Розділ 4

—  Хм, а ви непогано справляєтесь, як на новачка. Та ні, ви вже обідали?

—  Я… Ще ні тільки з листами закінчила.

—  То може пообідаємо? – Я хотіла йому відмовити, але потім зрозуміла, що це може бути чудова нагода дізнатися його краще.

—  Ну якщо це входить в мої службові обов’язки… —  Спробувала пожартувати я.

—  Аню, Аню бачу твій гострий язичок хоче ще один урок, —  він дивився на мої губи, які я покусувала в даний момент. Перспектива бути поцілованою ще раз цим чоловіком мене приваблювала настільки, що мурашки бігли по шкірі, а десь нижче в животі наливалося тепло.

—  Ем, вибачте.

—  То бери пальто і ходімо.

Я забігла в кабінет взяла сумку, пальто і поспішила за цим чоловіком, в якого один крок був наче мої десять. Знову розглядала його, йдучи позаду я чітко бачила чорне густе волосся, яке встигало завиватися трішки ззаду, при тому що як я помітила він вкладав його вранці. Широкі плечі, гарний прямий аристократичний ніс і прекрасний вольове підборіддя. Ну діти в нього мали б бути ідеальними, хоча обручки в нього немає, а отже не одружений. Та й навряд одружений чоловік поліз би цілуватися до ледь знайомої дівчини, або ж я погано розбираюся в чоловіках. 

Проходячи повз рецепцію я побачила Машу яка ледь дихає від купи справ, які не може розібрати, я раптом згадала про обід, який готувала собі на роботу, зараз він для мене не актуальний, а от дівчина, як я бачила навряд скоро вибереться на обід. Так, перше знайомство у нас не задалося, але я теж не янгол. Не знаю, як би я реагувала на людей після того, як бос на мене спустив собак. Мене підкупило те, що Маша вирішила змінити мою першочергову думку про неї і пішла на контакт, все таки союзники мені тут теж необхідні. Я сказала босу, що дожену його на вході, на що він навіть не відповів, а тільки кивнув. Звісно, хто я така – челядь, допоміжний персонал, тринадцята помічниця…

—  Маш? – я підійшла до рецепції так тихо, що вона аж підскочила перед екраном свого комп’ютера.

—  А? Що? – Вона видихнула, коли побачила, що це тільки я, мабуть очікувала цього козла побачити.

—  Ти вже обідала?

—  Та яке там, я якщо до кінця робочого дня це все розберу то буду найщасливіша людина на світі.

—  Ну тоді у мене для тебе приємний сюрприз, —  я витягнула два невеличкі контейнери з сумки і у дівчини загорілися очі.

—  Ти хрещена фея чи просто чарівниця?

—  Та ну облиш, просто наш бос вирішив пообідати десь поза компанією, а ти ще не скоро будеш мати час, от я вирішила врятувати тебе від голодної смерті на роботі. Я сама готувала, сподіваюся тобі прийде до смаку.

—  Дякую, —  вона обійняла мене і я побігла за босом.

Ми їхали в тиші, звичайно мені хотілося щось різанути, аби мати можливість бути ще раз солодко покараною, але ні я цього не зробила. Звісно потрібно притримуватись етики і дистанції на роботі і головне не шукати собі проблем через які можна цю роботу втратити. Доки ми їхали мій телефон почав дзвонити, спочатку я думала це Віра, але коли я побачила невідомий номер то напряглась. Влад це побачив і вирішив уточнити.

—  Все добре? – В його погляді читалася турбота.

—  А, так все добре, —  я переборола себе і вирішила все ж зняти трубку. – Хвилинку я тільки поговорю.

—  Звісно.

Я видихнула і зняла трубку. Одного разу я зіткнулася із переслідуванням по телефону, до мене тиждень дзвонив невідомий з різних номерів і розповідав мені, що він мріє зі мною зробити. Це було не так страшно, як впершу чергу бридко.

—  Так, слухаю. – Від Влада не сховалося те наскільки здавлено я говорила, навіть попри те, що він тримав кермо і вів автомобіль, його очі поверталися до мого обличчя і вичитували емоції.

—  Доброго дня Анно, я щодо оголошення про репетиторство з математики, все ще актуально? – Мабуть вся машина відчула наскільки сильно я видихнула весь свій страх і відчай.