Глава 3
У мене навіть плечі опустилися, й очі заплющилися від секундного бажання продемонструвати наочний фейспалм. Утім, час від часу в спілкуванні з Лялькою це бажання виникало в усіх домашніх.
Довелося повторити слова, які з дитинства вганяли сестру в ступор.
— А ти подумай.
Іноді мені насилу віриться, що в нас з Олькою всього лише рік різниці, спільні батьки, і що ми з нею рідні сестри, настільки багато в нас відмінностей. Якщо я в чотири роки вже побіжно читала, то вона в шість ще не могла запам’ятати літери. Якщо я обожнювала книжки з картинками й тремтіла над ними, як Кощій над златом, то Олька їх терпіти не могла й закидала під диван. Якщо мене до кольок доводили жарти сімейної гумористки Свєтки, то її навпаки — злили до сліз. Загалом, зараз, коли я навчалася на четвертому курсі університету й збиралася влітку вступати до магістратури, Олька тільки закінчувала випускний клас і навчалася, м’яко скажемо, геть з рук погано, доводячи батьків і репетиторів до тихої істерики.
Зате із самого дитинства була до неможливого гарненькою, за що її і прозвали Лялькою. А ще напрочуд чіпкою, і якщо вже вирішила, що якась річ чи людина належатиме їй, то трималася за це «своє» зубами.
Але, слава богу, жадібною Лялька не була, хіба що підозрілою і вкрай образливою.
Ось і зараз її нижня губа раптом підібгалася й затремтіла.
— М-м-мене?
Що?! Я моргнула. А втім… Куточок рота криво піднявся.
— Оль, а видно, що ти засмутилася? Хоч із якогось приводу? Я ж сказала, що сестра дуже засмутилася.
Лялька задумалася й кивнула.
— Уже так, засмутилася.
Ми разом із нею подивилися на Костика. Костик ніяково почухав лоб і відвів очі.
Ох, здається, моя проблема — така дурниця!
Я встала з ліжка й потягнулася за подушкою. Запхала її під пахву, взяла свої навушники й попрямувала до дверей. Ех, раз у житті захотілося поскаржитися по-людськи, і то не судилося!
— Гаразд, піду я, — сказала, беручись за ручку. — Але попереджаю: увімкнете своїх ангелів — вирублю автомати на лічильнику! Хоч до посиніння тоді медитуйте!
— Кать! — зупинила мене молодша на порозі. — То що за трагедія-то? Ти так і не сказала.
Я знизала плечима, настрій був нижче плінтуса. Лялька в передчутті історії кровожерливо облизнулася. Довелося викручуватися.
— Розумієш, х-м-м, баріонна матерія[1] із Всесвіту зникла. Не вся, звісно, але з кінцями! Треба терміново шукати. А де шукати й куди пропала — незрозуміло. І це так прикро, ось прямо ревіти хочеться! — і очі зробила за окулярами сумні-сумні.
— А-а-а-а… Ну-у, знайдеться, я гадаю, — відповіла співчутливо Лялька й повернулася до Костика. — Правда, Коте? Десь же вона є!
Я зітхнула, повернулася й вийшла.
— Ох, це точно!
[1] Баріонна матерія — звичайна матерія (атоми, молекули), з якої складається наша та інші планети. Але заковика в тому, що майже половини цієї матерії немає там, де вона, ймовірно, має бути у Всесвіті. Над тим, куди поділася баріонна матерія, посилено розмірковують вчені всього світу.