Розділ 7, частина 2

Несподівано в замку за спиною провернувся ключ і почувся гавкіт. Я насупилася, але зустрічати боксера в мої плани не входило (з цим уже швабра впоралася), тому гордо пішла до своєї кімнати, а от коли прийшла на кухню, він мене знайшов там уже сам.

Увійшов похмуро і став на порозі — великий та колючий молодий чоловік. Амур теж прибіг і сів поруч із господарем. Повернув морду, дивлячись на качку, яку я якраз змащувала медовою підливою.

Ну й чого, спитати б, ди́витесь? Дівчат із качкою ніколи не бачили, чи що?

Я запитала, не обертаючись, але цілком миролюбно:

— Як справи з агентством? То коли, ти сказав, з’їжджаєш?

— Я нічого не говорив, — низько й різко відповів Халк. — Я не зміг їх знайти. Думаю, що ти теж.

Тут із боксером довелося погодитися, погладжуючи пензликом черевце птаха.

— Так, але це не має значення. На найближчі три місяці це мій дім, тож я вже точно нікуди не зникну, даремно мрієш.

Мені здалося, що я сказала досить переконливо, але за кілька секунд почула у відповідь важке і тверде:

— Зникнеш! Ти тут, як пліснява, але я тебе виведу!

Нічогенька така заява! Вона прозвучала так впевнено й багатообіцяюче, що я відірвалася від качки й повернула голову. Зміряла грубіяна глузливим поглядом.

— Та ти прямо санітарний інспектор, а не тренер із боксу, як я подивлюся! Спочатку шишку з лоба зведи, борець із нечистю, а потім і про плісняву поговоримо, — хмикнула скептично. — І, до речі, — вперла кулак у бік, і не думаючи лякатися важкого погляду боксера. — Двері я тобі не забула, не сподівайся!

Він мав надію на щось інше — на те, що я назавжди заберуся з його життя, тому ворухнув широкими плечима і зробив ривок уперед. Виріс наді мною, зімкнувши щелепи. І якби він не був моїм ворогом, то я б сказала, що за яскравого світла Єгор Беркут виявився цілком собі симпатичним хлопцем — високим блакитнооким брюнетом із правильними рисами обличчя, як для боксера. А так довелося відкласти пензлик убік, підняти погляд і напружитись.

— Отже, Відьмо! — рикнув ворог авторитетно. — Слухай но сюди! Не знаю, як тебе звати…

Що?

— Стоп! — я підняла руку, не встигнувши злякатися — А ось це ти нахабно брешеш! Сержант Лєшенко озвучив моє ім’я цілком виразно! — Стиснувши долоню, вперла в бік і другий кулак. — То не знаєш? Чи натякаєш, що від спарингу зі шваброю пам’ять втратив? — запитала їдко. — Ти краще визначся на майбутнє, терпіти не можу брехунів!

Тепер у боксера здригнулися губи — як у бульдога перед сутичкою із дворовим котом. Я навіть білі зуби побачила. І, до речі, нічого такий прикус у Халка — породистий.

Та й пахне він приємно. Я б сказала, по-зимовому затишно і ґрунтовно — немовби сидиш у теплій кімнаті, у якій горить камін, а на столі виходить паром чай і лежать мандаринки.

Порівняння промайнуло і зникло, але подібну дрібницю складно не помітити, коли чужі груди впираються вам у ніс.

Але однаково він гад!

— Досить! Не в моїх звичках натякати! — прошипів боксер ображено в лоба. — Я тебе, Мегеро, відверто попереджаю: ще раз повториться витівка з ванною — стережись. Не подивлюся, що ти дівчина. І через двері дістану!

Ух, як грізно! Було б мені років п’ять — мабуть, злякалася б сердитих очей. А так тільки брова піднялася — від подиву.

— А коли це ти дивився? — я випнула у відповідь немаленькі груди, засумнівавшись у такій обіцянці. — Щось не пригадую. І я тобі не відьма! Обирай вирази, фахівець із нечисті! Тоді вже Фея, якщо на те пішло, —  милостиво дозволила. — Мені так звичніше.

Сваритись не хотілося. От справді не хотілося! Ліміт злості я сьогодні вже вичерпала зранку, наближався Новий рік, і псувати собі настрій розбірками зі шкідливим сусідом ну ніяк не входило в найближчі плани. Хотілося бути сумною, загадковою та романтичною. Тендітно-самотньою і задумливою. Згорнутися клубком під ковдрою у великій, красивій спальні й постаратися забути про те, що десь є Жорик, і що колись існували «ми».

Я навіть поплакати зібралася — ну, так, трошки.

— Та яка ти Фея! — ось прямо-таки обурився гоблін. І зирк на мене негарним поглядом, ніби він не на дівчину дивиться, а на рибу протухлу. — Хіба що п’ятипудова! Сама собі-то не лести!

Е-ем, чого? Я завмерла. Око смикнулося, а рота перекосило.

П’ятки відірвалися від підлоги, і я відчула, що підводжуся навшпиньки.

— Так, я зараз не зрозуміла, Халку, — пошепки перепитала з застережливим шипінням кобри. — Ти що, мені прямо зараз натякнув на те, що я товста, чи що?

Боксер посміхнувся, мабуть, вважаючи себе частково відімщеним.

— До того ж глуха і з провалами в пам’яті. Дві хвилини тому я тобі вже ясно озвучив, що завжди говорю тільки прямо.

— Ах ти, Хамло-о!

— Ну, знаєш, ти теж не лапочка.

— Халк недороблений!

— Відьма кусача!

— Наталія. І краще запам’ятай моє ім’я, М-масику, а то пошкодуєш!

— Агов, ти! Ще раз повториш…

— Не смій мені погрожувати!

Ми завмерли, ледь не торкаючись одне одного тілами. Про погляди й говорити нічого, вони просто іскрили та стріляли блискавками.

Ще секунда, і я вріжу цьому гобліну в лоб качкою!

Пів секундочки…

Амур облизався й нагострив вуха, приготувавшись упіймати трофей, але боксер перехопив мою руку в зап’ястя і притиснув до столу.

— Навіть не смій, — попередив, притиснувши спиною до шафи. — Так ось, запам’ятай наперед, якщо хочеш тут жити та вижити! — сказав крізь зуби. — Хлопець я охайний і звик приймати душ, коли захочу. І коли захочу, він має бути вільним — особливо якщо це вечір, і я не один. Усе ясно?! А краще взагалі не відсвічуй! Я не маю бажання пояснювати кожній, з ким я сплю, звідки ти взялася й що робиш у моїй квартирі!

— Ану відпусти!

Я сіпнулася вперед, але хіба таку гору зрушиш? Та ще й навалився, зараза! Так що й не штовхнути! Зібралася дістати Халка іншою рукою, але він і її перехопив.

— Стояти, Кобра! Я з тобою ще не скінчив.

— Тоді врахуй, що я з тобою — навіть не починала!

— Напрошуєшся?

— Попереджаю. Востаннє, Халку, слухаю марення «про твою» квартиру і твоїх дівчат, — пообіцяла дуже серйозно. — У мене на цю житлоплощу всі права, і я не збираюся перетворювати свій будинок на прохідний двір. І вже точно не відсиджуватимусь по кутах, поки ти надумав влаштовувати тут своє особисте життя!

— Я не збираюся влаштовувати своє особисте життя, я збираюся жити так, як я вважаю за потрібне. І ти в мої плани — не входила!

Ну треба ж таке! Прямо клинок у серце!

— Та ти в мої — теж!

— Тоді краще з’їжджай! Хоч зітхну спокійно!

А ось цього він не діждеться. Якби не тримав руки, я б йому і дві дулі скрутила.

— Фіг тобі, Халку! Сам вали на всі чотири боки! А мені тут подобається!

— Я тобі не Халк! — образився боксер. — У мене ім’я є — Єгор!

— Ха! Засунь його собі знаєш куди? Туди ж, куди й попередження. А я, якщо захочу, ходитиму хоч голою! Бракувало ще танцювати під твою дудку. Дістав мене!

Ми стояли практично обнявшись. Навіть і не помітили, коли зблизилися впритул — так, що тіла стикалися. Халк схаменувся першим і, вилаявшись, відсунувся. Промовив, відпустивши мої руки й роздратовано обсмикнувши на собі куртку:

— Загалом, я все сказав… Феє! А там нарікай на себе.

О, я нарікаю. Так нарікаю, що мало не здасться! Тільки ось не собі.

Я відвернулась, одягла рукавички та сунула качку в духовку. Відповіла крижаним тоном і не обертаючись, інакше не стрималася б і запустила в гада чимось важким.

— З прийдешнім, Масику. Я це запам’ятала. А тепер зникни!

Слава богу, побажання дійшло за пів хвилини, у які він продовжував свердлити мене поглядом. Потім почулися кроки, грюкнули двері, і боксер пішов. От і скатертиною доріжка!

Адже так хотілося зустріти свято по-доброму, по-новорічному. Щоби бульбашки шампанського і відбиття гірлянди у вікні. Та, мабуть, не вийде.

— Ну, а ти чого чекаєш? — суворо звернулася до Амура. Пес залишився сидіти на порозі й стукав хвостом. Почувши в моєму голосі сердиті нотки, розгублено завмер, розтягнувся на підлозі й опустив на лапи темний ніс.

Ось і хочеться злитися на вірного друга боксера, а не виходить. Ні, ну до чого душевна тваринка дісталася грубіяну!

Заспокоївшись, я покликала собаку до себе й погладила кудлату голову. Пообіцяла тихо, присівши навпочіпки й зазирнувши в розумні очі німецької вівчарки:

— Так і бути, друже, частина качки твоя. Навіть і не знаю, як би я без тебе сьогодні впоралася.

А ось обійматися не стала, хоч і дуже хотілося. Хоча б із кимось!

Так і просиділа, погладжуючи хутро, а думаючи про своє. Відчуваючи, як у душу повертається щось колюче та гірке. Просто іноді бувають такі моменти, коли людині важко бути одній.