Глава 4

Загалом, я одягла ролики, кинула в рюкзак балетки, взяла Вольку в повідець і «поїхала» на роботу.

Жили ми всі в житловому комплексі «Сьоме небо» — новій і красивій висотці, майже під самим дахом. Так високо, що, якщо вийти на балкон — місто видно, як на долоні! Торговий центр «Три кити» знаходився від будинку на відстані у дві автобусні зупинки — вважай рукою подати, але час добігав п’ятої години вечора, і, щоб не запізнитися до магазину, потрібно було поспішити.

Я вивела Вольку на тротуар і поїхала вздовж проспекту. П’ять років навчання фігурного катання не минули марно, на роликах я стояла впевнено, тож мчали ми з тер’єром наввипередки. У-ух! Навіть про всякі дурниці забула! А коли побачила в тераріумі своїх павучків — і зовсім усміхнулася. Краса! До чого ж досконалі створіння! Руки самі потягнулися їх полоскотати…

Дві години за роботою пролетіли непомітно. Волька — випещений і чистий, наче іграшка, радісно крутив головою, махав хвостом і посміхався всім покупцям, заганяючи до крамниці батьків із малечею, доки я прасувала собачі комбінезони, перевіряла температуру в акваріумах та розмовляла з менеджером Аллочкою про нові клітки для птахів, що їх гарно вивісили під стелею. Тож додому пес вирушив із чесно заробленою кісточкою.

— Бувай, Катю! Приходь ще! — попрощалася Аллочка, і я, натягуючи легку куртку, посміхнулася.

— Звичайно, прийду! Куди ж подінуся!

— І Вольку приводь, із ним торгівля йде краще. Не пес, а талісман удачі!

Ми обидві розсміялися, я відчепила повідець і вийшла з Волькою з магазину. Пішла торговою вуличкою в бік гарного фонтана в центрі «Трьох китів», навколо якого розташовувалися дерев’яні лавки, з наміром сісти на них і перевзутися. У цей вечірній час тут уже почала збиратися молодь — групки молодших і старших хлопців, і я насилу відшукала вільне місце. Сівши на красиву вигнуту лавку, натягнула кепку, розстебнула рюкзак, збираючись дістати ролики, коли несподівано почула осторонь дівочий голос, який змусив мене спочатку завмерти, а потім здивовано обернутися.

— Іване! Гей, Горобчику! Привіт!

POV Іван

— Привіт, Іване!

— Привіт, Птице!

Я зустрівся з друзями біля фонтану, де чекав на них уже хвилин п’ять, і ми потиснули руки.

— Здоров, бі-бої[1]! — привітався. — Як справи? Бачу, Лаврику, ти вже встиг упіймати неприємності?

Нік із Лавром переглянулися й засміялися, і я теж усміхнувся. Білявий Лавр Богодух підняв руку і потер під оком припухлу вилицю.

— Є трохи, — зізнався хлопець. — У комбо[2] невдало з руки злетів. Але все не так фігово, як може здатися, тож ти, Птаце, не розраховуй мене зробити в батлі. Сьогодні він буде за мною!

Сьогодні очікувалися не змагання, а радше імпровізована розминка знайомих брейкерів на публіці після затяжної зими. Ми всі скучили за стихійним збіговиськом, драйв танцю повільно, але вірно підживлював кров адреналіном, і я не міг обіцяти, що залишу другу шанс.

— Ну, це ми ще подивимося, Дух! До речі, Ніку, — я озирнувся, — а де Саня Гайтай? Знову спізнюється? Домовлялися ж, що зустрінемося тут о сьомій вечора. Я спеціально звільнився раніше.

Нік Береза глянув на годинник, який показував початок восьмого, і знизав плечима.

— А хто його знає. Я йому що — мамка? Мене дістало цю людину виховувати у двадцять років. Але ти маєш рацію, добре б Гаю вже показатися. Між іншим, у нього мій бумбокс[3] і планшет із треками. Він узагалі-то обіцяв нам нову електронку підігнати до вечора. Дивись, Птице, — Нік зсунув шапку-шкарпетку вище на лоб і показав у бік знайомих хлопців, які стояли окремою компанією в іншому боці від фонтану. Хлопці та дівчата, чоловік десять не менше. — Дмитро із хлопцями вже на місці. Пора б і нашим підтягнутися. Хлопці з денс-клубу обіцяли бути.

Вони з Лавром підняли руки й відсалютували іншій компанії. Відповідь прилетіла одразу ж. Народ помахав у відповідь, розшумівся, заворушився, і я добре їх розумів: ми надто довго чекали весни, усім не терпілося розігрітися. Дмитро Борзов, класний хіп-хопер і брейкер (ми інколи тренувалися разом і чудово один одного знали), розвів компанію в боки, став на краю фонтану в стійку «на руках» і поплескав над головою ногами.

Я, посміхаючись, відвернувся до друзів.

— Знаю, ми з ним уже дещо обговорили, поки вас чекали. Сьогодні тут багато хлопців, тож вирішили працювати у два кола. Веселимося, поки не видихнемося або нас не розженуть, — повідомив про домовленість. — Чекаємо наших ще п’ять хвилин і починаємо!

— А після вломимо Гаю по шиї! — запропонував Лаврик. — Так людей підводити!

І я був із ним повністю згоден. На жаль, мій найкращий друг часто відповідав статусу «засранець», який із гордістю й носив, але нас відволік голос із-за фонтану.

— Гей, Горобчику! Ну що там у вас? Час ікс настав!

— Усе скоро буде, шефе! — замість мене відгукнувся Нік. — Май терпіння! Зараз акустику зустрінемо, екіпіруємося й вперед!

Гайтай з’явився за хвилину в компанії хлопців і дівчат і новеньким бумбоксом на плечі. Як завжди, у щирому пориві притиснув руку до грудей.

— Чорт, Птице! Не повіриш, телефон сів, бензин закінчився, довелося машину штовхати! Добре, що дівчата поруч опинилися — допомогли на бідність! Без них би взагалі застряг!

— Я б тобі застряг, трепло! — я не зло штовхнув друга в плече, відбираючи бумбокс. — Піди, вкинь байку Дімичу, — усміхнувся, дивлячись у чесні очі Гайтая, — він повірить. А я тебе чотири роки знаю.

Саня облизнувся й обняв мене за шию. Кивнув поверх плеча за спину.

— Ваньку, ну ми ж не якісь там поци, щоб Борзому й «Ко» продути. Ти бачив, яких він хлопців зібрав? А ми що, гірші? Між іншим, сістер самі напросилися, коли дізналися мету заходу й те, що тут будеш ти. Я і подумав: чому ні? Потім разом і в клуб завалимо! Буде весело! Ну, затрималися на кілька хвилин, подумаєш…

Ось скільки знаю Гайтая, усе йому життя малина.

— Гай?

— Ауч?

— Останній раз попереджаю: підведеш ще раз — і ти мені не друг! — сказав серйозно.

Я зняв із себе долоню Сашка й махнув компанії Борзова, запрошуючи хлопців до початку кола. Переконавшись, що народ наближається, скинув куртку, залишившись у майці, і жбурнув нею в приятеля.

— Гей, Іване! Горобчику, привіт!

Я обернувся на знайомий голос. Разом із другом приїхали Сніжана з Лікою і ще парочка знайомих дівчат. Час від часу ми перетиналися в спільних компаніях і в університеті, тож усі одне одного знали.

— Як справи, Вань? Нас Гай запросив, ти ж не проти? — дівчата привіталися. — Усі кажуть, що намічається класний батл! Ми не могли пропустити таку подію, ти ж розумієш! — і засміялися.

Чи був я проти? Мабуть, ні. Особливо помітивши, як при появі красивих дівчат напружилися хлопці Дмитра Борзова та їхні подруги. Як не був проти того, щоб на нас вилили відро уваги всі, кому не лінь. Ми тому й вибрали спонтанним майданчиком торговий центр, щоб засвітитися. Гай правий: нам потрібне своє коло й свій натовп. А брейкери вже доведуть, хто тут найкращий!

— Звичайно, не проти, дівчатка! Які можуть бути сумніви, — відкрита посмішка ковзнула на мої губи. Я знав їй ціну, але зараз усміхався щиро, відчуваючи, як біти вже починають стукати в голові, а у венах прискорюється потік крові. — Я радий, що ви тут. Сподіваюся, ви нас підтримаєте.

Дівчата просяяли, а я обернувся до Ніка.

— Час!