Глава 7

Данил

Так, я був злий, і це ще мало сказати.

Настільки, що якщо уявити разом злість і контроль – то я безперечно перебував на межі своїх можливостей, сповнений рішучості відпустити ситуацію і дати вихід чортовим емоціям. Уже дуже давно життя не змушувало мене почуватися таким невдахою, як сьогодні. Червоніти за те, у чому не було моєї провини – ось чому я терпіти не можу сюрпризи. Якби Альбінка не спізнилася на домовлений час і прийшла вчасно – все для нас склалося б інакше. І зараз я, наймовірніше, після пари секс-таймів, уже нудився би в її товаристві і від її балаканини, частково це приховуючи.

Зате не стирчав би в компанії поліції бозна-де!

Рита, значить. Білява Маргаритка! Не спокусниця Єва, а в присутності батька – справжня ясноока янголятко.

Ну-ну, дівчинко-загадко. Оце вже з ким не знудишся і не зрозумієш: то хто ж ти є – Ромашко? Вміла притворниця, що водить усіх за ніс, чи слухняна донька?

Не скажу, що цієї секунди, коли я дивився на неї, притискаючи до себе, шкодував про наше знайомство. Ні, не шкодував, тут би я збрехав – у мені вже спалахнув азарт і вимагав прийняти заявлені нею правила. Довести дівчиську, що дарма вона надумала грати з вогнем. Але продовження історії мені не подобалося. Слава богу, що Клон не бачив, як я стояв перед «Попелюшкою» на коліні з туфлею в руці, ніби я не дорослий хлопець, здатний керувати власним життям, а рідкісний казковий кретин. Інакше б Ванька здох від сміху, а я б таки не стримався й наваляв би комусь від душі.

Наприклад, ось цьому мужику в пальті – ревному татку! Який навіть не підозрює, як близько був до того, щоб його ідеальне перенісся трохи пом’ялося. Він явно далеко не слабак, і ми б зчепилися серйозно, але він би точно мене почув. Не люблю виправдовуватися, тим більше перед незнайомцями. Йому б не завадило краще стежити за своїм язиком, і особливо – за старшою донькою.

Сопляк, треба ж. Давно ніхто не кидав мені такого в обличчя. Йому пощастило, що поруч стояли дружина й діти. І поліція. І взагалі, смикнув же мене чорт у все це лайно вплутатися!

Я міг піти звідси просто зараз і забити на ситуацію. Поїхати до всіх чортів і забути про Ромашку вже за пів години – я бачив цих людей уперше і точно нікому з них не був винен. То чому ж залишився?

І чому мене раптом зачепив несправедливий докір чоловіка? Адже дівчина не була моєю в жодному сенсі. То якого біса я дозволив йому в це повірити? Їм усім повірити? Звідки в мене взялося бажання її захистити? Та хоч б й від поліції – до чого тут я? Пару хвилин тому я навіть її імені не знав!

А тепер стою, обіймаю цю Риту власницьких хватом, наплювавши на присутність батьків, і думаю про те, як змусити її за все відповісти. Заплатити за моє приниження і добру волю, яку вона не оцінила. Хоча треба віддати їй належне, намагалася мене захистити. А я ж був певен, що вона до останнього не покажеться з машини.

Маргарита Воронова. Учасниця топлес-протесту. Проноза, яка без дозволу зайняла чужу територію і відмовилася її покинути.

Несподівано моя дівчина, з якою в нас усе серйозно…

Що ж, Ромашко, побачимо, чи сподобається тобі твій хлопець. Тепер я точно не піду, доки не дізнаюся відповідь на це запитання.

Вухо в дівчини виявилося ніжним, світле волосся під рукою – м’яким, а щока – шовковою і гарячою. Шкода, що тут не найкраще місце, щоб почати розмову, а то б я спробував її остудити. Та й груди цілком відверто торкалися мене, коли я притиснув її до себе, добре пам’ятаючи, що під спортивною кофтою вона без верхньої частини білизни. Сидячи за кухонним столом у моїй квартирі, я разів десять подумки окреслив її форми, поки вона пила каву, а я витріщався на те, що дуже жіночно проступало під моєю футболкою і давало ґрунт для фантазій.

Упевнений, її груди мені б сподобалися.

– Я не хотіла, – пролепетала Ромашка, коли я зняв руку з м’якої потилиці і куснув губи, озираючись на поліцейських.

– Я зрозумів.

– Я справді не думала…

Але що саме вона «не думала» - вже не дослухав. Залишивши дівчисько, підійшов до своєї машини і повернувся до поліцейських. Вони являли собою дивну парочку – худий, високий Дудка і низенький, товстий Бубен, і якби був настрій – я б оцінив їхній оперативний дует, а так лише запитав:

– До мене питання є? Чи я вільний?

Обидва вже починали нудьгувати – викрадення з можливим криміналом не склалося, нагорода за затримання злочинця по гарячих слідах накрилася мідним тазом, і стало зрозуміло, що час розходитися.

– Поки що ні. Але штраф, Горобчику, вам заплатити доведеться! – відповів офіцер, який нижче, суворо дивлячись на мене знизу вгору. – За вчинене біля парку, гм, неподобство.

– І бесіду пройти разом зі своєю нареченою в центрі профілактики правопорушень. В обовʼязковому порядку! – підтакнув йому другий, ще молодий хлопець, і не без заздрості глянув на похнюплену Ромашку.

– Ясно, тоді до зустрічі. Мої координати у вас є.

Я сів у машину і завів двигун. Почекав, поки поліцейські поїдуть, і розвернув «Ауді». Сім’я Воронових увесь цей час стояла біля краю алеї і спостерігала за мною, але коли мій автомобіль порівнявся з виїздом – чоловік гукнув дітей і повернувся обличчям до під’їзду. Взявши дружину за плечі, підійшов до старшої доньки, стовідсотково вирішивши, що на цьому наше знайомство закінчилося, а я боягузливо втечу.

І я був близький до спокуси поїхати, але Ромашка обернулася.

Чорт! Як же мене дістав сьогоднішній вечір! Настав час закрити питання з дівчиною, заспокоїти вражену гордість і забути про вечір уже всерйоз!

Рита

Не знаю, чого я хотіла більше, коли хлопець попрощався з поліцейськими і сів у машину, - щоб цей Данил поїхав, і ми більше ніколи не побачилися, чи залишився? Я наговорила сьогодні багато зайвого і від думки, що залишуся з усім цим сама… Що зараз повернуся в нашу квартиру і доведеться дивитися батькам в очі – мені ставало до неможливого страшно й соромно.

Одного разу я вже дала їм привід думати про себе погано, і ось знову все повторилося.

Звісно ж, вони все чули – і про близькість у машині, і про стосунки. Я сама підтвердила це кілька разів. І, звісно ж, помітили на мені чоловічий одяг і оцінили мій вигляд – такою неохайною, як зараз, я не буваю навіть коли хворію. А зараз я почувалася жахливо. Неправильною донькою з купою секретів.

Дивлячись, з якою приголомшеною цікавістю дивиться на мене молодша сестра Соня, закусивши губи і почервонівши на щоках від інтересу, – я намагалася придумати, що сказати татові, коли він запитає про нареченого – бо ж ясно, що я маю хоч щось пояснити.

Але головне, чому я зникла. Вони з мамою Дашею завжди довіряли мені, й від думки, що я їх підвела, змусила хвилюватися – тіло почав бити дрібний тремт, чи то від холоду, чи то від хвилювання. Тому що я справді влипла!

Це вже не вигаданий хлопець, він найсправжнісінький, і тепер, коли після свого зізнання просто поїде, мені буде важко пояснити батькам, чому я для нього так мало значу. Де їхня сором’язлива, домашня Рита, яка уникала хлопців, воліючи проводити вільний час із молодшими братами та сестрою, розповідаючи їм казки та зачитуючись далеко за північ романами? Яка мріяла про принца, а опинилася босоніж і в чужих шортах на холодному асфальті.

І навіть якщо батьки ні про що не спитають, я все одно знаю – вони думатимуть.