Розділ 3

Я розповіла, яке оголошення мене цікавить і домовилася зустрітися зі Снігуронькою через дві години за вказаною нею адресою. До кінця розмови в робочому кріслі на мене вже чекав клієнт, і я з трепетом у душі в передчутті повернулася до роботи. Посміхалася клієнтові так широко, що він наприкінці послуги, коли я моделювала йому стрижку воском, не поскупився на чайові й раптом запропонував поїхати на спільну вечерю.

Ну вже ні, чоловіки старші за тридцять п’ять, одружені й з дітьми мене в принципі не цікавлять. Так йому і сказала, але за чайові подякувала. Не вистачало ще пхати носа в чуже щастя, нехай воно навіть і таке невірне.

Моє маля «Деу Матіз» не підвело й завелося майже відразу. Я подула на руки, на скло, і трохи пострибала навколо машини, даючи їй добре розігрітися, а ногам розім’ятися після довгого дня. Коли вже виїхала зі стоянки й мчала проспектом на зустріч зі Снігуронькою, лавіруючи в заторах, раптом подумала: а що, коли вона приїде в горностаєвій шубці, сарафані та сніговій короні? Ні, ну раптом. Як мені поводитися? Чи доречно продовжувати гру?

Адже це безглуздо, за великим рахунком. Ми ж дорослі люди!

Та дівчина приїхала без корони. Випурхнула з білого джипа «Нісан» — юна й симпатична, з рум’яними щічками, у білому пуховичку, джинсах, білій хутряній шапці та дутих чобітках у сріблястих сніжинках. Жартувати не стала, представилася, як Олена Морозець, рієлтор та старший координатор агентства «Дід Мороз». Професійно потиснула руку й одразу повела до нової, високої новобудови показувати квартиру.

Ух ти, який двір! Ух яка стоянка! Ще й місце під паркування в кожного своє? Та це ж чудово!

Квартира опинилася на тринадцятому поверсі й саме така, якою я її уявила. Точнісінько, як на світлинах сайту — ні додати, ні зменшити. Краса! Я ахнула, побачивши кухню. Охнула, висунувши голову на балкон. Ойкнула, покружлявши й пострибавши на пухнастому килимі під гарною люстрою, і сплеснула руками, помітивши на столі перед собою два аркуші паперу, які чемно поклала моя супроводжувальна.

— Це що, договір? — здогадалася.

— Правильно! — Олена Морозець показала рівні зубки й простягла мені чорнильну ручку з довгим пером фазана. Їй богу, я знову рота роззявила. — Ну що, Фея Сергіївно? Оплачуємо та підписуємо? — хитро запитала. — Я бачу, що терем вам сподобався.

Він мені сподобався, як і гумор дівчини. Але я здивувалася. Не те щоби дуже сильно, але елемент несподіванки був присутній.

— Взагалі-то, я Наталя Феякіна, — трохи зніяковіла. — А що, треба просто зараз підписати?

— На жаль! — Дівчина знизала плечима й постукала пальцем циферблат наручного годинника. Подивилась на мене. — Врахуйте, що пропозиція актуальна ще протягом десяти хвилин.

— І все? А що потім?

— А потім втрачає свою силу.

— Але, стривайте… як десять хвилин? Чому? Я не можу так одразу!

Снігуронька розвела руками.

— Тоді, Наталя, на жаль, угода не відбудеться. Ця квартира здається нашою агенцією перший день, а ми вже отримали вісім вигідних пропозицій. За бажанням власника, якщо сьогодні до двадцяти одного нуль-нуль ніхто не підпише договір, ціна оренди зросте ще на третину. І якщо ви не згодні платити більше, — Олена підвела руку і знову подивилася на годинник, — у вас є сім хвилин, щоби не допустити найбільшої помилки у своєму житті. Ну ж, Феєчко! — Дівчина знову широко усміхнулася. — Наважуйтесь! Ви не пошкодуєте, я обіцяю!

От і все. Я казала, що сумніви не про мене? Звичайно, я підписала та отримала ключі! А через день, повернувшись після роботи додому та зібравши речі, уже стояла з валізою на вулиці біля своєї малечі «Деу Матіз» і, схоже, насправді збиралася від усіх утекти.

Від себе втекти.

А ще точніше — від того, до кого не хотіла повертатись.

Ех, Жорик-Жорик. А може, і справді тобі буде краще одному?

Я підвела голову й побачила у вікні маму та тата. Батьки завмерли, притиснувши лоби до скла. Смішні. Ніяк не повірять, що їхня дочка давно доросла.

А як же хокей? Адже другий тайм розпочався, а в татів ніс об скло розквашений.

Я підняла руку й помахала їм. Намалювала на снігу під ліхтарем велике серце, сіла в машину та поїхала. І якщо ви думаєте, що на цьому розповідь закінчилася, це не так. Власне, з цього місця історія тільки й починається.