Розділ 4

—  Владислав Андрійович, доброго ранку, я розповідала Ен про особливості нашої компанії та про її обов’язки. – Виправдовувалась перед босом Маша.

—  Доброго ранку, Машо все добре, —  я потиснула її руку, так як бачила наскільки вона нервує. – Це я попросила Машу ввести мене в курс роботи, тому наказуйте мене, якщо це потрібно.

—  От як, —  він потер підборіддя. – В кабінет до мене Аню.

—  Звісно, —  я повернулася і одними губами сказала Маші: —  Все буде добре.

В кабінет боса я крокувала, ніби на страту. Звичайно бути різкою і брати провину на себе в перший день роботи дуже ризиковано, але я не могла дозволити постраждати людині, яка хотіла мені тільки найкращого. Сьогодні зранку Віра написала мені смс, що я зобов’язана краще познайомитися з босом, але вона ще не знає наскільки близько ми вчора познайомились, я не встигла їй це розповісти, а якби і розповіла то вона б знову сказала, що це доля. 

Я йшла позаду Влада Андрійовича і спостерігала як перекочуються його м’язи на широких і масивних плечах, на моїх пальцях запалали іскорки провести ними по цих плечах, відчути кожен м’яз на дотик. Маша казала він любить спортивний одяг, треба буде дізнатися, можливо він займається якимось спортом. Що зі мною не так? Я що справді думаю про свого боса і хочу відчувати на дотик його тіло? Я розумію, що ми дійшли до кабінету боса і час приступати до своїх обов’язків, але мене досі турбує ведіння, як я проводжу пальцями по його торсу.

—  Аню, про що ви думаєте, що ваші щоки приймають всі відтінки червоного? – Лукаво запитав він, хоча мабуть знав, що це може бути.

—  Кхм— кхм, дещо особисте, не беріть до голови. – Він на цю фразу тільки хмикнув задумливо. – Може чаю?

—  Так і перевірте мій календар, я надав вам доступ. Як зробите чай прошу вас перевірити мою електронну пошту і позначити важливі листи, все інше в спам.

—  Добре, можу йти?

—  Можете, хоча зачекайте хвильку, ваш кабінет поруч із моїм, якщо раптом вам потрібна буде допомога я в кабінеті. – Сказав він так, ніби до цього не вів себе як козел.

І я вийшла в повному шоці робити йому чай, поки я йшла в кафе мені згадувались його плечі. Трясця матері, що за ситуація, я почала мріяти про свого боса… Я поставила чайник і в цей момент прийшло смс від Віри.

Віра: Як перший робочий день?

Ен: По якій шкалі оцінюємо? Взагалі все ок, крім того що в нього різкі перепади в настрої.

Віра: Перевиховай!

Ен: Дякую за пораду, але щоб перевиховати цього козла мені потрібно буде не один десяток років. Все я пішла, бо побачить що переписуюсь буде біда.

Віра: Я в тебе вірю!

Якраз закипів чайник, я знайшла чай про який говорила мені Маша і засипала його в заварник. Коли чай напарився я налила в чашку і пішла до боса. В кабінеті було тихо, тільки чутно було, як він набирає щось на комп’ютері. Я залишила чашку на столі і вийшла, щоб не заважати. 

Сіла у себе відкрила його календар і одразу побачила, що ввечері у нього спортзал, пригадала плечі і зрозуміла скільки він доклав зусиль, щоб вони були саме такими. Так, треба відволіктися на листи, які він просив відсортувати. Там було біля півсотні листів, я перечитала кожен і нарешті змогла видихнути, на годиннику була пів на першу, було зрозуміло, що його поштова скриня забрала у мене доволі багато часу. 

Вирішила запитати чи не потрібно щось Владиславу Андрійовичу від мене, адже бути звільненою в перший день роботи я не хотіла. Як тільки моя нога ступила за поріг власного кабінету я носом уперлась в доволі тверді рельєфні груди.

—   Аню? – Він був спантеличений, серйозно? Ну і ну, таким я цього чоловіка бачила вперше.

—  А, так вибачте я саме до вас йшла. Вашу пошту я розібрала, залишила тільки найважливіше, календар сформувала у зручному для вас вигляді. Ще чаю чи якісь доручення? – Я все це сказала ледь не на одному подиху.

—  Хм, а ви непогано справляєтесь, як на новачка. Та ні, ви вже обідали?

—  Я… Ще ні тільки з листами закінчила.

—  То може пообідаємо? – Я хотіла йому відмовити, але потім зрозуміла, що це може бути чудова нагода дізнатися його краще.

—  Ну якщо це входить в мої службові обов’язки… —  Спробувала пожартувати я.

—  Аню, Аню бачу твій гострий язичок хоче ще один урок, —  він дивився на мої губи, які я покусувала в даний момент. Перспектива бути поцілованою ще раз цим чоловіком мене приваблювала настільки, що мурашки бігли по шкірі, а десь нижче в животі наливалося тепло.

—  Ем, вибачте.

—  То бери пальто і ходімо.

Я забігла в кабінет взяла сумку, пальто і поспішила за цим чоловіком, в якого один крок був наче мої десять. Знову розглядала його, йдучи позаду я чітко бачила чорне густе волосся, яке встигало завиватися трішки ззаду, при тому що як я помітила він вкладав його вранці. Широкі плечі, гарний прямий аристократичний ніс і прекрасний вольове підборіддя. Ну діти в нього мали б бути ідеальними, хоча обручки в нього немає, а отже не одружений. Та й навряд одружений чоловік поліз би цілуватися до ледь знайомої дівчини, або ж я погано розбираюся в чоловіках. 

Проходячи повз рецепцію я побачила Машу яка ледь дихає від купи справ, які не може розібрати, я раптом згадала про обід, який готувала собі на роботу, зараз він для мене не актуальний, а от дівчина, як я бачила навряд скоро вибереться на обід. Так, перше знайомство у нас не задалося, але я теж не янгол. Не знаю, як би я реагувала на людей після того, як бос на мене спустив собак. Мене підкупило те, що Маша вирішила змінити мою першочергову думку про неї і пішла на контакт, все таки союзники мені тут теж необхідні. Я сказала босу, що дожену його на вході, на що він навіть не відповів, а тільки кивнув. Звісно, хто я така – челядь, допоміжний персонал, тринадцята помічниця…

—  Маш? – я підійшла до рецепції так тихо, що вона аж підскочила перед екраном свого комп’ютера.

—  А? Що? – Вона видихнула, коли побачила, що це тільки я, мабуть очікувала цього козла побачити.

—  Ти вже обідала?

—  Та яке там, я якщо до кінця робочого дня це все розберу то буду найщасливіша людина на світі.

—  Ну тоді у мене для тебе приємний сюрприз, —  я витягнула два невеличкі контейнери з сумки і у дівчини загорілися очі.

—  Ти хрещена фея чи просто чарівниця?

—  Та ну облиш, просто наш бос вирішив пообідати десь поза компанією, а ти ще не скоро будеш мати час, от я вирішила врятувати тебе від голодної смерті на роботі. Я сама готувала, сподіваюся тобі прийде до смаку.

—  Дякую, —  вона обійняла мене і я побігла за босом.

Ми їхали в тиші, звичайно мені хотілося щось різанути, аби мати можливість бути ще раз солодко покараною, але ні я цього не зробила. Звісно потрібно притримуватись етики і дистанції на роботі і головне не шукати собі проблем через які можна цю роботу втратити. Доки ми їхали мій телефон почав дзвонити, спочатку я думала це Віра, але коли я побачила невідомий номер то напряглась. Влад це побачив і вирішив уточнити.

—  Все добре? – В його погляді читалася турбота.

—  А, так все добре, —  я переборола себе і вирішила все ж зняти трубку. – Хвилинку я тільки поговорю.

—  Звісно.

Я видихнула і зняла трубку. Одного разу я зіткнулася із переслідуванням по телефону, до мене тиждень дзвонив невідомий з різних номерів і розповідав мені, що він мріє зі мною зробити. Це було не так страшно, як впершу чергу бридко.

—  Так, слухаю. – Від Влада не сховалося те наскільки здавлено я говорила, навіть попри те, що він тримав кермо і вів автомобіль, його очі поверталися до мого обличчя і вичитували емоції.

—  Доброго дня Анно, я щодо оголошення про репетиторство з математики, все ще актуально? – Мабуть вся машина відчула наскільки сильно я видихнула весь свій страх і відчай.

—  Доброго дня, так все ще актуально. Скажіть будь ласка, вам зручно було б зустрітися зі мною десь після шостої години разом із дитиною?

—  Так звісно, тільки напишіть точно де і о котрій.

—  Добре, до зустрічі. – Я завершила виклик і зустрілась поглядом з чистими і глибокими зеленими очима, які дивилися прямо мені в душу.

—  Все гаразд? Допомога потрібна? – Він переймався, а в мені від його переживань росло якесь невідоме тепло.

—  Ні дякую, це щодо додаткових занять математикою з учнями.

—  Ти даєш приватні уроки? – Чоловік був не просто здивований, здається це був шок на його обличчі.

—  Так, це мій перший учень, поки не пробувала себе в ролі вчителя, але залежати від батьків набридло і я шукаю альтернативні способи заробітку.

—  Як от робота на боса, який повний козел? – Запитав він з іскорками цікавості в очах.

—  Що я чую, це самоіронія чи здорова самокритика?

—  Думаю скоріше я знаю, що думають про мене мої працівники. Хіба не так? – Він читав моє обличчя, як відкриту книгу. – От бачиш, я правий.

—  Ну не такий вже ти і козел, коли намагаєшся вести себе як нормальна людина, он навіть вибачався вчора. – Я щиро бачила, що він не такий, яким намагається себе показати перед працівниками.

—  Тобто ти бачиш мене не козлом?

—  Я бачу тебе перед усім своїм босом, далі привабливим чоловіком і людиною.

—  Он як… А те що я веду себе як козел то це нічого?

—  Ну дивись я теж буваю надто різкою і це є темперамент і характер людини, проте ти бос і маєш бути більш терпимим.

—  Аню, я не буду таким, те що інколи поряд із тобою я буваю нормальним це рідкість, тому не звикай до цього. – Після цих слів він зупинився на світлофорі і поцілував мене у скроню. Так легко і просто, наче він не мій бос.

—  Ми ж наче домовились…

—  Так то було про поцілунки в губи і я навіть там не обіцяв тобі нічого.

Так ми і їхали далі в тиші, кожен обдумував щось своє, а я раптом зрозуміла, що якби він не вів себе як козел, можливо у нас щось би і вийшло. Я його не переношу на дух, точніше його характер, але ось ці його відкриття у вигляді гуманності і людяності чіпають мене за найглибші ділянки душі і серця та і тіло моє капітулювало перед ним ще тоді, як він мене поцілував. 

Обідали ми в досить тихій і похмурій обстановці, я замовила собі цезар і апельсиновий фреш, так як друга кава за день була б явно лишньою, а він зелений чай без цукру та стейк із телятини під соусом із журавлини. Від пропозиції замовити мені десерт я відмовилась, все таки вчора я вмудрилася запхати в себе половину торта, тому тепер як мінімум тиждень без солодкого. 

Звісно оплатити рахунок мені ніхто не дозволив, аргументуючи це тим, що він чоловік і все ще в змозі заплатити за дівчину, яку привіз пообідати.

Далі він відпустив мене додому, так як в нього було ще заплановане тренування, а справ у компанії не залишилось. Я звичайно зраділа, це означало що я можу зустрітися із батьками учня і поїхати до Віри пекти обіцяну шарлотку з яблуками, адже робота в мене є і бос може бути не тільки козлом, а й людиною час від часу, як виявилось. 

Зустріч на яку я так поспішала відбулася доволі успішно, учень мені сподобався, приємний хлопчик років десяти, батьки вирішили, що йому потрібно трішки підтягнути знання з математики. Ми дещо обговорили, я дізналася що він вивчив, для того щоб мати можливість підібрати завдання його віку і рівню підготовки. Але є один нюанс, тепер прийдеться звикати, що я Анна Сергіївна. 

По дорозі до Віри я зайшла в продуктовий по набір для шарлотки. Так як подруга рідко пекла та і готувала в цілому, я знала, що шанси знайти на її кухні розпушувач і ваніль рівні нулю, та й не була впевнена щодо інших інгредієнтів. Вони з Сашою рідко їли вдома, чоловік балував її походами в ресторани або ж доставками з ресторанів. Якби я не готувала, то наше з нею спільне життя теж було б наповнене доставками з різних ресторанів, але їй пощастило, так як мене декілька років супроводжує виразка шлунку мені довелося навчитися готувати собі відповідну їжу. Так ми і жили, я готувала, а Віра була організатором нашого вільного часу і в цілому нас обох це влаштовувало. 

Я сподівалася провести вечір у рідній компанії, Саша за цей час став для мене наче брат, так спочатку моє відношення було до нього надто обачливим, але за два роки які вони з Вірою разом я зрозуміла, що вони створені один для одного. Віра шумна і весела особа, яка і хвильки не всидить на місці, Саша ж навпаки повна її протилежність, спокійний і врівноважений чоловік. Та й зовнішньо вони не не схожі, подруга моя не надто висока, десь як я жартую метр з кепкою в стрибку, з красивим каре холодного чорного кольору, так звісно її фігурі може позаздрити будь— яка дівчина, а ще більше тому, що вона їсть все що заманеться і не товстішає – відьма їй— богу.

Вже доходячи до її будинку я вирішила набрати подругу, так як мені треба було щоб вона відчинила двері. Мене зустріла, як завжди усміхнена дівчина, мені інколи здається, що в її житті абсолютно відсутні поняття сум і печаль. Побачити сльози і розпач на її обличчі – рівноцінне місячному затемненню.

—  Отже, сьогодні шарлотка? – Запитала ця хитрунка, яка шалено любила, коли я готувала.

—  Ага, завари мені чаю для початку.

—  Єс сер, —  і вона жартома віддала честь.

Поки ми, а точніше я готувала шарлотку, Віра розпитувала мене про роботу, нового боса, Марію, яку я відкрила для неї по— новому. Потім ми перейшли до їхніх проблем з Сашою, як я знала Віра дуже хоче дитину і вже більше півроку вони з чоловіком намагаються завагітніти. Щоразу коли я чую, що нічого не виходить у мене розривається серце. 

Ну і звісно чим же ми могли завершити вечір, як не розмовою про те що я досі одна. Вже більше року як я розійшлася із своїм хлопцем, це були доволі складні стосунки після яких мені потрібен був час оговтатися, всі знають що ворушити цю тему суворо заборонено. Так як робота у мене в кишені завдяки Віриним зусиллям, вона вирішила ще й свахою попрацювати.

—  Ені, ну сходи на побачення, це ж ні до чого тебе не зобов’язує, —  наполягала подруга.

—  Ні, ти ж пам’ятаєш, що я не горю бажанням вступати в нові стосунки після попередніх.

—  Окей, тоді пропоную наступне, давай зареєструємо тебе на сайті знайомств, —  видала таку чудову ідею раптом моя подруга, я інколи щиро сумніваюся в її адекватності.