мене сміялися. І з тебе теж! Я хочу, щоб у тебе була дівчина — найкраща!

Я присів на ліжко й притягнув малу до грудей. Погладив по голові, думаючи про те, що тільки про таку неприємність і можна шкодувати у дванадцять років.

Коли сів вечеряти, додому повернувся вітчим. Ми з ним роками не віталися й не прощалися — сам так привчив. Раніше він мене не помічав, а потім я підріс, прийняв це правило й повторив за ним модель поведінки. От і зараз він увійшов на кухню й просто сказав:

- Де мати?

- На роботі.

- А ти?

- На роботу.

- Є що на вечерю?

Я не збирався йому прислужувати й тикати пальцем, як дикому аборигену, де в нашому домі схована їжа, тому просто знизав плечима. Але на вечерю точно щось було, і лежало воно в моїй тарілці.

- Крістіно! — підвищив голос вітчим. – Суп залишився? Розігрій!

- Не можу, тату! Мені ніколи, я уроки роблю! — дзвінко долетіло зі спальні. – У мене трійка за контрольну! Антон сказав, що треба виправити, а то Анна Володимирівна викличе тебе до школи! А вона в нас така зануда, тату, кого хочеш дістане!

У руці вітчим тримав великий пакет із рибою і, озирнувшись, опустив його в кухонну мийку.

- Потім зробиш свої уроки. А хто рибу чиститиме?

- Фу-у! Терпіти не можу рибу! Сам любиш, сам і чисть!

- Тобі матері не шкода?

- А тобі не шкода? Чи в тебе рук немає?

Якби я тут не сидів, вітчим би обов’язково прикрикнув на доньку, а так промовчав. Засопів, відкриваючи холодильник і поглядаючи в мій бік. Він теж ніяк не міг звикнути до того, що я виріс.

Так, у його доньки не було часу й бажання, щоб почистити рибу, і, якби не мій подарунок, не було б смартфона, що вітчима цілком влаштовувало. Зате в нього самого була машина, лазня на дачі його батьків, новий шведський моторний човен і друзі, перед якими він цим човном хвалився.

Він абсолютно точно був здатен сам подбати про свою вечерю.

Я доїв, вимив за собою тарілку, одягнувся й пішов. Чаю пити перехотілося. Сподіваюся, що на роботі випаде вільна хвилина.