Глава 7, частина 1

POV Сокіл

— Віко, заю, подивися на парочку за сусіднім столиком і на нас. Вловлюєш різницю?

— Хм, не дуже. А що?

— А те. Вони по життю разом, а ми — ні.

— Не розумію. Артеме, ти до чого ведеш?

— До того, що минулого разу в нас із тобою проблем не було, а сьогодні, здається, будуть.

— Ти такий смішний… — і знову ці кокетливі кривляння, які я терпіти не можу.

— Та невже? І чому я вважав тебе тямущою? Ти весь вечір лізеш на мене, ніби страждаєш від корости, а я єдиний засіб почесатися. Я казав, що не люблю цього? Сонце, тебе що, трахнути нікому? Я вже сказав «ні», досить мене вмовляти, я не дівчина.

— Що?!

Слава Богу, з колін схопилася і руки із шиї прибрала.

— Вибач, заєць, але квартиру шукати не стану — втомився як чорт. А з романтики холодних під’їздів уже виріс, не вставляє.

— Та я думала, ти сам не проти!

— Та начебто ні. Був. Слухай, Віко, ми ж дорослі люди, давай не будемо грати в гру «цей бамбіно мій». Ну, не трапилося цього разу, трапиться в інший. Не я перший, не я останній. Хочу те, хочу це — з такими примхами не до мене, сама розумієш. Я тобі показав різницю.

— Придурок! — сказала зло, але тихо. Значить, завтра сама зателефонує.

Довелося встати, зупинити й приобняти за плечі.

— А ось тепер прощаємося. Тому що я, Зая, можу й розлютитися. Ясно?

Пішла. І подругу забрала. Макс ображено смикнув губою.

— Не зрозумів. Соколе, ти чого? — запитав здивовано, розвівши руками. — Якого біса?

Якби я сам знав. Раптом дістала, і все.

— Якого дідька ти взагалі їх покликав, Титов? Домовилися ж футбол дивитися.

— Так нудно начебто, Тьомо, без дівчат, ні? Раніше ти не був проти поєднати приємне з корисним, то чому зараз обламався? У мене взагалі-то на Свєтку були плани.

— Твої плани, Максе, зараз штани порвуть. І не тільки на Свєтку. Вали, наздоганяй! Може, на трьох зметикуєте, а я додому, — знявши куртку зі спинки стільця, потягнувся до келиха з пивом і одним махом допив. — Бувай.

Чортів день! Пиво, друзі, чудовий футбол, але навіть у барі не вийшло розслабитися. Ще ця — Чиж. Звідки тільки намалювалася? І що за безглузде місце роботи для такої дівчини? Не пам’ятаю, чи помічав я її раніше в «Маракані»?

Поки пробирався до виходу, випадково зачепив плечем незнайомого хлопця. У того з рук вислизнув келих. Упс. Буває. Качок підняв голову:

— Гей, ти! Дивись, куди преш, мудак! Тут пристойні люди відпочивають, а не всяка…

Довелося врізати. Сильно. І ще раз. Втрутилися друзі, але Макс допоміг. Начебто полегшало. Зараз би я, мабуть, не відмовився нахилити Заю навіть у під’їзді.

— Тільки не за кермо, Соколе, не дури, — зупинив друг, коли вийшли на вулицю, я витер снігом кісточки рук і зробив крок до машини. — Візьми тачку. Здається, ми і справді з тобою сьогодні перебрали. Ну бувай!

— Шефе, вільний? Провулок Федотова.

— І ти теж? — здивовано обернувся вусань, заводячи мотор. — Щойно дивачку одну на Федотова відвіз. Уявляєш, сама зелень соплива, а туди ж, платити не хотіла. Придумала якогось Тимура, але я-то своє стряс до копійки. Сподіваюся, з тобою ми відразу домовимося про оплату наперед?

До квартири повернувся пізно й одразу відчув, що Чиж удома. Дивне відчуття, незнайоме, наче стіни ожили. Зашепотіли, зашелестіли з моєї появи, повідомляючи, що я більше не один. Може, саме про це відчуття говорив батько, закидаючи мене запитаннями про дівчину?

Точніше, про мою дівчину. Смішно.

Як згадаю це диво на канаті… Мало не вбив Лиса, коли дізнався, звідки воно в моїй квартирі взялося. Досі на дупі синяк від щипка, кому розповісти — засміють. Але як же вчасно і вдало. Краще вже Чиж, ніж майбутня зведена. У Сусанни хватка залізна, свого не упустить. А в батька хворе серце в анамнезі і куряча сліпота з дурістю до хижої баби. У кожного своє життя, і ліпше б згладити кути.

Я роззувся, зняв куртку й увійшов до кімнати. Чиж уже спала на матраці. Світло м’яко падало на згорнуту клубком дівчину, і раптом подумалося, як швидко вона освоїлася в чужій квартирі. Наче вже жила тут. Так чому мене цей факт не зачіпає? Де знайоме роздратування від присутності нічних гостей? Скільки разів я сам геть виганяв своїх приятелів, бажаючи залишитися один? Невже вся справа в чортовій Ілонці?

Так, напевно. Я згадав, як одного разу в батьківському домі вона прийшла до мене в спальню, і скривився. Тоді я був п’яний, зараз — теж. Але недостатньо п’яний, щоб, влігшись у ліжко, ще раз не запитати себе: яку чортову гру я затіяв?

Ні, безумовно, щоб уникнути дурних думок, пора спати.

Вночі снився під’їзд і Зая. Неважливо, яка з них, я однаково не бачив обличчя. Ось тільки волосся в Заї було незвичної довжини і м’яке на дотик. Не пам’ятаю, щоб чіпав таке. І голос віддалено чийсь нагадував.

Коли прокинувся вранці, зимове сонце світило в кімнату, а ліжко Чижа було прибране. Цього разу стіни знову підказали мені, що я в хаті один. Дивно. Я не запитав дівчину, чим вона має намір займатися у вихідний день. Але якщо вирішила не набридати господареві, так це ж чудово!

Відкинувши ковдру, поплентався на кухню. А раптом Чиж і сьогодні що-небудь приготувала? Учора ми з батьком за три рахунки вкусили грінки на заздрість Сусанні, і шлунок вимагав повторити свято.

Ні, порожньо. Лише записка на кухонному столі і гроші.

«Засунь свої чайові в дупу, Сокольський, разом з осиковим кілком! Сам купуй молоко, зрозумів?! І батон!»

А внизу намальовані пики. У мене навіть очі полізли на лоба від такого мистецтва.

Що за…

Чого?!

_________

 Від автора: (малюнок Анфіси можна побачити в блозі до твору)