Розділ 5, 1 частина

— Пане сержанте, ось цей тип бандитської зовнішності, — не посоромилася показати на зухвальця пальцем, — напав на мене, ображав, і погрожував рукоприкладством. А ще вигнав із квартири, на яку в мене є всі права! Заарештуйте його, будь ласка, і заберіть у в’язницю!

— Секундочку, громадянко Феякіна. Зараз розберемося!

— А чого розбиратися? — мені не терпілося отримати сатисфакцію. — Я ж вам телефоном усе розповіла!

Поліціянт підібрався і впевнено ступив до дверей. Витягнув з кишені службове посвідчення й махнув ним перед носом Халка — фіть! — той тільки очима кліпнув, і зажадав:

— Сержант Лєшенко! Тринадцяте відділення поліції! Попрошу ваші документи!

А ось такий підхід мені сподобався. Так з ним і треба!

Я схвально кивнула і примостилася за не дуже широке плече сержанта. Подивилася з повагою на те, наскільки серйозно Лєшенко простяг руку й навіть долонею в нетерпінні смикнув — ворушись, мовляв! Не примушуй чекати!

— Не так швидко, сержанте, — незворушно відповів Халк і не думаючи лякатися. Він зняв светр і встиг переодягнутися у футболку, від чого став виглядати ще солідніше. — Поняття не маю, про які права каже ваша громадянка. Спочатку поясніть причину огляду. Я мирно проводжу вечір у своїй квартирі, тож що ж я порушив?

Що? І ні грама сорому в очах!

— Ти знущаєшся? — я не витримала і вилізла з-за плеча захисника, розгубивши всю зарозумілу пиху. — Я через тебе тут уже цілу годину стирчу — у холоді та голоді. А він питає, що порушив! Мою тендітну душевну рівновагу, тобі мало?!

— Та зачекайте ви, Наталіє! — відтягнув мене від здоров’яка правоохоронець, інакше б я в нього відразу вчепилася. — Кажу ж — розберемося!

— Я чекаю, — знову холодно відповів Халк, не зводячи з мене застережливого погляду.

— Черговою службою поліції отримано скаргу від громадянки Феякіної Наталії Сергіївни, яка тимчасово проживає за цією адресою. Згідно зі скаргою, сьогодні орієнтовно о 23:00, коли громадянка спробувала в’їхати до орендованої квартири, невідомий суб’єкт силою виставив її за межі винайманого житла. Ваші документи, шановний! І не примушуйте мене повторювати тричі! Інакше я буду змушений вас затримати та відправити до відділка до з’ясування особистості!

Двері зачинилися, і Халк зник. Але вже за хвилину з’явився знову. Простягнув поліціянту документи. Мав вигляд він при цьому, як і раніше, незворушний, а мені так хотілося, щоби хоч трохи злякався!

— Ця дівчина, сержанте, не може тут мешкати, — спокійно заперечив. — Цю квартиру мені підшукало серйозне агентство нерухомості — ось договір на оренду від вчорашнього числа. Це я, а не громадянка Федюшко, тимчасово проживаю за цією адресою. Перевірте самі.

— Я Феякіна, хам!

— Та хоч Прикрути-до-коня-педаль, один чорт! — Все ж таки Халк вийшов із себе, роздув ніздрі.

Це добре, я теж очима поблищала для остраху. Не все ж коту солодка масниця на білому килимі. А я, звісно, ​​що требя запам’ятаю. І пригадаю!

— Отже, Беркут Єгор Олексійович, — тим часом примружив карий погляд поліціянт, гортаючи паспорт. Оглянув молодого чоловіка знизу нагору. — Двадцяти восьми років від народження… Мабуть, спортсмен. Винайняв квартиру терміном на три місяці й вніс оплату вперед.

— Він самий, — неохоче озвався той. — Так і є.

— Ціль приїзду до столиці?

— Запросили працювати до спортивного клубу «Вікінг». Я тренер із боксу. Це тимчасове житло, сержанте, незабаром я збираюся переїхати до свого, тож у місті надовго.

— Судячи з усього, тренер ви гарний?

Поліціянт явно натякав на престижний район і вартість оренди, але в Халка не здригнувся жоден м’яз. Навіть шкода, що він виявився з тих, кому нелегко проникнути під шкіру.

— Напевно. Не мені судити. Ну що там, шефе? Все гаразд? — запитав із роздратуванням, явно починаючи обтяжуватись нашим товариством.

— Гм, на перший погляд, так, - гмикнув сержант.

— Що означає «на перший»? Дивні у вас натяки. Я не живу в розріз із законом, й іншим не раджу.

Ось тут уже я голосно хмикнула, відкривши рота і збираючись заперечити… Але змовчала під грізним поглядом Лєшенка. Лише щоками пирхнула від обурення — пх! Ось же брехня!

— Я говорю на перший, бо, як виявилося, у громадянки Феякіної теж є договір на цю квартиру. І він один в один схожий із вашим. Навіть дати сходяться.

— Тобто? — насупив темні брови Халк. — Як це?

— А ось так! Договір про оренду житла терміном на три місяці, укладений з агентством «Дід Мороз». Я перевірив. Усе правильно, Наталю?

— Саме так!

— Покажи! — це Халк уже мені рикнув. Нарешті дійшло, що я тут із ним не в бірюльки граю?

Але гаркнув він дуже необачно. Тому, що я впевнено скрутила йому дулю й підняла вище. На, глянь, однаково поліціянту не видно.

— Розбіглася, Індиче! Тільки свідкам!

— Я Беркут!

— Ти то? — зміряла нахабу зневажливим поглядом, ніби він мошка. — Не фантазуй! Максимум — Горобець, а то й зовсім — Зяблик!

— Наталю, покажіть Єгору ваш договір, — вимогливо простяг руку Лєшенко й завмер в очікуванні. — Не переживайте, — заспокоїв, — я повністю контролюю ситуацію. Нині всім важливо переконатися в правдивості заяв.

Ох, і не хотілося мені поступатися, а мусила підкоритися варті закону. Але я стояла напоготові, готова будь-якої миті запобігти, навіть, натяку на диверсію!

Халк узяв договір, уважно прочитав його й невдоволено видихнув, повертаючи поліціянту в цілісності та безпеці.

— Цього не може бути, — сказав зі скепсисом у голосі. — Мене запевнили, що я маю справу з однією з найнадійніших контор у місті. З бездоганною репутацією. Я впевнений, зараз ми їм зателефонуємо і в усьому розберемося!

— Ну-ну, — пробурчала я, коли боксер (або хто він там) зник у квартирі.

— Ну що, Індиче, не відповіли? — запитала, коли він вийшов на майданчик через пару хвилин похмурий і злий. — Дивно, правда ж, і чого це вони мовчать опівночі?

— Я Беркут, сказав!

— Та хоч Півник! А я маю повне право бути в цій квартирі й тепер ти це знаєш!

— Масику, що трапилося? Я чекаю-чекаю, а тебе все немає.