Розділ 2

Мами є у всіх — мають бути. Ось і в Георгія Лібермана вона була — міцна, висока жінка, на ім'я Ізольда Мойсеївна, шістдесяти двох років від народження. Чіпка, як павучиха, і така ж вольова, як засланий на острів Наполеон. До всього іншого ще й дуже ревнива.

Свого батька Жорик не пам’ятав, але, за словами його мами, він усім пішов у нього. Й ось останньому я схильна вірити, інакше не сподівалася б побудувати своє щастя з боязким, інтелігентним хлопцем.

Жора Ліберман був худим та високим. У неповні тридцять років на його маківці вже намітилася лисина, зате худі груди заросли темною поростю просто дико! Далеко не красень, але чуйний і уважний лікар, а в житті – тихий і скромний хлопець. Гарна людина, за великим рахунком. А за рахунком його мами — так просто виняткова! Занадто інтелігентний та вихований хлопчик, щоби зв’язатися з такою дівчиною, як я. Яка змінює колір волосся, як рукавички, працює, не червоніючи, на чоловіка нетрадиційної орієнтації, і до того ж не вміє готувати мацу.

У мої двадцять, а в його двадцять п’ять — Георгій виявився не схожим на моїх розбитних залицяльників, і коли одного разу зголосився проводити мене додому, я дуже здивувалася, але пропозицію прийняла.

Я потрапила до нього на лікарський прийом випадково — з моторошним флюсом і температурою, що піднялася надвечір. Того дня я працювала в салоні до останнього клієнта, щоку на той час здорово рознесло, і Гера виявився першим, хто погодився мене прийняти. А потім провів. Я тоді ще подумала, що він це зі співчуття та жалю зголосився. Що йому, можливо, просто дорогою. Тієї зими стояли холодні дні, і в хлопця, що крокував поруч, відчайдушно мерз ніс.

Це Жорик уже потім зізнався, що він тоді дуже хвилювався і бентежився. Що йому вперше в житті так сподобалася дівчина, і він зважився на знак уваги. Що вдома на нього чекала владна мати, і йому довелося вигадати для неї цілу історію, чому ж він запізнився до вечері.

Того вечора ми проговорили допізна й розлучилися, але нічого не закінчилося. Через кілька днів я знову прийшла до стоматологічної клініки, і Жора знову мене провів. Було холодно, у нього знову мерз ніс, але наші руки горіли. Мене тоді вразило, як зворушливо й ніжно він тримав у долоні мої пальці, як тактовно говорив, як дивився волово-карими очима, немов у цьому світі я для нього виявилася єдиною.

І йому знову довелося видумати для мами історію, чому він запізнився на вечерю.

Жора вигадував три роки. Викручувався, як міг. Я познайомила його з батьками за два тижні з моменту нашого знайомства, а ось він не поспішав вводити мене до своєї сім’ї або запрошувати в гості. Минуло два місяці — і знову не поспішав. І наступного разу знову не запросив. Він белькотів, збивався й зітхав. Червонів і відмовлявся. Згодом зізнався, що все дуже серйозно. Що в його мами хворе серце, печінка, нерви та селезінка. Що вона — самотня, слабка жінка, яка повністю присвятила життя синові. Що вона так його любить і не звикла ні з ким ділити, що просто не перенесе, якщо дізнається про дівчину, яка з’явилася в його житті.

Несподівано, правда? От і я не хотіла вірити. У моїй сім’ї ніколи не виникало таких проблем. Я поважала думку своїх близьких, а вони завжди зважали на мою. Я звикла до того, що ділитися радістю із рідними — це нормально! А тут… Мені залишалося тільки дивуватися примхам чужої матері, яка настільки ревно опікується дорослим сином, що йому траплялося вигадувати собі робочі зміни, аби вирватися до мене на побачення.

Що вже казати про те, щоби провести разом ніч.

Це було прикро, але я прив’язалася до Жорика. Він присягався, що любить, просив зрозуміти, почекати… і я погоджувалася.

Однак будь-які секрети мають свій строк, от і наш якось добіг кінця.