Розділ 4

Лео – примара з мерзенним характером. Він постійно чимось незадоволений і поспішає про це повідомити. Відпускає їдкі зауваження з будь-якого приводу не тільки Аннабет, а й мені. А ще доволі часто вчить жити не гірше за батьків. Довгі лекції менторським тоном витримати важко. Наша тендітна психіка активно бореться з цим.

Сьогоднішній ранок не став винятком.

– Лео, я серйозно, або замовкніть обидва, або я спалю до демонів цю штору! Потім особисто будеш пояснювати серу Берталю, чому йому виставили рахунок. Мої батьки за це не платитимуть ! – лютую я.

– Дорогенька, з огляду на те, як ти шаленієш вже зараз, то ти, швидше, втопиш цю штору. Воно й на краще. Новий готель і така пилюка. Ганьба адміністрації! Аннабет, підйом, перед променадом треба ще висловити невдоволення з приводу стану номера. Це просто нахабство пропонувати нам жити в такій кількості пилу. А якщо в мене алергія? – Лео демонстративно потрусив обидві штори.

– Уммм, – застогнала я з-під подушки, – ти примара і алергія тобі не загрожує. Вгамуйся і випаруйся! Ти домігся свого, ми вже встаємо.

Лео зник і дав нам можливість, не соромлячись своїх піжам, зішкребти себе з ліжка. Це виявилося титанічною працею. Учора ми й справді хильнули зайвого. У голові, за відчуттями, давав концерт весь духовий оркестр об’єднаних королівств. По черзі сповзали у ванну і хоч трохи стали нагадувати людей.

– Такс, дорогенькі, виглядаєте, як свіженькі мерці, – це Лео, звісно, не зміг змовчати. – Все, виходимо на сонце, воно хоч трохи додасть живинки вашим обличчям. Чи спочатку сніданок?

Ми обидві ледве придушили нудоту, почувши про їжу.

– Ой, щось ви зовсім зелені стали. Може, варто поїсти, а то зомлієте від першого ковтка свіжого повітря? Я бачив у ресторані на сніданок чудовий омлет, хрусткий бекон і ароматні ковбаски, жирненькі такі… – продовжив знущатися дух.

– Лео, закрийся! – у два голоси гаркнули ми і тут же схопилися за голови.

А йому смішно. Ще й гидотно гигикає, падлюка.