Розділ 5

Зрозуміла! Він занадто відкритий і усміхнений, як на некроманта. Дивна та нетипова поведінка. Я наче притягую людей з нетиповою поведінкою чи то магією.

– Ти некромант? – вирішила уточнити, бо раптом він маг землі. Може, в нього імідж такий?

– А ти з тих магів, які за чистоту крові та іншу нісенітницю? Свої дружать тільки зі своїми? – щиро здивувався він.

- Ні, що ти, – тихенько розсміялася я, – геть навпаки. Ти надто усміхнений і балакучий.

- Не зрозумію, це погано чи просто не за стандартом? – запитав він, наблизившись ще на півкроку.

Ой, матінко, який у нього голос глибокий із хрипотою. А очі майже чорні, глибокі, як безодня. Або мій мозок з похмілля ще не прийшов до тями, або мене нахабно спокушають? А я тут розтеклася калюжкою. От дурепа!

Я про всяк випадок відійшла на кілька кроків, а раптом він використовує якийсь артефакт. Не могла я так попливти від однієї фрази. Я трохи не довіряю людям і особливо магам.

– Послухай, не знаю, хто ти і чому вирішив заговорити зі мною, але я зараз не налаштована на розмову і хочу побути сама. Всього найкращого, може, ще побачимося, – розвернулася, щоб піти.

– Я – Дерек. Дерек Лірой. Ще побачимося, Тіано, – сказав і швидко пішов у протилежний бік.

Я так і стояла з відкритим ротом хвилин п'ять, дивлячись йому вслід. Це що таке? Звідки він мене знає? Та хто він узагалі такий? Як він сказав? Дерек Лірой? Мені терміново потрібна Аннабет, вона всіх некромантів нашого королівства знає.

Про прогулянку я забула, де шукати Бет, не знала, і лимонад закінчився. Висновок: повернуся в кімнату і почекаю там. Хоч від спеки не страждатиму.

У кімнаті прохолодно і тихо. Бет ще немає. Трохи походивши кімнатою, вирішила вбити час за читанням. Сама не зрозуміла, як заснула. І наснилося мені щось, схоже на видіння.

Старий зруйнований замок, чорні стіни і потріскана підлога. Велика зала без стелі. У центрі – чаша з вогнем, явно магічним. Я стою біля цієї чаші і наповнюю вогонь своєю магією. Поруч зі мною – якась постать в чорному. Він, як слухняній дитині, каже мені:

– Гарна дівчинка, ще, мила. Дуже добре. Ти все робиш правильно. Так і має бути, не бійся. Ще трохи і все закінчиться.

І тут щось дуже гучно вибухнуло.

Це були двері в нашу кімнату. Я схопилася, перелякавшись гучного звуку, і не одразу зрозуміла, де знаходжусь.

– Ті, ти тут? Я так більше не можу! Він мене дістав! Я вб'ю цього гада! – напружена Бет увірвалася в кімнату, як тайфун.

– Ой як страшно, я весь тремчу, – вяльяжно влетів у кімнату Лео. – Ти забула, що мене вже вбили? Вдруге не вийде.

Гуркіт дверей, я так зрозуміла – це Бет розлютилася, а вбити зібралася Лео. Тут він має рацію, не вийде.

– Тіано, ти мене чуєш? Що з тобою? Маєш розгублений вигляд, – Бет стурбовано присіла поруч і заглянула в очі.

– Мені наснився дивний сон, – я була ще трохи не в собі.– Із цим я пізніше розберуся. Ти мені потрібна. Скажи, ти знаєш, хто такий Дерек Лірой?

– Я знаю, а ти звідки його знаєш? – мені здалося чи Бет із ревнощами це запитала?

– Ми сьогодні познайомилися. Кілька годин тому, коли я хотіла побути насамоті, – чесно відповіла. Не вистачало мені ще з подругою посваритися.

– Він тут?! – скрикнула Аннабет. – Не може бути! Але як? Що він тут робить? Як? Де ти його бачила?

Бет так вчепилася мені в руку, що точно будуть синці.

– Аннабет, для початку заспокойся. Відчепись від моєї руки і дай свою мазь від синців. Поясни, хто він такий і чому ти така схвильована, – попросила я, потираючи зап'ястя.

Подруга відчепилася, збігала у вітальню, принесла мазь з виглядом, що вибачається, сама змастила мені руку і спробувала пояснити:

– Дерек Лірой – один із найсильніших студентів-некромантів західного королівства. Він, як і ми, цього року закінчує академію. Вже перебуває на службі в короля і може використовувати не тільки магію некромантії, а й темну. Розумієш, Ті? Він може нам допомогти!

– Ще ти забула сказати, що він неймовірно гарний і в нього приголомшливий голос, – замріяно сказала я.

– Ти здуріла?! – обурилася подруга.

– Чому це? – щиро здивувалась я.

– Він меніі потрібен і спокушати його буду я! – Аннабет стала навпроти мене і вперла руки в боки.

– Бет, заспокойся, будь ласка. У мене ще питання. Звідки він знає мене? – примирливо запитала.

– А він тебе знає? – в один голос запитали Бет і Лео.

Я детально описала нашу зустріч із Дереком і як він назвав моє ім'я. Їм теж здалося це дивним.

– Гаразд, – плеснула в долоні подруга і набула войовничого вигляду, – будемо вирішувати проблеми в міру їхньго надходження. Зараз головна проблема – їжа.

Ми попрямували до ресторану готелю. Замовили улюблені страви і насолоджувалися тишею та смаколиками.