Глава 15

– Які колючі дівчата. Так одразу й сказали б, що не налаштовані на знайомство. А то співають вони про ліжко… А може, ми буквально зрозуміли?

– Ідіть-ідіть! – відмахнулась Ясміна і, підхопивши нас із Рибкою під лікті, потягла подалі від хлопців алеєю, виляючи стегнами. Фиркнула, гордо відвертаючись, але так, щоб було чути:

– Типові бабії, одразу видно! Порядним дівчатам із такими не по дорозі!

Вже на виході з парку, перед тим як попрощатися, Ясю осяяло:

– Ой, дівчата! Виходить, завтра в нас буде не просто похід у кафе, а справжній дівич-вечір! Круто! Пропоную всім однаковий «Look» – сукня та підбори! Жодних штанів, згодні?

Юлька примружила очі й томно проспівала, провівши перед обличчям розставленими у знаку «V» пальцями – ну, точнісінько Ума Турман із «Кримінального чтива»:

– Макіяж «Смокі-айс», шлейф парфумів і червона помада… Тримайся, «Маракано»!

Я дивилася на дівчат, не вірячи, що вони не жартують. Довелося навіть зупинитися й широко кліпнути очима:

– О, ні, дівчатка. Ви серйозно?!

Юлька з Ясею перезирнулися й дружно відповіли, хапаючи мене за руки й тягнучи з парку:

– Та-а-ак!

***

Субота в моїй родині завжди була улюбленим днем. Усі знаходились вдома, молодшим дітям не треба було йти до школи чи робити уроки, і зазвичай вечорами я на кілька годин зникала з дому - вигадуючи нібито побачення зі своїм хлопцем, а насправді в гості до подруг.

Це траплялося завжди в момент, коли батьки вибиралися з молодшими дітьми в кіно або йшли на вечерю до ресторану і не могли бачити моє повернення додому. А отже, не могли помітити, що мене ніхто не проводжає.

Після нашої ночі з Горобчиком і після того незручного прощання, яке я сама заслужила, я кілька днів збиралася з духом, але все ж якось за обідом сказала татові й Даші, що ми з Данилом трохи посварилися і, можливо, ненадовго розійдемося.

Я чекала, що батьки приймуть цю новину спокійно – адже Даня їм ні краплі не сподобався, і навіть після знайомства з хлопцем вони не допитували мене, чому я описувала його зовсім інакшим. Усе чекали, коли я сама розповім, а я мовчала. Та й що я могла сказати? Моє зізнання після всього прозвучало б просто жахливо!

Ні, залишалося тільки брехати далі. Що він зайнятий. Що, звісно ж, він мені телефонує й пише. Що він гордий і трохи образився на Стьопку.

Чи є в нього щодо мене серйозні наміри?.. Не знаю, але взагалі-то він відповідальний хлопець, хоч і має вигляд хулігана.

Я думала, що тато махне рукою на мої невдалі стосунки й про все забуде, а він раптом закипів. Зажадав негайно дати йому телефон «цього нахабного алергіка», щоб він його назавжди вилікував і повідривав усі «горді» частини тіла.

Тож загалом, довелося здати назад і запевнити тата, що він мене не так зрозумів. І насправді це не Даня винний у нашій сварці, а я. Бо це в мене навчання і не вдається проводити час зі своїм хлопцем. А ще, це я не хочу знайомитись з його друзями, от він і образився.

І все ж мені знову щось підказувало, що батьки здогадуються про мою брехню, і я знову в пастці. Напевно, саме тому сьогодні я раділа, що можу чесно сказати їм, куди йду і з ким. І не треба нічого вигадувати.

– Ми йдемо з дівчатами до кафе-бару «Маракана», потанцювати й послухати гурт «Fuck-Дервуд». А потім переночуємо у Юльки. У нас сьогодні дівич-вечір, повернемося з кафе на таксі, так що можете за мене не хвилюватися. Я буду там не одна! До того ж у кафе будуть і хлопці з університету.

Тато стояв, слухав і похмуро дивився на мене, тому я обняла його за шию й пообіцяла:

– Тату, все буде добре, не переживай! Я обов’язково вам зателефоную!

Коли о сьомій годині вечора я вийшла зі своєї кімнати в коридор, уже зібравшись їхати в кафе, мама Даша, що роздягала в передпокої Їжачка після прогулянки, повернулася й завмерла, роззявивши рота.

– Андрію! – покликала чоловіка, а я запитала:

– Що, думаєш, занадто?

– Ні, – хитнула головою Даша, підходячи ближче й здивовано мене розглядаючи. – Я думаю, дівчинко моя, що ти справжня красуня!

Я залишила своє світле волосся витися до талії, зробивши його слухняним за допомогою легкого воску. На мені була сіро-сиза сукня кольору вечірнього серпанку, з вирізом-човником, що відкривав ключиці, звуженими рукавами три чверті та розкльошеною спідницею, яка підкреслювала талію.

Влітку я запросто носила короткі шорти й сарафани, але до незнайомого місця вирішила одягнути сукню класичної довжини – трохи вище коліна. Тим більше, вона мені личила, ми спеціально вибрали її з Дашею під колір моїх очей, і ось нарешті випала нагода її вигуляти.

Я виросла до метра шістдесяти восьми, але все одно, обираючи туфлі на вечір, взула човники з підборами вище. Вони гарніше виглядали із сукнею. Але, запитуючи в Даші про «надто», я мала на увазі макіяж, на який витратила цілу годину, розтушувавши стрілки в смокі-айс, додавши на повіки атласні тіні й підкресливши тушшю вії. І тепер сподівалася, що моя напівпрозора червоно-рожева помада не зробить із мене незнайомку.

Схоже, зробила. Я й сама не одразу впізнала своє відображення в дзеркалі.

Слідом за мамою тато теж визирнув зі свого кабінету і здивовано кліпнув.

– Дашо, а може, ми самі її відвеземо за адресою? – звернувся він до дружини. – Бо ж украдуть. До речі, – зауважив тоном буркотливого естета, – приємні парфуми. Відлякають усіх комарів і вампірів!

Він, безперечно, пожартував і всміхнувся, чудово знаючи, що дарує нам усе найкраще, але тут же звично насупився й суворо додав:

– Якщо що, Рито, одразу телефонуй, зрозуміла?

– Звісно, ​​тату!

– І з понеділка негайно до автошколи! Досить користуватися таксі, ми маємо бути впевнені, що з тобою все гаразд.

Я накинула легкий плащ, почепила на плече невелику сумочку й послала батькам повітряні поцілунки. Я любила їх, дуже, і знову подумки пообіцяла собі все виправити.

– Ну, до завтра?

– До завтра, доню.

– Я подзвоню! – пообіцяла й пішла, навіть не уявляючи, чим для мене закінчиться сьогоднішній вечір.

П.С. на когось чекає дуууже цікава зустріч😉))