Глава 4

Вона так швидко зникла за цими дверима, ніби тільки й чекала мого дозволу.

Відпихнувши ногою свою сумку, я підійшов до комп’ютерного столу, на якому залишив каву з бутербродами, і у два махи все з’їв, майже не вгамувавши голод. Відсунувши посуд, рвучко стягнув із себе джемпер, упав на диван і втупився на екран плазми, продовжуючи злитися на себе й не стежачи за картинкою, що змінювалася перед очима. Раптом захотілося назад у тренувальний табір – якщо й не стати з кимось у спаринг, то хоча б як слід побити грушу.

Незнайомка пробула у ванній хвилин двадцять, після чого вислизнула в коридор — я почув, як двері відчинилися й зачинилися — і зникла на кухні. За цей час я встиг трохи заспокоїтись і дивився бойовик «Адреналін» – абсолютно безбашений екшн із Джейсоном Стейтемом у головній ролі. А вечері все ще не було. Та я не збирався стежити за дівчиськом і продовжувати з нею няньчитися, тому одразу про останню забув, стежачи за сценою погоні, що розгорталася на екрані, і видовищним дрифтом дорогих тачок на дорозі.

Мабуть, минула ще година чи близько того, коли між мною і екраном раптом майнула дівчина. Вона підійшла до столу, взяла посуд і пішла назад до кухні. А я, як сидів на дивані, так і роззявив рота.

Не зрозумів. І що це, трясця, щойно було?

Точніше, хто?!

***

У дівчини, яку я привів до свого дому, був густий грим на обличчі, а здиблене волосся, вимазане аерозольною фарбою, стирчало спереду пасмами невизначеного кольору. І воно точно не було довгим. Або я не звернув уваги на його довжину. У чому я був абсолютно впевнений, то це в тому, що незнайомка не була скромницею і навряд чи справді потребувала моєї допомоги. Ось останнє найбільше й злило – як спритно вона мене провела. Мабуть, я б не здивувався, якби після душу дівчина заявилася до мене напівгола і спробувала налагодити контакт – це цілком вписувалося в картину нашого знайомства. Тоді б я з чистою совістю викинув її зі свого життя й, нарешті, забув.

Але чомусь я виявився не готовим до того, що вона виявиться… гм-м, іншою.

Ніби з’явилася тут сама по собі і так само по собі зникла.

Я відклав пульт убік і сів рівніше, провівши гостю спантеличеним поглядом.

За хвилину вона повернулася до вітальні, цього разу із серветками в руках, і взялася витирати пил. Рухаючись майже безшумно, почала розставляти речі, які я покидав абияк ще перед відʼїздом, не привертаючи уваги й намагаючись не лізти мені на очі.

Тобто буквально мене не помічаючи.

Серйозно?.. Думка неприємно дряпнула чоловіче его. Щоб дівчина була в моїй квартирі, і я для неї не існував – такого пригадати не міг. І не має значення, що я її сам про це просив!

Незнайомка, в якій зараз від неформалки з площі не залишилося й сліду, витерла комод, а за ним шафу. Піднявшись навшпиньки, дотяглася до верхньої панелі декоративної картини на стіні й протерла раму. Поправивши її, відійшла на крок і подивилася, чи рівно вона висить. Змінивши серветку, обійшла журнальний столик, нахилилася, зсипавши з плеча волосся, і витерла пил зі скла. Відсунувши від стіни підлогову лампу, зімкнула пальці на довгій полірованій стійці, присіла й неспішно провела одним довгим рухом по стійці вгору, а потім вниз…

Я важко ковтнув, одразу забувши про бойовик і про кульмінаційний момент, до якого герой дійшов добряче пошарпаний, відчуваючи, як зачастив пульс.

Волосся в дівчини було ще трохи вологе після душу, але виявилося світлим і довгим – аж до талії. Густе та шовкове, з легкою білявою хвилею – на таке приємно дивитись і, напевно, приємно торкатися. Вона все ще була в моїй футболці, але примудрилася її зав’язати на талії якимось невидимим вузлом і стягнула шнурком пояс моїх спортивних шортів, через що вони сиділи на ній зовсім інакше, позначивши округлу лінію стегон і стрункі ноги з гладкою, ніжною шкірою.

Я ще не бачив її обличчя, але ноги напевно заслуговували на увагу. Особливо після того, як я вже встиг помацати й оцінити її сідниці…

– Де в тебе пилосос? Просто скажи, я сама візьму.

– Що?

Мені здалося, чи вона не поспішала на мене дивитись? Піднявшись на ноги, зім’яла в руці серветку, зиркнула на мої голі груди й швидко відвернулася, оглядаючи кути кімнати.

– У спальні, – грубіше, ніж хотів, буркнув я і теж відвернувся до телевізора. Втупився в плазму, кусаючи губи.

– А хіба… там теж треба прибрати? – почув трохи розчароване.

– Звісно, ​​а ти як думала? Я не сплю в пилозбірнику. І взагалі, працюй, Попелюшко, що за питання?! Тобі ще підлогу мити й вечерю готувати!

– А де швабра і відро?

– Гадки не маю. Ти ж тут прибираєш, от і шукай!

Дівчисько розвернулося й зникло в спальні. Причинило за собою двері, а я видихнув.

Ну і правильно! Нічого мені заважати фільм дивитися.

Однак уже дуже скоро незнайомка зі спальні вийшла, викотила пилосос на середину вітальні і, перекинувши волосся на плече, ввімкнула його на повну потужність.

Зрозуміло, отже, у цій квартирі злився не тільки я.

Довелося зробити телевізор гучнішим. І значно!

Коли пилосос вимкнувся – мало не оглух, твою ж матір! Зате витріщатися на гостю перестав і добряче вилаявся крізь зуби, передчуваючи, що нічка вийде ще гіршою за вечір. Бо в місто я повернувся, і навіть у квартиру завалився не один, от тільки удачу, схоже, залишив за дверима.

Підвівшись з дивана, я вимкнув плазму, закинув подалі пульт і вийшов на балкон. Якби курив – закурив би, а так лише засунув руки в кишені джинсів і втягнув ніздрями прохолодне березневе повітря, намагаючись охолонути і спостерігаючи, як за вікном поступово темніє.

На телефон упало повідомлення – вже друге за кілька хвилин. Діставши мобільний із задньої кишені штанів, я глянув на екран і побачив, що написала Альбіна. Читати не став, не захотів. Просто засунув ґаджет назад у кишеню і забув. Пішла і пішла, могла б і сама здогадатися, що на цьому наше знайомство скінчилося.

А от із Попелюшкою історія все ще тривала, і мені тільки належало поставити в ній крапку.

Двері на балкон залишалися відчинені, і до мене долетів запах тушкованого м’яса – ароматного і точно їстівного, з пряними травами. Ну нарешті! Шлунок негайно підтакнув і вимогливо загурчав: мовляв, годі чекати на запрошення. Та й довго ще дівчисько стирчатиме на моїй кухні? Може, вона взагалі забула, навіщо тут?

Виявилось, що ні. Ми ледь не зіштовхнулися з нею лобами, коли я рішуче попрямував на кухню, збираючись про це нагадати. Зустрівшись під кухонною аркою, налетіли одне на одного, і гостя відступила першою, піднімаючи обличчя й поправляючи біля щоки біляве пасмо волосся.

Втупилась на мене, кліпнувши, ніби до цього толком не бачила. Я, втім, теж не поспішав говорити, нарешті маючи можливість її роздивитися...

Гарненька і молодша за мене. Не яскрава і не з тих дівчат, які знають собі ціну і з якими я звик бути. Ні, схожа на акуратну ромашку. Волосся біля обличчя кучерявиться, ніжний рот із пухкими губами розгублено привідкритий, а от очі цікаві, такі не забудеш. Великі й сірі, з котячим поглядом під темно-палевими віями. З живою глибиною, ніби за реальним світом є ще один, відомий тільки їм.

Такі рідко зустрінеш. Так дивляться романтики, і мені це добре відомо – моя сестра Женька якраз була з таких.