Розділ 4
— Якщо ти не знаєш, де буває твоя дівчина, то не варто й у мене запитувати, звідки я знаю, що то були демони! — розвела руками й, обійшовши чоловіка, відчинила двері.
Коли він вийшов, провела його довгим, уважним поглядом й промовила:
— А я сподівалася, що ми будемо жити спокійно. Наївна.
Баргрим підійшов ближче, його лапи м’яко ступали по підлозі, і він хрипко видихнув:
«Ну все. Тепер я зрозумів, чий запах я чув поруч із будинком!»
— І чий же?
«Оцього… чоловіка», — злегка розтягуючи останнє слово, відповів Баргрим.
— Дуже цікаво, — Ісабель поглянула на Баргрима й примружилася. — Із цим розберемося завтра. А зараз йдемо відпочивати.
«Я ж ніколи не сплю. Чи ти вже й про це забула?» — намагався пожартувати Баргрим.
Утім Ісабель ніяк не відреагувала на його слова. Зачинивши дверцята, вона зробила глибокий подих і, намагаючись позбутися відчуття занепокоєння, опустила голову й пішла у ванну кімнату.
Баргрим здивовано провів її поглядом і приліг біля дверей. Якщо ті дивні чоловіки, від яких пахло звірами, повернуться, то він буде готовим.
Ісабель зайшла в кімнату й повільно зняла свій одяг, залишаючи його на підлозі, і підійшла до ванни. Тепла вода, що поступово наповнювала ванну, дарувала відчуття затишку, але дівчина не могла позбутися того внутрішнього напруження, що трималося в її грудях. Сьогодні вона врятувала двоє життів. Це було досить приємне відчуття. Утім разом із цим почуттям була присутня й розгубленість. Ісабель повільно опустилася у воду, дозволяючи теплій рідині облягати її тіло. Вода накривала її поступово, немов обіймала у свої тенета спокою.
Ісабель заплющила очі й занурилася, відчуваючи, як її тіло повністю поглинає волога, а навколо стає темно. Під водою все здається віддаленим — ні звуків, ні думок, лише важкість тіла й тиша, що огортає. Це був момент, коли вона могла на мить відключитися, забутися. І все ж, навіть занурена в цю темну безодню, її розум не міг позбутися боротьби між тими частинами, які прагнули спокою, і тими, що жадали сили й контролю.
З глибоким вдихом Ісабель повернулася на поверхню, відчуваючи, як вода стікає з її шкіри, але не могла позбутися відчуття, що цей короткий момент розслаблення — лише ілюзія. Вона обтерла вологе обличчя, ніби намагаючись змити із себе не тільки воду, але й сумніви, що накопичилися в її душі.
— З початком нового життя, — прошепотіла Ісабель.