Розділ 13

Я мало не проспала годину «ікс», коли мене насилу розбудив сигнал будильника на айфоні. Годинник показував третю годину ночі, у квартирі стояла тиша, і настав час бешкетувати.

Я піднялася тихо, мов тінь. Не вмикаючи світла, навпомацки дістала із сумочки заповітний флакон з отруйно-синім тоніком, рукавички (які прихопила з роботи), відчинила двері в передпокій і навшпиньках прослизнула у ванну кімнату, з острахом кинувши погляд на спальню сусіда, у якій він чомусь не зачинився.

Опинившись усередині, замкнула двері на замок, увімкнула світло й озирнулася.

Засоби особистої гігієни Беркута стояли акуратно на поличці — новенькі та в ряд, тож довго шукати потрібну мені баночку з шампунем не довелося. Я взяла її в руки, відкрутила кришечку й випорожнила на дві-третини. Натягнувши рукавички, розпакувала свій флакон із тоніком, відкрила й акуратно, намагаючись не дихати, щоб не пролити ні краплі дорогоцінної помсти на білосніжний фаянс раковини, заповнила баночку до верху.

Ох, сподіваюся, Халк чоловік до мозку кісток не тільки зовні, а й у душі, інакше операція «Аватар» провалиться на першому етапі. Але якщо він із тієї ж категорії, що й мій батько, тоді майже напевно все вийде. Справжні чоловіки навіть на лисину шампуню не шкодують. Вони миють голову аж до пахв, ретельно намилюючи обличчя, вуха та ніс. Інакше це взагалі не миття!

Фірмовий тонік був із високою концентрацією фарбувальних пігментів і досить щільною консистенцією, але про всяк випадок, щоб не сполохати боксера завчасно, я додала в баночку зверху трохи свого шампуню. Усе акуратно закрила та повернула на поличку.

Знявши рукавички, побачила в дзеркалі своє відображення й хихикнула, прикривши рот долонею, раптом згадавши відомого містера Біна й картину в музеї, яку він «рятував».

Сподіваюся, Халк теж оцінить мої старання!

Так само тихо навшпиньках вийшовши з ванної, я повернулася до спальні, лягла в ліжко й заплющила очі. Але, схаменувшись, дотяглася рукою до айфона й завела будильник на половину шостої. Сьогодні за робочим розкладом із сьомої ранку я мала зробити дві зачіски для театральної вистави та обслужити кількох клієнтів, тож спати залишалося всього нічого. Я поклала щоку на подушку й солодко позіхнула…

А коли прокинулася, звично швидко привела себе до ладу, приїхала на роботу і, ось чесно, так закрутилася в робочій круговерті, що геть-чисто забула про Халка. Коли клієнти теревенять так, що хочеться засунути голову в пісок і стати просто невидимими руками, то й своє ім’я забудеш. Не те що шкідливого сусіда!