Глава 5

Антон Морозов: Про те, щоб запропонувати їй разом провести вечір. Вона зараз сидить поруч, і мені не завадить твоя порада. Я ніколи не був на побаченні, як думаєш, куди мені краще її запросити — в парк чи в кіно? Елла дуже мила.

Нюша не відповіла, я зачекав хвилину, побачив, що вона зникла з мережі, і сховав телефон у кишеню. Знову скосив погляд на Клюквіну.

Елла сиділа, випроставши спину, склавши руки перед собою, і дивилася на Хасханова немигаючим поглядом — чоловік писав на дошці формули, розвернувшись до аудиторії широкими плечима. Навіть рот привідкрила, так уважно слухала. Її груди високо підіймалися й опускалися напевно від жаги знань.

Хотів би я, щоб колись вона й на мене дивилася з таким самим хвилюванням…

Та-дах!

Я замріявся, і раптовий, глухий удар дверей об стіну застав зненацька, змусивши здригнутися не тільки мене, а й усіх в аудиторії.

На порозі кабінету стояв чорний янгол… Тьху ти! Точніше Чорний Дементор і дивилася на мене впритул.

- Агніє?! К-корсак?!

Від здивування Хасханов розгубився й опустив руку з крейдою. Навряд чи в університеті хоч хтось зі студентів дозволяв собі входити до його кабінету з такою помпою, тож було від чого скинути брови.

Красиві темні очі блиснули холодом і спокійно глянули на викладача.

- Вибачте, Рустаме Ільмировичу, не розрахувала. У вас тут жахливий протяг, а я поспішала.

- Щось сталося, Агніє? — занепокоївся чоловік. - У вас до мене термінове питання?

За негласним кодексом учнів перервати лекцію педскладу могло тільки щось екстраординарне, ну або надзвичайно важливе, тому ми всі теж насторожилися.

Корсак скинула руку, наче королева почту, — дуже природно. Навряд чи в когось за всього бажання вийшло б за нею повторити.

- Не хвилюйтеся, Рустаме Ільмировичу, не в мене і не до вас. Я просто виконую доручення декана. Сергій Михайлович терміново просить Еллу Клюквіну підійти в деканат — у секретаря виникли проблеми з її особовою справою.

- Клюквіну? — перепитав Хасханов. – Просто зараз?

У Корсак піднявся кутик губ, і що найдивніше, у нетерпінні.

- Негайно! — підтвердила дівчина. – Звичайно ж, із вашого дозволу. Але я можу передати Сергію Михайловичу, що ви не відпустили, і тоді він прийде сам.

- Ні, не варто! — поспішно відповів чоловік і обернувся до аудиторії. Подивився вздовж ряду парт, відшукуючи поглядом зблідлу Еллу. – Думаю, Клюквіна, - суворо звернувся до моєї сусідки, - вам і справді краще підійти в деканат просто зараз, раз уже в цьому виникла термінова необхідність!

Елла схопила сумку й тут-таки вибігла з приміщення. Лише на секунду забарилася біля виходу, протискаючись між Корсак (яка й не подумала зрушити з місця) і дверною коробкою. Пискнула викладачеві: «Вибачте», і зникла.

І тільки тоді Агнія відійшла від порога й зачинила за Клюквіною двері. Розвернувшись, пройшла, стукаючи підборами, між рядами парт, і опустилася на стілець поруч зі мною — наче їй тут і було саме місце, а не у своїй групі. Довкола тонко розлився дорогий аромат весняної півонії. І якби це була інша дівчина, аромат би мені точно сподобався, а так лише змусив напружитися.

Хлопці очікувано заозиралися, як траплялося завжди при появі Корсак, а от Хасханов і слова не сказав, що було зовсім на нього не схоже. Лише провів дівчину поглядом.

- Ви не заперечуєте, Рустаме Ільмировичу, якщо я залишуся? — радше не запитала, а поставила до відома та. - До кінця заняття ще пів години, а я й так затрималася в деканаті. Як шкода, що в моєї групи так мало годин із вами. Мій хлопець у повному захваті від ваших лекцій. Правда, Морозов?

Що?! Знову вона за своє?

От хитра чортівка! Якщо я скажу «Неправда», то Хасханов сприйме пряму відповідь на свій рахунок, а зовсім не на рахунок того, що Агнія не моя дівчина.

Я стиснув губи й нічого не відповів. Насупився, наштовхнувшись на зовсім дурну усмішку Женьки Самарського, який при появі темноволосої красуні, схоже, забув, де перебуває.

- Пощастило тобі, Морозов! - заздрісно протягнув хлопець, обернувшись. - То одна дівчина добивається уваги, то інша. Агніє! - прошепотів дівчині, - Клюква сама до нього підсіла, я свідок! На жалість тиснула, у неї це в правилах! Я через її кислу міну контрольну запоров!

- Та йди ти! - довелося штовхнути Женьку в плече, щоб той відвернувся. – Не лізь!

Але щойно викладач повернувся до написання формул, я сам не стримався й повернувся до Корсак:

- Ти ж це сама придумала — новину з деканатом, так? — запитав сердито. - І Клюквіну до Крокотухи ніхто не викликав?

Брюнетка не відповіла, і я продовжив:

 - Як будеш викручуватися, коли Елла повернеться? Не боїшся з такими розіграшами вилетіти з універу?

Сказав, а сам задивився на ідеальний профіль — дівчина поруч була напружена й серйозна. Підборіддя, вилиці, навіть мочки вух — усе складалося з досконалих ліній, і на секунду раптом здалося, що Язва зникла.

Шкода, що тільки здалося.

- Я нічого не боюся, - відповіла Корсак. - Твоя Клюква радше в штани напустить, ніж піде до декана, тож тут кишка тонка. А ти, Ромашко, краще помовч! Я зараз не в тому настрої, щоб звітувати. Я вас обох попереджала.

Корсак Клюквіну терпіти не могла — це я встиг помітити. Та навіть якщо й так, то все одно заява прозвучала безглуздо й дурно. Не вірить же вона й сама всерйоз у те, про що говорить?

Група старанно записувала за викладачем формули, ми сиділи на останній парті самі, і я обурився:

- Попереджала? — прошипів тихо, нахилившись до брюнетки й поправивши окуляри. - Але ми тобі нічого не винні. І ти не моя дівчина, припини це повторювати! Довбиш уже місяць, знайшла дурня!

Корсак несподівано всміхнулася, усе ще не повертаючи голови.

- От про дурня, Морозку, це ти влучно сказав. Як є твердолобий! Плювати мені на Клюкву, але з тобою вже набридло гратися. Я не звикла, що мене не помічають. І про це я тобі теж говорила.

- Тоді просто відчепися. Або зізнайся вже, що це все суперечка! — наполіг уперто. - Думаєш, я не розумію?

- Це все правда, Ромашко. Мене на спір не впіймати, міг би й здогадатися.

- Я тобі не Ромашка! І мені подобається Елла, зрозуміла?

Зізнання вирвалося несподівано, і я завмер. У руці Корсак хруснув олівець. Мій олівець, між іншим, і коли тільки вона встигла його взяти?

Дівчина раптом повернулася, і чорні очі блиснули холодним вогнем. Потягнулася ближче…

Я міг очікувати від неї чого завгодно — хльостких слів в обличчя або навіть сміху, але не того, що вона раптом мене поцілує. Не просто торкнеться губами, а зробить це з почуттям. Женька ахнув, а я й зрозуміти нічого не встиг. Тільки відчув, як шовкове пасмо волосся ковзнуло по щоці, слідом за рукою, і почув гаряче біля обличчя:

- Ти мій, Морозку! І краще мене не зли!

Після чого Корсак піднялася й пішла, змусивши всіх дивитися їй услід. І знову Хасханов нічого не сказав.

  Отямившись, я з силою витер рот кулаком. Прошепотів очманіло:

- Точно ненормальна. З глузду з’їхала.

- Що, не сподобалося? - з блаженним трепетом видихнув Самарський. Очі в хлопця були розкриті.

- Ні, - відрізав сердито. - А що, мало? Ця Язва мені мало окуляри не зламала…

Я думав, що Женька зрозуміє. Адже він сам усе бачив! Що він підтримає. Але той лише здивовано хмикнув, дивлячись на мене, як на ідіота.

- Окуляри? Чувак, та це ти з глузду з’їхав! Без образ!