Розділ 4

—  Так, слухаю. – Від Влада не сховалося те наскільки здавлено я говорила, навіть попри те, що він тримав кермо і вів автомобіль, його очі поверталися до мого обличчя і вичитували емоції.

—  Доброго дня Анно, я щодо оголошення про репетиторство з математики, все ще актуально? – Мабуть вся машина відчула наскільки сильно я видихнула весь свій страх і відчай.

—  Доброго дня, так все ще актуально. Скажіть будь ласка, вам зручно було б зустрітися зі мною десь після шостої години разом із дитиною?

—  Так звісно, тільки напишіть точно де і о котрій.

—  Добре, до зустрічі. – Я завершила виклик і зустрілась поглядом з чистими і глибокими зеленими очима, які дивилися прямо мені в душу.

—  Все гаразд? Допомога потрібна? – Він переймався, а в мені від його переживань росло якесь невідоме тепло.

—  Ні дякую, це щодо додаткових занять математикою з учнями.

—  Ти даєш приватні уроки? – Чоловік був не просто здивований, здається це був шок на його обличчі.

—  Так, це мій перший учень, поки не пробувала себе в ролі вчителя, але залежати від батьків набридло і я шукаю альтернативні способи заробітку.

—  Як от робота на боса, який повний козел? – Запитав він з іскорками цікавості в очах.

—  Що я чую, це самоіронія чи здорова самокритика?

—  Думаю скоріше я знаю, що думають про мене мої працівники. Хіба не так? – Він читав моє обличчя, як відкриту книгу. – От бачиш, я правий.

—  Ну не такий вже ти і козел, коли намагаєшся вести себе як нормальна людина, он навіть вибачався вчора. – Я щиро бачила, що він не такий, яким намагається себе показати перед працівниками.

—  Тобто ти бачиш мене не козлом?

—  Я бачу тебе перед усім своїм босом, далі привабливим чоловіком і людиною.

—  Он як… А те що я веду себе як козел то це нічого?

—  Ну дивись я теж буваю надто різкою і це є темперамент і характер людини, проте ти бос і маєш бути більш терпимим.

—  Аню, я не буду таким, те що інколи поряд із тобою я буваю нормальним це рідкість, тому не звикай до цього. – Після цих слів він зупинився на світлофорі і поцілував мене у скроню. Так легко і просто, наче він не мій бос.

—  Ми ж наче домовились…

—  Так то було про поцілунки в губи і я навіть там не обіцяв тобі нічого.

Так ми і їхали далі в тиші, кожен обдумував щось своє, а я раптом зрозуміла, що якби він не вів себе як козел, можливо у нас щось би і вийшло. Я його не переношу на дух, точніше його характер, але ось ці його відкриття у вигляді гуманності і людяності чіпають мене за найглибші ділянки душі і серця та і тіло моє капітулювало перед ним ще тоді, як він мене поцілував. 

Обідали ми в досить тихій і похмурій обстановці, я замовила собі цезар і апельсиновий фреш, так як друга кава за день була б явно лишньою, а він зелений чай без цукру та стейк із телятини під соусом із журавлини. Від пропозиції замовити мені десерт я відмовилась, все таки вчора я вмудрилася запхати в себе половину торта, тому тепер як мінімум тиждень без солодкого. 

Звісно оплатити рахунок мені ніхто не дозволив, аргументуючи це тим, що він чоловік і все ще в змозі заплатити за дівчину, яку привіз пообідати.

Далі він відпустив мене додому, так як в нього було ще заплановане тренування, а справ у компанії не залишилось. Я звичайно зраділа, це означало що я можу зустрітися із батьками учня і поїхати до Віри пекти обіцяну шарлотку з яблуками, адже робота в мене є і бос може бути не тільки козлом, а й людиною час від часу, як виявилось. 

Зустріч на яку я так поспішала відбулася доволі успішно, учень мені сподобався, приємний хлопчик років десяти, батьки вирішили, що йому потрібно трішки підтягнути знання з математики. Ми дещо обговорили, я дізналася що він вивчив, для того щоб мати можливість підібрати завдання його віку і рівню підготовки. Але є один нюанс, тепер прийдеться звикати, що я Анна Сергіївна. 

По дорозі до Віри я зайшла в продуктовий по набір для шарлотки. Так як подруга рідко пекла та і готувала в цілому, я знала, що шанси знайти на її кухні розпушувач і ваніль рівні нулю, та й не була впевнена щодо інших інгредієнтів. Вони з Сашою рідко їли вдома, чоловік балував її походами в ресторани або ж доставками з ресторанів. Якби я не готувала, то наше з нею спільне життя теж було б наповнене доставками з різних ресторанів, але їй пощастило, так як мене декілька років супроводжує виразка шлунку мені довелося навчитися готувати собі відповідну їжу. Так ми і жили, я готувала, а Віра була організатором нашого вільного часу і в цілому нас обох це влаштовувало. 

Я сподівалася провести вечір у рідній компанії, Саша за цей час став для мене наче брат, так спочатку моє відношення було до нього надто обачливим, але за два роки які вони з Вірою разом я зрозуміла, що вони створені один для одного. Віра шумна і весела особа, яка і хвильки не всидить на місці, Саша ж навпаки повна її протилежність, спокійний і врівноважений чоловік. Та й зовнішньо вони не не схожі, подруга моя не надто висока, десь як я жартую метр з кепкою в стрибку, з красивим каре холодного чорного кольору, так звісно її фігурі може позаздрити будь— яка дівчина, а ще більше тому, що вона їсть все що заманеться і не товстішає – відьма їй— богу.

Вже доходячи до її будинку я вирішила набрати подругу, так як мені треба було щоб вона відчинила двері. Мене зустріла, як завжди усміхнена дівчина, мені інколи здається, що в її житті абсолютно відсутні поняття сум і печаль. Побачити сльози і розпач на її обличчі – рівноцінне місячному затемненню.

—  Отже, сьогодні шарлотка? – Запитала ця хитрунка, яка шалено любила, коли я готувала.

—  Ага, завари мені чаю для початку.

—  Єс сер, —  і вона жартома віддала честь.

Поки ми, а точніше я готувала шарлотку, Віра розпитувала мене про роботу, нового боса, Марію, яку я відкрила для неї по— новому. Потім ми перейшли до їхніх проблем з Сашою, як я знала Віра дуже хоче дитину і вже більше півроку вони з чоловіком намагаються завагітніти. Щоразу коли я чую, що нічого не виходить у мене розривається серце. 

Ну і звісно чим же ми могли завершити вечір, як не розмовою про те що я досі одна. Вже більше року як я розійшлася із своїм хлопцем, це були доволі складні стосунки після яких мені потрібен був час оговтатися, всі знають що ворушити цю тему суворо заборонено. Так як робота у мене в кишені завдяки Віриним зусиллям, вона вирішила ще й свахою попрацювати.

—  Ені, ну сходи на побачення, це ж ні до чого тебе не зобов’язує, —  наполягала подруга.

—  Ні, ти ж пам’ятаєш, що я не горю бажанням вступати в нові стосунки після попередніх.

—  Окей, тоді пропоную наступне, давай зареєструємо тебе на сайті знайомств, —  видала таку чудову ідею раптом моя подруга, я інколи щиро сумніваюся в її адекватності.