Глава 15

Рита

– «І знову я набираюся до чортиків,
До горизонту та стану мінус.
А ти читаєш любовні фанфіки,
І підпалюєш зіпсований примус.

Не пручайся, краще віддайся,
У наших тілах розквітнуть нарциси,
Я доведу, а якщо – ні,
Ти парк розваг для молодого Паріса…»

О, а ще в них є ось таке трешове:

«Дівчина-мрія з під’їзду навпроти!
Ходімо до ліжка, якщо ти не проти… О-о-о!»

– Ну, Маргошко! – Яся обняла мене за плечі й чмокнула в щоку. – Скажи, що тобі подобається! Я від тебе однаково не відчеплюся, поки не зізнаєшся!

Мені зовсім не подобалася пісня, яку зараз наспівувала моя подруга Ясміна, Юлька теж косилася скептично, і я знизала плечима:

– Ні, вибач, зовсім не подобається. Ясь, ну хто таке слухає? Парк розваг, він серйозно? Знаєш, я навіть не дивуюся, чому у цього рок-гурту така безглузда назва – «Fuck-Дервуд». На пропозицію дівчині-мрії тільки факом і хочеться відповісти.

Пари закінчилися, і ми втрьох ішли алеєю університетського парку, у якому вже зеленіло молоде листя, у напрямку проспекту й звично теревеніли, радіючи, що завтра вихідні й можна нікуди не поспішати.

Не так давно в місті з’явився новий рок-гурт, і багато хто вже божеволів від нього. Ось і Ясміна фанатіла від пісень «Fuck-Дервуду», але особливо від фронтмена гурту, який, на нашу з Юлькою думку, був схожий на людину в чорному, яка пережила зустріч з електрошокером, а потім з чиїмось черевиком, що залишив на його щоці сліди протектора.

Юлька повісила сумку на плече й ліниво хмикнула:

– А в них весь репертуар такий – «крихітко, віддайся, на колінах покатайся». Прикольно, звичайно, послухати, але, дівчата, я гадала, що вже виросла з віку, коли тарганами в моїй голові керували гормони. Я б краще сходила на концерт Адель. Як же шкода, – зітхнула вона гірко, – що це поки що тільки мрія!

Усього пару годин тому Юлька Карась показувала мені в телефоні сторінку відомого турецького актора й пускала слинки на його кубики на новому фото в Інстаграмі. А ще раніше строчіла зірці через перекладач захоплене повідомлення, тому я з сумнівом подивилася на подругу:

– Рибко, а ти впевнена, що виросла? Твої гормони про це знають?

Юлька була дівчиною фактурною й мінливою – особливо в тому, що стосувалося закоханості в зірок серіалів, тому на секунду замислилася, поки ми з Ясею обмінялися тямущими смішками, чудово її знаючи.

– Ну, гаразд, не виросла, – здалася Юлька. – Але я над цим старанно працюю! Просто я ще не вирішила, йти до «Маракани» чи ні. Рит, – дівчина підхопила мене під лікоть і лисичкою пригорнулася до боку, млосно кліпнувши карими очима. – А може, й справді підемо всі разом, а? Ми з Нового року нікуди не вибиралися. А «Маракана» – відоме кафе, і відкриття критого майданчика напевно відзначать з помпою. Ну, подумаєш, «Fuck-Дервуд», хоч потанцюємо й розслабимося, га?

– Правильно! – підтримала Ясміна нашу спільну подругу. – Рито, не можна бути такою відлюдницею. Ну, подумаєш, зустрінеш Стрільбицького. Так ви вже пів року як із цим Павичем розбіглися. До того ж, окрім Авдотія, там буде мій брат і багато наших хлопців. Ось побачите, я попрошу Влада, і ніхто не посміє до нас чіплятися!

– Якщо ніхто не посміє, – засмутилася Юлька, – то я собі хлопця так і не знайду! Навіщо тоді йти? – резонно зауважила Ясі. – Я про зіпсований примус і вдома послухати можу. Між іншим, щоб ви знали, я щойно марафон для схуднення пройшла! Пихтіла до сьомого поту, і що, виходить, дарма? Ні вже, там напевно будуть класні хлопці!

Це був сильний аргумент, дівчата дивилися на мене з очікуванням, а я все ніяк не готова була погодитися.

– Дівчатка, а якщо без мене? – з надією спитала. – Ви ж знаєте, я не дуже люблю такі місця. І Стрельбицький тут зовсім ні до чого. Я давно про нього не думаю. Просто… я не хочу ні з ким знайомитися. Мені й самій добре.

– Тоді ти залишишся старою дівою, – насупилась Юлька. – Що зовсім несправедливо стосовно такої симпатичної дівчини! Скажи, Ясь?

– Точно!

– А ми без тебе в «Маракані» таких справ наробимо! Особливо я, – чистосердно зізналася Карась. – Тобі ж першій за нас буде соромно! Ні, тоді я теж не піду. За мною оком накидать треба, а на Доріжкіну надії немає.

– Рит, – Ясміна зупинилася і взяла мене за руку. – А якщо ми дуже попросимо? Ну, будь ласка! Я так хочу туди піти! «Факи» такі круті! Особливо гітарист Олежа Платов! Господи, я вже мрію дістати його автограф. Ой, дівчата! – підстрибнула Доріжкіна, осяяна думкою. – А раптом через десять років цей автограф буде коштувати мільйон?! Мільйон, Ритусю, уявляєш?! Якщо ти підеш з нами, ми поділимо його на трьох!

Дівчата розсміялися, і я відразу здогадалася про їхню змову.

– Змовилися, так?

– А переночуємо всі в мене! – запропонувала чорноволоса Юлька. – Так і батькам буде спокійніше, і нам. Що скажете?

– Я згодна! – зраділа Ясміна й знову повисла на моїй шиї. – Маргошко? Ну, Маргошечко-о-о! – протягнула жалібно. – Ми ж команда!

– Угу. Саме тому ви вмовили мене спочатку взяти участь у жіночому протесті, а потім потягли з площі мої речі. Знали б ви, як мені їх бракувало, поки я напівгола добиралася додому!

– Зате вони залишилися цілими! І потім, тобі все одно пощастило застрибнути в машину до пристойного пенсіонера, а ми так і драпали два квартали до під’їзду родичів Наташки. Я собі ледь вуха та пʼяти не відморозила!

– Ну, – я зітхнула, згадавши свого рятівника, – це так.

– Ти б бачила, як здивувався брат Наташки, коли відчинив двері, а до його квартири ввалилася дюжина голих дівчат! І перша – наша Юлька з грудьми третього розміру!

Ясміна захихотіла, а Юлька почервоніла:

– Не вигадуй, Доріжкіна! – обурилася. – Першою була не я, а Оксанка Стрижак!

– І що? – округлила блакитні очі Яся. – В Оксанки дивитися нема на що – хіба що на оцінки в заліковці. А тут ти, така Венера до марафону по схудненню, от у хлопця щелепа й відвисла! Решта вже за інерцією забігли, поки ви з ним віталися.

Ми з Ясминкою засміялися, і вона мрійливо простягла:

– Ой, дівчата, уявляєте, скільки спогадів залишиться, коли ми станемо старі й будемо лускати сімки повз рота?

А Юлька пирхнула:

– Тьху на тебе. Сплюнь!

І так подивилася на мене, що я змусила відповісти:

– Ну, добре, я згодна, – промовила з усмішкою. – Підемо завтра в це ваше кафе «Маракана»! Слова пісні мені не дуже сподобалися, а ось музика у «Fuck-Дервуд» цілком пристойна. Тільки сильно не кричіть!

Який там.

– Ура-а-а! – радісно зробила Ясміна вертушку руками перед собою й проспівала, привертаючи увагу інших студентів у парку: – Дівчина-мрія з під’їзду навпроти, ходімо у ліжко, якщо ти не проти. О-о-о! Якщо я – вогонь, то ти – вода-а, вгамуй мене, напої мене-е… Да-а-а!

Назустріч нам прямували незнайомі хлопці, й один одразу ж, не розгубившись, схопив мене за руку:

– Дівчата, ми теж не проти з вами прогулятися! Тебе як звати, блондиночко? – спробував притягнути мене ближче. – Які в тебе сірі очі… А мене – Микита!

Таких «Микит» в університеті, де налічувалося півтора десятка факультетів, був не один і навіть не два. Але не кожен наважувався на таке нахабство.

– Ой! Та йди ти! – я висмикнула зап’ястя з хватки нахаби й насупила брови. – Не про тебе очі.

– Ідіть ви, лосі… до лісу! – підібралася в бойову стійку Юлька. – А нам додому пора, до мам і суворих татусів, ясно?!

Ми всі дивилися сердито, тож хлопці здалися. Ймовірно, їм просто було нудно.