Розділ 6

Полум’я затанцювало навколо порізу, охоплюючи його, як шовк, — лагідно, але впевнено. Шкіра почала затягуватися, не залишаючи після себе навіть подряпини. Ісабель зітхнула, спершись руками об умивальник і вдивляючись у власне відображення в дзеркалі.

— А ти ще тримаєшся, дівчинко, — прошепотіла сама собі й гірко усміхнулась.

Дівчина витерла обличчя рушником, кинула зіпсовану кофту в кошик для прання, хоча скоріше за все, вона більше не побачить її в гардеробі і, перевдягнувшись у м’яку сорочку, вийшла з ванної.

Баргрим одразу підняв голову, коли двері відчинилися.

— Все, на сьогодні з мене досить. Я відпочивати.

Пес у відповідь лише фиркнув і встав, щоб почимчикувати слідом до спальні. Його лапи м’яко торкалися дерев’яної підлоги, не видаючи жодного звуку.

Ісабель опустилася на край ліжка, розчесала пальцями вологе волосся, а потім, нарешті, дозволила собі повністю розслабитися. Плечі опустилися, дихання вирівнялося. Вона загорнулася в ковдру, і в голові почали повільно танути уламки дня — бійка, голоси, запах диму й крові.

Баргрим вмостився біля самого ліжка, витягнувши передні лапи вперед і поклавши голову між ними. Його палаючі очі згасли до ледве помітного світіння, і здавалося, що пес заснув.

Але ніч не мала наміру залишатися спокійною…