"Іскра Пітьми" / ВІЗУАЛІЗАЦІЯ / УРИВОК

Іноді я ловлю себе на тому, що візуалізація — це не просто пошук ідеального обличчя для героїв. Це спосіб зазирнути глибше. Кожне зображення стає ніби дверима: до сцени, яку ще не написано, до діалогу, який лише народжується, до погляду, що може змінити цілу історію.

Тому, окрім уривку до книги "Іскра Пітьми", я також хочу показати візуалізацію героїв...

***

«Не думала, що Новий Орлеан так сильно затягне нас у свої тенета таємничості. І здається, що я насправді не готова до всього цього, — емоційно промовила Ісабель й почала жестикулювати руками, не звертаючи увагу на те, як на неї скоса споглядали перехожі. — Ще потрібно навідати мадам Жозефін у лікарні. І також дізнатися більше про біологічного батька. Але перед цим… потрібно врятувати Нессу, незнайому відьму й коханого Амари».

«Дівчинко, у мене таке відчуття, що тебе зараз накриє істерика!»

«Знайди Калеба», — склавши руки в кишені, спохмурніла.

«Прогулянка з пунктом призначення, — фиркнув Баргрим, принюхуючись. — Перевертень Калеб. Гаряча кров, суміш хижака й мускатного парфуму. Оце дожився, вже розрізняю запахи парфумів. Знайшов. Ходімо».

***

Клямка клацнула, і двері прочинилися. На порозі стояв Калеб — босий, у темних штанах, із рушником у руці. Його тіло було міцним, із рельєфними м’язами, ще вологими після душу. Вода стікала з мокрого волосся й капала на груди. На передпліччі правої руки темніло татуювання — голова вовка з гострим поглядом і розкритою пащею, ніби застигла в рику. Ісабель мимоволі провела очима по його тілу. Швидко моргнувши, вона вловила його погляд.

— А ти… гарний! — схилила голову набік і широко усміхнулася.

Калеб ледь помітно сіпнув кутиком губ і вигнув брову.

— Сподіваюся, що це був комплімент, — промовив він низьким голосом, намагаючись приховати легке нерозуміння.

— Так, це був комплімент. А що, це могло бути щось інше?! — Ісабель промовила це легко, проте відчула, як її серце забилося швидше, ніж звичайно.

Калеб, учувши, як пришвидшилося її серцебиття, усміхнувся й схилився боком об одвірок дверей.

— От кого я не думав побачити на своєму порозі, так це тебе.

«Гей, досить там фліртувати!» — пролунав віддалений і грізний голос Баргрима.

Ісабель вдихнула й зробила крок назад, наче намагаючись заховатися від своєї неочікуваної реакції на Калеба. Вона відкашлялася й швидко промовила:

— Не думала, що самостійно прийду до тебе. Однак є термінова справа.

— Гм… і яка ж? — закинувши рушник на плече, чоловік зробив крок до неї і на кілька секунд затримав погляд на її вустах.

— Амара вдома?                              

— Відпочиває. Так чому ти прийшла?

Ісабель схопила його за руку й потягнула до себе. Калеб здивувався, утім пішов за нею.