Розділ 1: Ти моя душа

— Ну чому ж не уявляю, якщо маю такі ж самі сильні почуття…

Лука обережно простягнув руку, і його пальці м’яко обвили стебло квітки. Він підніс її до Нішель, поглядаючи на її обличчя, в якому відбивалась уся та ніжність, яку він хотів передати. Пелюстки ніжно ворушилися під його дотиком, немов сам вітер ласкавий. Він повільно провів квіткою по її шиї, залишаючи за собою легкий слід прохолодної свіжості. Ніжне торкання пелюсток до її шкіри викликало мурашки, і серце Нішель забилося швидше. Він зупинився на кілька митей, зачіпаючи її волосся, доторкнувшись кінчиком квітки до її плеча, відчуваючи, як тіло Нішель злегка здригається. Квітка стала для нього ніби символом того, як він обережно й ніжно прагне доторкнутися до її душі, як пелюстки, які не хоче пошкодити, лише хоче поцілувати ніжним дотиком. Його погляд не відривався від неї, коли він, не поспішаючи, провів квіткою вниз, залишаючи за собою шлейф легкості й тепла, поки квітка торкалась її шкіри, мов невидимий шепіт його почуттів.

Вечір повільно переходив у ніч, а вони, забувши про все навколо, віддалися своїм почуттям та пристрасті. Всі важливі слова вже були сказані. Нішель і Лука зрозуміли, що справжнє щастя не потребує більше нічого — воно є тут, у цей момент, в їхній любові.

***     

Серена із чоловіком Ісааком та маленьким сином Девідом прилетіли в Акройд. Зустріч із родиною була теплою, з багатьма усмішками й приємними словами. Всі разом вітали одне одного, обмінювались новинами й сміялись. Але за цією легкістю та радістю стояло не просто сімейне зібрання — сьогодні мав статися важливий момент.

Лука, зібравши всіх за столом, у мить перетворив атмосферу на урочисту. Він подивився на Нішель, яка сиділа поруч й усміхалася, і повідомив рідним про весілля.

Артур переглянувся з Рейн, і вони переплели свої руки. Дядько Ніколас ледве стримував сльози. Місіс Евелін натомість не стрималася, і по щоках потекли сльози. Її родина була разом. І серце матері заповнювалося щастям. Бейн, піднявши бокал, голосно промовив:

— Ну нарешті! Вітаємо!

Усі присутні вибухнули аплодисментами. Серена з радістю обняла сестру Сабін, Ісаак і Адам по черзі потиснули руку Луці, а Девід і Єва, які гралися під наглядом місіс Джуд на дивані, ніби підтримуючи радісну атмосферну, сміялися.

Вечір був теплим і наповнений розмовами, сміхом і щирими розмовами, де всі зібралися після розлуки. Сабін сиділа на дивані із чашкою вина в руці й поглядом, повним ідей і рішучості. Вона обожнювала планувати різні заходи та завжди знаходила спосіб зробити навіть найпростішу ситуацію незабутньою.

Доки матір Евелін, дядько Ніколас і місіс Джуд бавилися з дітьми в кімнаті, Сабін озирнулася й, побачивши, що чоловіки на терасі, промовила:

— Я знаю, що після всього, що ми пережили, нам потрібно знайти час для себе, — нахилилася вперед, щоб привернути увагу дівчат. — Що скажете на те, щоб влаштувати дівич-вечір?

Нішель, яка все ще відчувала на собі усю емоційну тяжкість останніх днів, підняла погляд, її очі були трохи здивовані, але усмішка вже почала розцвітати на обличчі.

— Дівич-вечір? — запитала вона, навіть трохи сміючись від того, якою неймовірною здавалася ця ідея зараз.

Рейн перевела погляд на Сабін і кивнула.

— Я підтримую, — промовила Рейн, навіть не замислюючись.

Серена також підтримала ідею сестри й впевнено сказала:

— Це було б чудово. Ми всі давно не мали часу просто для себе, для радості.

Сабін одразу відреагувала на схвальне ставлення, і її обличчя засяяло від задоволення.

— Нішель… Чому ти мовчиш? — вигнула брови Сабін.

— Дівчата, я… не знаю, — знизала плечима.

Сабін закотила очі.

— Сестро, погоджуся! — Рейн взяла Нішель за руку.

— Ну що тут ще думати? — розвела руками Серена. — У мене й в Сабін не було дівич-вечора…

— Гм… у нас навіть не було справжнього весілля. Утім, я не жаліюся, — знизала плечима Сабін.