Глава 2

Офіціантка Мері таки виставила нас із дайнера близько першої ночі. Видала на доріжку два паперові стаканчики зі свіжим еспресо, зачинила за нами двері й рішуче перевернула дверну табличку на «Closed».

Нічне повітря кампусу після задушливого закладу з його запахами смаженої картоплі й бургерів здалося прохолодним і чистим. На асфальті блищали дрібні калюжі після недавнього дощу. Ми йшли порожньою вулицею пліч-о-пліч, освітлені рідкими тьмяними ліхтарями, і я навіть не знаю, чому не розійшлися кожен у свій бік.

Кай засунув руку в кишеню вітрівки, я стискала пальцями теплий картонний стаканчик, і перші п’ятдесят метрів ми мовчали. Не тому, що не було чого сказати, а тому, що день лишився позаду, і ми обоє перетравлювали ті зізнання, які виплеснули одне на одного за липким, потертим столиком.

- Дякую за компанію, до речі, - першим порушив тишу Кайлен, коли ми допили еспресо й зупинилися під ліхтарем, щоб викинути стаканчики в урну. Він повернувся й подивився на мене. – І за правдиву консультацію, Брі. Мені треба було це почути.

- Звертайся, - гірко всміхнулася я, піднімаючи погляд від мокрого асфальту. – Для тебе всі консультації безкоштовні. Але якщо ти й справді хочеш повернути свою дівчину, забудь усе, що я наговорила. Коли йдеться про особисте, нерозумно слухати чужі поради. Я просто сьогодні трохи не при собі, інакше навряд чи сказала б тобі те, що сказала.

- Я розумію, не переймайся.

Я з тугою подивилася в темну глибину парку, за яким, якщо пройти ще кілька кварталів і минути спортивне поле, стояв мій гуртожиток.

- І я загубила на парковці валізу з речами, - зітхнула, згадавши про втрату. – Зате тепер не доведеться гриміти коліщатками на всю вулицю й заважати людям спати. Бачиш, я вмію знаходити плюси в повній катастрофі.

- Думаєш, валіза досі там? Твій колишній цілком міг її підібрати, - припустив Кайлен.

Я невизначено знизала плечима:

- Не знаю, мабуть. Головне, що сумочка з ключами й телефоном при мені. Завтра попрошу когось зі знайомих хлопців допомогти знайти. Сама я до тієї парковки тепер і на гарматний постріл не підійду.

- Брі, давай я тебе проведу, - запропонував Кайлен. – Уже пізно, а мені не важко. Я все одно не засну до ранку.

Він мав рацію. Це з парковки я летіла навмання, забувши про все на світі. Але йти самій через порожній і темний парк зовсім не хотілося.

- Ну, хіба якщо точно не заснеш…

Ми встигли пройти всього з десяток кроків, коли я раптом різко зупинилася просто посеред порожньої алеї і завмерла. Кайлен теж пригальмував. Повернувшись до мене, він запитально вигнув брову.

- Брі?

Я завжди відзначалася раціональним мисленням і дотримувалася правил, чесне слово! Старалася жити так, щоб потім не було соромно за свої вчинки. Але що, якщо я помилялася? Хіба сьогоднішній вечір не довів мені це краще за будь-які формули?

Скільки часу мине, перш ніж я проковтну величезний клубок образи, злості й не задихнуся від розчарування?

У мене розбите серце, розмазана туш і прокляте відчуття в душі, що якщо я зараз зроблю хоча б ще один крок… то зверну не туди!

Я повернулася до хлопця, підняла голову й рішуче подивилася прямо в його сині, уважні очі.

- Каю, я зрозуміла, що нам потрібно. Ми маємо переспати. Сьогодні! А краще просто зараз. Ти зможеш? – випалила без жодної затинки.

Кайлен завмер, від несподіванки витягнувши руки з кишень. У напівтемряві вулиці було добре видно, як у нього піднялися брови. Але якщо я його й шокувала, то він спробував цей шок приховати.

- Бріар, ти впевнена? – хоча ні, голос усе-таки просів.

- Ще й як! – я зробила до нього крок, прибираючи зі щоки розпатлані вітром кучеряві пасма. – Я себе знаю, Каю. З Тревісом усе скінчено, питання закрите. Але завтра навколо всі знову почнуть дзижчати, що не можна жити самим навчанням і мені терміново потрібен хлопець. «Брі, ти не таблиця в Excel, ти жива людина». Я здамся, знову повірю якомусь кретину, намалюю собі рожеві замки, віддам йому цноту, а він за тиждень переспить із кимось у своєму пікапі. Ні, краще ти! Тобі принаймні не доведеться мені брехати.

- А ти хіба із Сандерсом не…

Я наставила на Кайлена палець, миттєво перетворюючись на грізну Бріар Адамс.

- Тільки не смій через вашу чоловічу солідарність вважати, що я сама винна. Трев міг чесно сказати, що йому потрібні інші стосунки, я б не стала його тримати, уже повір! У всякому разі, це було б чесніше, ніж розважатися з іншою за моєю спиною!

- Брі, ти пошкодуєш, - серйозно сказав Кайлен, дивлячись на мене майже зі співчуттям, і я на секунду здулася. Але не відступила.

- Слухай, я розумію, що виглядаю жахливо. Це не найкращий вечір у моєму житті і, можливо, я не у твоєму смаку…

- Облиш, Бріар, річ не в цьому. Ти й сама знаєш, який маєш вигляд. Навіть зараз.

Яскраві блакитні очі й довге каштанове волосся, спадок бабусі-ірландки, вирізняли в нашій родині всіх жінок. Найімовірніше, він про це.

- Можливо, але для мене це ніколи не було головним. Каю, ти точно знаєш, що робити з незайманою. Я відчуваю, що довіряю тобі… хоч ми й знайомі всього дві години. Адже знаєш?

Хлопець закусив губу й подивився на мене спідлоба. Повільно відкинув рукою волосся з чола.

- Ні.

Я осіклася:

- У сенсі «ні»? А як же твоя колишня і стосунки зі старшої школи?

Кайлен знову засунув руки в кишені, завмираючи на місці.

- Ми посварилися в одинадцятому класі, і вона переспала з братом своєї подруги – «крутим випускником». Потім він її кинув…

- І вона прийшла до тебе?

- Типу того.

- Святе лайно!

- Згоден.

- І ти пробачив? Будь ласка, скажи, що «ні».

Кай важко зітхнув, втупившись у темряву над моєю головою, і невизначено знизав плечима.

- Я збирався сказати «ні», але вона була дуже переконлива.

Я не втрималася й тихо розсміялася:

- О, нічого не кажи! Я так і бачу: ти, вона, а між вами – слова про вічне кохання та її трусики. Це був твій перший раз, так? – здогадалася.

Тепер уже й Кайлен усміхався, повертаючи на мене свій погляд. На його щоці на мить з’явилася неймовірно симпатична ямочка. Ну от, не так уже й погано закінчується цей день, якщо ми перестали хандрити.

- Вгадала, - зізнався він.

- Тоді ти влип, хлопче! – я жартома тицьнула його кулаком у бік. – У тебе не було жодного шансу вислизнути! І як усе пройшло? Ну ж бо, зізнайся, Каю! Мені справді цікаво. Обіцяю, що завтра все забуду. Чесне скаутське!

І коли я вже подумала, що Кайлен промовчить із чоловічої гордості, він раптом зі сміхом видав:

- Ну, секунди за три впорався.

Я щиро розсміялася, а Кай підхопив. Від нашого сміху десь у кущах спурхнув птах і зашелестіли крони дерев. Я замовкла першою і знову подивилася на хлопця. Промовила вже без краплі жарту:

- Каю, я говорила серйозно. Це не помста колишньому, мені це потрібно самій. Інакше я на все життя залишуся старою дівою з калькулятором. Знаєш, яка я недовірлива? Жах! Я більше ніколи не зможу повірити, що це «з любові». Усе це суцільна брехня, тепер я знаю. І якщо ти завтра вдаси, що ми не знайомі, – я зрозумію, обіцяю! То ти згоден? Чи мені починати червоніти від тієї дурниці, яку я роблю?

- Можливо, я теж не проти її втнути.

Ми подивилися одне на одного.