25. Художниця

Соловей спала, лежачи на животі. Її довгі голі ноги були розкинуті, оголюючи і розкриваючи до непристойності все найпотаємніше, тільки дивом прикрите простирадлом. Воно ж прикривало її найбільшу гордість, яку Соловей все намагалася накачати, ставлячи собі у приклад голлівудських актрис і моделей. Вона щиро вважала, що груди і сідниці – головна чеснота дівчини, що вийшла на стежку спокушання чоловіка. Саме тому її гардероб був забитий короткими сукнями з настільки зухвалими декольте, що видно було всю глибину її намірів.

Втім, зараз на Соловей, окрім простирадла, що збилося в області її дупи, нічого не було.

І це несподівано дратувало. Вона гола спить у ліжку мого чоловіка. Лють, дика, неконтрольована, вирувала кров, жадала помсти. Підступної, жорстокої і…

— Когось загубила? — глузливий чоловічий голос змусив здригнутися і різко обернутися.

Підперши широкою спиною стіну навпроти стояв задоволений собою Ромка власною персоною. Біла майка обтягувала його потужний торс, короткі спортивні шорти відкривали погляду міцні ноги, перетягнуті джгутами м'язів, а з темного вологого волосся по потужній шиї стікала вода. Але на тонкі струмочки, що стікають за комір його майки, Ромка не звертав жодної уваги. Дивився на мене, хитро зіщулившись, кажучи всім собою, що він у передчутті веселого дійства.

— Ромко? — не стримала подиву, уважно розглядаючи чоловіка і не вірячи власним очам. — А ти як тут опинився? А втім, неважливо. Холодна?

Кивнула на запітнілу пляшку мінералки, що мій друг тримав у руці.

— Крижана, — посміхнувся Ромка, в одну мить перетворюючись на задираку й хулігана, і потряс пляшкою, в якій зашелестіли кубики льоду.

Вулкан злості і ревнощів всередині радісно зашипів, вивергаючи тонну палючої лави у кров.

— Чудово, — муркнула я, хижо оскалившись. — Почастуєш? А то надто жарко тут стало.

Ромка весело пирхнув, перекинувши мені пляшку, хвацько спійману мною нальоту. Зробила крок у кімнату, куди вже встигли пробратися яскраві сонячні промені, граючи відблисками по оголеному тілу сплячої Соловей. А вода в душі все продовжувала литися.

Нічого, зараз і Спляча красуня прийме охолоджуючий душ. Для неї це саме те після бурхливої ночі, сліди якої чітко проступали на світлій блондинистій шкірі. Поки я відкручувала кришку, краєм свідомості пронеслася думка, що бурхлива ніч у неї була явно за участю чоловіка – кого тільки?

Але думка так і не встигла оформитися, тому що я зупинилася біля ліжка і на видиху вилила на сплячу Соловей крижану воду.

Дикий вереск білявки, яка підскочила на ліжку та геть забула про власну наготу, оглушив, задзвенів у склі розкритого навстіж вікна і змішався з дивним, схожим на хімічну реакцію, шипінням.

Відступила на крок, до рятівного виходу, тому що голова Соловей раптом задимилася і...забарвилася у зелений колір.

— Ластівка?! — заревіла білугою зеленоволоса Соловей, обтрушуючись від крижаної крихти і прискорюючи хімічну реакцію на її голові, розтріпуючи волосся. — У тебе що, зовсім знесло дах?! Дурепа!

Верещала Соловей, все швидше перетворюючись на…біло-зелену зебру. І що найдивніше, вона свого перетворення не бачила і не відчувала. А я повільно відступала до дверного отвору, насилу стримуючи сміх.

— Бадьорого ранку, подружко, — видихнула, нервово хихикнувши, і одразу зустрілася з карім здивованим поглядом височенного блондина, що з'явився в дверях ванної кімнати.

Упс, здається я зіпсувала комусь романтичний ранок, тому що вид оголеного чоловіка говорив сам за себе і за бажання продовжити пристрасне знайомство з на все готовою білявкою.

Втім, тут і без мене Варька постаралася. Впевнена, новий колір волосся Соловей — справа рук моєї дрібної пустунки, а я тільки попрацювала каталізатором.

— Дарино, ну ти звір, — прозвучало захоплене над головою.

Закинула голову, стикаючись з веселими очима друга.

— Джонні, ти б краще прикрився, — весело протягнув Ромка, — а то не вистачало, щоб Лис побачив тебе в негліже поруч зі своєю жінкою.

Джонні — це блондин, чи що?

Знову глянула на чоловіка, який обмотав все саме непристойне  рушником. На його губах грала по-справжньому голлівудська посмішка, а на щоках виблискувало збентеження. Треба ж, яке диво. Спостерігати, як червоніє дорослий чоловік рази в півтора більше за мене – суцільне задоволення.

Чудово. З незнайомцем на ім'я Джонні розібралися.

А Лис — це хто? І де тут його жінка? Соловей, чи що? Звіринець якийсь, чесне слово.

Весело пирхнувши, розвернулася на п'ятах, всунувши веселому Ромці порожню пляшку.

На істерику Соловей, яка втекла у ванну кімнату і тепер побачила всі наслідки ранкового пробудження, ніхто не звертав уваги.

— Платона не бачив?

— На озері Варьку тренує, — відрапортував Ромка, навіщось принюхуючись до пляшки.

І чого він там хотів понюхати? Ах так, він же напевно бачив волосся Соловей, яке диміло і стрімко зеленіло з кожним її криком.

— Не пий, Ромочко, а то козенятком станеш, — простягнула зловісним голосом казкової чаклунки.

Той від несподіванки впустив порожню пляшку, ззаду почувся хрипкий чоловічий сміх, а я швиденько ретирувалася подалі від веселих чоловіків і нервової Марго.

Цікаво, а вона вже зрозуміла, як пролетіла по всіх фронтах? Мало того, що мужика не того спокусила, так ще й своєї розкішної шевелюри позбулася.

Уявила собі перекошене сказом обличчя Соловей з патьоками макіяжу «аля фатальна жінка», потуги змити з себе бойовий зелений окрас  «made in Варвара Платонівна» і доленосну зустріч з блондином Джонні замість бажаного професора і ледь не спіткнулася об поріг на виході з дому.

Викотилася на веранду і впала у перше-ліпше крісло, здригаючись від сміху.

— Що за шум, а бійки немає? — весело поцікавилася Мілка, піднімаючись на веранду.

Довге кучеряве волосся Мілка сьогодні розпустила і тепер воно тугими локонами лежало на плечах і падало на спину аж до самої талії, якимось дивним чином підкреслюючи її тоненьку фігурку, яка анітрохи не змінилася після пологів. Хіба що груди злегка збільшили розмірчик. Втім, Мілка не скаржилася, але і не раділа такому розкішному придбанню. Швидше, навіть соромилася, бо її видатні груди тепер нічим не можна було прикрити, хіба що мішкоподібним одягом. Вона у свій час намагалася в такому ходити, але мені вдалося її переконати. Неправильно такій красивій дівчині ховатися від усього світу. Нехай краще цей світ поступається їй дорогою.

— Чи бійка таки була? — вигнула вона свою тонку брову, розглядаючи мене з ніг до голови.

Мотнула головою, негативно відповідаючи на її запитання. До бійки ми з Соловей ще не дійшли, хоча все ще попереду. Якщо тільки білобрисому Аполлону не вдасться втихомирити свою дівчину. І взагалі, щось в останні дні в цьому будинку стає занадто багатолюдно.

Спершу сестра Платона (добре хоч вона поїхала того дня і більше не з'являлася), потім дівчата, тепер ось Ромка з незрозумілого походження Аполлоном на ім'я Джонні. Американець, чи що?

— А ти чому така рання сьогодні? — повернула питання, оглядаючи Мілку, одягнену у вільну білу футболку і спортивні штани. — Ніяк бігала? Чи, може, плавала?

— Плавала вчора, поки ви з професором десь пропадали, — пирхнула подруга весело, притулившись плечем до стіни будинку. — Сподіваюся, хоч із користю? — і бровами грайливо пограла.

— Міло, здається, я закохалася, — випалила на одному диханні, відчуваючи, як безсовісно червонію.

Обійняла долоньками гарячі щоки і заплющилася, відчуваючи, як у грудях гарячково б'ється серце.

— Це чудово, подруго, — Міла посміхнулася і в усмішці радості було набагато менше, ніж в голосі. — Платон непоганий мужик і, схоже, тебе кохає.

— Ой, скажеш теж, кохає, — похитала головою, не дозволяючи собі навіть на секунду повірити, що таке можливо. Хто він і хто я. Вагові категорії у нас нерівні, щоб впасти під натиском неземного кохання. — Головне, щоб Варьку любив. Правда?

— Не знаю я, Дашо, — зітхнула подруга і якось так враз тоскно стало.

Глянула на розгублену подругу.

— Міло, що трапилось? — стривожилася я, піднявшись на ноги і завмерши поруч із подругою. — Щось із близнюками? Чи…що, Міло?

— Все добре з близнюками, — пирхнула подруга, знову стаючи собою колишньою. І немов засвітилася зсередини, варто було їй заговорити про своїх маленьких дзиґ. — Тіма з Лізою розважають. Брат Єлагіна все не дочекається, коли закінчиться моя практика і він зможе спокійно спати ночами. А не прокидатися на ранок з вусами барона Мюнхгаузена на своєму обличчі.

Діти у Мілки чудові, щоб брат її чоловіка не говорив. Втім, Тім лукавив трохи, тому що вони з дружиною племінників обожнювали, всіляко балували, за що потім і отримували від Мілки, яка завжди дуже довго приводила в норму розбалуваних дітей. Хоча хуліганами ці малявки були ще тими та ще схожими, точно дві краплі води, незважаючи на те, що народилися різностатевими. Дівчинка Злата і хлопчик Захар. П'ятирічні шибеники, ні краплі не схожі на матір.

Я слухала подругу, яка награно весело розповідала про витівки близнюків, і ніяк не могла звільнитися від думки, що вона чогось боїться. Чи може когось?

— Міло, ти когось зустріла, так? — запитала в лоб, коли вона ненадовго замовкла, задумавшись.

І моє запитання зірвало з неї напускну радість, в одну мить оголивши ту зламану і нещасну дівчину, якою вона була ще шість років тому. Мені здавалося, народження близнюків вилікувало її, але, схоже, я помилялася.

— Його сина, — прошепотіла вона і голос її тремтів.

Я застигла кам'яною статуєю і, здається, навіть дихати перестала. Але мозок гарячково прораховував всі варіанти, чим може обернутися для моєї кращої подруги ця зустріч. Варто вже дзвонити її чоловікові чи відразу психологу?

— Він мене не впізнав, — посміхнулася вона натягнуто і губу закусила. — А я... Даша, мої шибеники так на нього схожі, просто одне обличчя. Я...трясця, я не думала, що це станеться. І на що я тільки сподівалася, дурепа?.. Я боюся, Дашко. А раптом він дізнається про них і вирішить відібрати їх у мене?

— Так, стоп! — гаркнула я, стиснувши подругу за плечі.  — По-перше, припини істерику. Ти вже давно не та маленька і дурна дівчина. Ти самодостатня, доросла і заміжня жінка, Міло! По-друге, у тебе такий чоловік, що нехай тільки сунуться, твій Єлагін усім кістки переламає, — говорила я, дивлячись в медові очі подруги, в яких темними тінями пролягала паніка, дика, ірраціональна і мої слова не стирали її. — І по-третє, ну побачила і що? Не факт, що зустрінеш знову, — подруга посміхнулася сумно, немов знала щось таке, що могло легко зруйнувати всі мої доводи. — Так що видихай і підемо, чи що, до озера сходимо. Кажуть, там наш професор Варьку тренує. Як думаєш, вона вже поклала його на лопатки чи тільки приміряється?

— Ні, подруго, на озеро я не піду. Я, напевно, додому поїду. Я вже і таксі викликала.

— Яке таксі, Єлагіна?! — обурено. — У мене через п'ять годин весілля, між іншим. І хто моїм свідком буде, як думаєш?

— Весілля? Так швидко? — пожвавилася Мілка, блиснувши медовим інтересом без тіні страху і паніки. Ось і відмінно! — А сукня? Сукня у тебе є, наречена?!

— А навіщо мені сукня? — щиро здивувалася, хитро зіщулившись. — Я ось так піду, — покрутилася перед подругою, демонструючи їй свої драні джинси і широку чоловічу футболку, яку я стягнула з професорської шафи ще минулої своєї ночівлі в його кімнаті. — Впевнена, Платону фіолетово, що з мене знімати після розпису.

— Дашко, так не можна! Це ж весілля! І нехай тільки розпис, але це твоє весілля. Перше і єдине! — почала тараторити Єлагіна, штовхаючи мене до крісел.

Я насилу встигла вивернутися і втекти з веранди.

— Про єдине, звичайно, не факт, —  підкинула трохи дров у полум’я обурення подруги.

Ще б пак! Нарешті, збувалася її найзаповітніша мрія — видати мене заміж.

— Пф, ти свого професора давно бачила? — не вгамовувалася Мілка. — Такий нізащо не відпустить. Так що вляпалася ти, подруго.

— Це ми ще подивимося, хто з нас вляпався, — посміхнулася я. — Так що давай, Мілко, жодного таксі. О дев'ятій нуль-нуль чекаю тебе тут при повному параді. А потім, якщо захочеш, повернемо тебе твоєму Єлагіну. Домовилися?

Подруга лише кивнула у відповідь і я, цмокнувши її в щоку, втекла на озеро до своїх.