Краще б я цього не бачила

— Легко сказати, — похитала головою я. — Я сплю й бачу сни… Соромно розповідати, які. Я хочу бути такою ж, як усі. Хочу того ж, чим займаються всі люди. Може, не зараз, але пізніше. І думка, що я ніколи не зможу, — вона просто нестерпна…

Сейдж потріпав мене по волоссю й спробував заспокоїти, але що більше я намагалася взяти себе в руки, то гірше виходило.

— Лорі, насправді в сексі немає нічого такого, через що варто було б так… божеволіти. Це просто… та нічого особливого. Господи, скільки тут золи… Що тут учора спалили? Бібліотеку Трініті?

— Ти що, думаєш, я за стільки років не навчилася бачити, коли ти брешеш? — розлютилася я. — Зовсім за дурепу мене тримаєш? От ти, скажи мені чесно, якби довелося вибирати між пенісом і рукою, ти б віддав руку, так?

— Ну ось, знову ти починаєш біситися! — вигукнув Сейдж, стиснувши в одній руці кочергу, а в іншій — віник для золи.

— Значить, віддав би. А як щодо ноги? Ти б більше ніколи не зміг ходити, бігати, грати у футбол, але все одно, думаю, віддав би ногу. Так?

— Лорі!

— Відповідай на просте запитання! Віддав би пеніс чи ногу?!

— Прокляття! Ногу! — з бордовим обличчям відвернувся Сейдж і знову з ретельністю Попелюшки почав колупатися в каміні.

— Ось бачиш! І все заради чого? Щоб не позбутися найпрекраснішого, що може дати тобі життя: близькості з іншою людиною, пестощів і дотиків!

Сейдж фиркнув і підняв очі до неба, зображуючи крайній ступінь незгоди, але мені не задуриш голову. Я знала, що маю рацію.

— Ти готовий віддати ногу, а може, навіть обидві ноги. А знаєш, що я могла б віддати за шанс хоч одного разу спробувати все це? Я б, напевно, могла віддати життя! Чужі руки обпекли б, чужі поцілунки обпалили всю шкіру на обличчі, чоловіча… рідина роз’їла б зсередини, зате я б перед цим була бажаною, коханою! — як зачарована, заговорила я, навертаючи кола вітальнею і не бачачи нічого навколо.

— Яка ж ти дурепа, Долорес! — схопився на ноги Сейдж, кинув кочергу з віником і струснув мене так, що клацнули зуби. І продовжив швидко, люто: — Твоє життя неоціненне, і жодні потрахушки з кимось не варті його!

А потім розвернувся й вилетів із кімнати — так швидко, що аж попіл у повітрі закружляв.

До мене підійшла Гейзел і ткнулася мокрим носом у моє стегно. Вона завжди знала, коли я засмучена.