Розділ 5, 2 частина

У передпокої з’явилася темноволоса дівчина. І ось дивна справа, коли я її побачила вперше й мигцем, то навіть не помітила, що вона до пари Халку — така ж висока й потужна. Культуристка, чи що? Не до того було. А зараз здивувалася. Але голос людину підвів — ну й писклявий.

Так і зацвірінькала-заворкувала тоненько, хоча в кімнаті репетувала ого-го:

— Що ці люди хочуть від тебе? Відправ їх уже з богом. Ти ж сказав, що не знаєш цієї ненормальної. Я скучила, Масику! — Вона спробувала обійняти боксера, але він діловито відсунув її від себе й повернувся до Лєшенка.

— Леро, не зараз. Мені не до тебе, йди до кімнати. Сержант, то що ви пропонуєте? — подивився на поліціянта.

Той тактовно кашлянув у кулак побачивши парочку, а я й не подумала бентежитися. Ось ще! Я їх і не так застукала!

— Зараз я бачу два шляхи розв'язання проблеми, — відповів Лєшенко, авторитетно поправивши кашкет. — Перший шлях — ви, громадянин Беркут, негайно звільняєте квартиру, і я її опечатую на правах служителя закону. Так, і не заперечуйте! — Підняв руку, запобігаючи обуренню хлопця. — До поліції надійшла скарга від громадянки Феякіної, і ми змушені вжити заходів! Зрештою, у місті є готелі, а в мене чергування закінчується! А свої претензії до агентства ви обоє можете оскаржити в судовому порядку, але, гадаю, що вже після свят.

— Це неможливо. Який до біса готель, коли я заплатив за це житло, і чимало!

— Я не згідна! Ці аферисти з «Діда Мороза» з мене за три місяці наперед оплату здерли! Навіть подумати не дали! — видали ми з Халком одночасно й сердито подивилися одне на одного.

— Давайте інший шлях, сержанте!

— Так, давайте! — підтакнула.

— Ви, Єгор Беркут, більше не перешкоджаєте знаходженню в цій квартирі громадянці Феякіній. Не виставляєте її за двері на правах сильного, не ображаєте та не лякаєте, а намагаєтесь розв'язувати проблему шляхом цивілізованого діалогу. Зрештою, ніч надворі, а ви не маленькі діти, щоби самим у всьому не розібратися. Тим більше напередодні Нового року.

Халк хмикнув — від злості майже страшно.

— Двоє чужих людей на одній території? І як ви це уявляєте, сержанте? Я не збираюся жити в комуналці, вистачить із мене галасливої ​​юності! Мені цей варіант не підходить!

Мені він також не підходив. Ще чого бракувало — ділити з таким грубіяном квартиру. Вважай — свята святих! Тим паче після того, як він обіцяв мене прибити й називав не дуже розумною.

Ну зараз я тобі покажу, хто з нас дурний.

— Чудово! Тоді є ще і третій варіант! – озвалася.

Обидва чоловіки повернулися до мене, а я гордо поправила кожушок.

— Пане сержанте, дайте відповідь, будь ласка, на запитання, — попросила. — Якщо цей… Беркут руки до мене простягав? Кожушок порвав — ось, верхній ґудзик відірвав — його можна заарештувати?

Лєшенко збирався почухати потилицю, але, швидко збагнувши, кивнув.

— Можна. На дві доби, до з’ясування обставин нападу.

— Що? Які ще дві доби?! — обурився Халк. — Чуєш, ти, пройдисвітко! Та я тебе зараз…

— А за погрози та образи чесної дівчини?

— Можна. На сім діб.

— Чудово! Тоді заарештуйте його прямо зараз! А я втомилася і їсти хочу. Набрид він мені, як блоха кішці! Як я з ним в одній квартирі залишусь, він же некерований! Ще й кидається на людей ні з того ні з сього. Навіть не спитав, хто я така. Одразу вигнав! І на підлогу холодну посадив, гад!.. Заарештовуйте! — великодушно дозволила.

Халк позеленів.

— Ну ти! Скажи дякую, що я тебе взагалі не прибив після такого. Я не звик до свідків щодо моїх особистих справ.

— Так, громадянин Беркут, порозумійтеся! — грізно вліз у наш спаринг Лєшенко. — Що означає «не звик до свідків»? Це загроза?

— А розумійте як хочете! Але коли я займаюся сексом із дівчиною, сержант, я не чекаю, що в замкненій на ключ квартирі раптом відчиняться двері кімнати, у неї увірветься божевільна дівчина й радісно прокричить: «Привіт, любий, а ось і я — твоя Фея. Не чекав?» Звичайно, я розлютився. А ви б не засумнівалися на моєму місці, чи все в неї гаразд із головою?

Що? Я почервоніла. Але не від сорому.

— Це була радість. Я віталася з будинком! — прошипіла.

— Ну ось, я ж казав, що вона з привітом!

— І не було там ніякого сексу. Так, ти був із дівчиною, це правда. І, здається, вона навіть у тебе щось шукала… щось хотіла від штанів. — Я розвела руками. — Але, упс! Схоже, так нічого і не знайшла.

Халк заледенів холодною крижиною. Навіть щелепи зімкнув у кривих зламах, проковтнувши язик. Не важко здогадатися, що хлопець не звик до гідних суперників, а тут такий несподіваний нокдаун. Ручки смикнулися разом із кадиком. Якби міг дістати, і справді, прибив би як муху. Та ось тільки не міг. Хто ж йому дозволить?

Феєчка — Боксер — 1:1. Я скривила губи в холодній посмішці, дивлячись кривднику в обличчя.

«Що, не чекав? — Сказала поглядом. — У-у, паразит! Ти мені за все даси відповідь!».

У дівчини Зени від моєї самогубної сміливості розкрився рот, а в Лєшенка — очі. Ще й кашкет на потилицю сповз — треба думати, що від здивування.

— Чудово! Ніколи не зліть Фею, мур-р. У гніві вона страшніша за відьму!

— Що? — Халк повернув голову до поліціянта. — Що ви сказали?

Той знизав плечима:

— Я? Нічого.

— Ні, ось щойно! Ви точно щось сказали, сержанте, про фей.

— Я нічого не казав, мені краще знати! — пробурчав той. — Може, мій партнер сказав? Він іноді балакає, коли йому нудно… По рації! — сержант поважно підтягнувся й ляснув себе по поясі. — То що ви вирішили, молоді люди? — Запитав. — Опечатуємо?.. Чи заарештовуємо? І давайте швидше з відповіддю. Час мені!

Ми й далі з Халком свердлити одне одного поглядами, а час між тим невблаганно тік, розпалюючи між нами повітря.

— Апельсинки збери, — наказала я грубіяну, ледь кивнувши на майданчик. — Всі. І віднеси пакет на кухню.

Секунда. П’ять секунд. Десять…

Халк смикнув жовнами, але з місця зійшов. Пройшов мимо, зачепивши мене плечем.

Я змахнула цей дотик, як пил — невагомо і граціозно. Коли на твоєму боці сила закону — це так окрилює!

— І валізу забери. Обережніше! — попередила. — Ще один кидок у ворота вона не перенесе. Доведеться тобі купувати мені нову. Разом із ноутбуком, який усередині.

— Масику, не дурій, — пропищала культуристка Лера, пробігши навшпиньках за своїм мучителем. Якби він мені ось так само, як їй, застібнув волосся в ширінку, а б із нього вже скальп зняла й натягла вуха на п’яти! А вона нічого — знай собі по спинці його лагідно плескає. — Масику!

Ой, а може вони мазохісти?

— А тепер ялинку, Халку. І врахуй, її тобі доведеться відремонтувати, — розпорядилася без варіантів. — Ніч довга, постарайся до ранку впоратись і все зібрати. У мене на завтра великі плани.

— Єгоре, не слухай її! Пане сержанте, це свавілля!

Ні, ну до чого ж у цієї недо-Зени голос неприємний. Ще й логіка геть-чисто відсутня. Адже Лєшенко все зрозуміло сказав.

Довелося пояснити ще раз.

— У твого Індика, курочко, немає вибору, — посміхнулася я незрозумілій дівчині, спостерігаючи, як хлопець різкими кроками повертає мої речі до квартири, — якщо він, звичайно, хоче зустріти Новий рік із тобою, а не в поліційній дільниці.

— Я тобі не курочка! А він — сам Беркут! Соромно його не знати!

— Та хоч Крячок. Головне, що я вам — не ненормальна й не пройдисвітка! Ясно? — Відкинула я пас дівчині.

Вона виявилася вищою на голову, але я впевнено потрапила в ціль. Ох і вивели мене з рівноваги. Обоє!

— Торт я з підлоги зіскрібати не стану, — кинув боксер гидливо крізь зуби. — Не сподівайся!

— Добре, купиш новий, такий самий, — погодилася, повернувшись. — А ще пришиєш ґудзик до кожуха, який відірвав. Черговість сам вибирай!

— Що? — а очі ж у нього, коли розплющив, виявилися світло-сині. Такі, які бувають у гарних хлопців, за якими дівчата табунами носяться. Хоча… світло на майданчику все ж таки поганеньке. Та, напевно, здалося! — Ніколи!

Миттєво забувши про очі, я зробила крок уперед і вперто виставила підборіддя, і не думаючи лякатися хлопця, що грізно нависнув наді мною.

— А якщо “ніколи”… — прошепотіла з гнівом, але відразу підвищила голос до команди: — Значить, бери та шкреби торт! Не я його туди кидала!

— Ні, ти не Фея, ти — відьма!

— А ти — Халк! Хам і… — чим би його ще таким словесно вжалити? — І дилетант, ось!

— Ах ти… З-змія!

— Від Крокодила чую!

— Шантажистка!

— Та ти мені руки цілувати маєш!

— Чого-о?! За що це?

— За те, що не здала тебе під арешт! Але ж я можу й передумати! — Я підвелася навшпиньки, щоби дотягнутися до обличчя свого кривдника. — Гаспид ти, ось хто! А ця квартира все одно буде моєю!

— Я так не думаю!

— Не сумніваюся!

— Чому це?

— Та тому, що тобі нема чим думати! Тук-тук! — Я постукала цього Беркута кулаком по лобі. — Чи є хтось вдома? Чи знову дятел за старшого?

— Що-о?! Та я тебе…

Ну ось. Обійматися поліз. Трохи коліно різко не підняла, як брат навчав. Навіть шкода, що правоохоронець завадив.

— Хе-хе! — раптом пролунав  явно штучний кашель, перериваючи нашу суперечку, і ми обидва повернулися до поліціянта, важко дихаючи від напруження.

— Ну що, молоді люди? — запитав Лєшенко. — Якщо домовилися, то я поїхав? Чи краще допомогу викликати? Настав час мені повертатися.

Він суворо глянув на боксера, і той не витримав.

— Що ви так дивитеся на мене, сержанте? Завтра ж з-під землі дістану цю агенцію і шкуру з них спущу! Я не б’ю жінок. Навіть таких шкідливих! Уже один день із цією Мегерою… — наші погляди знову зустрілися і спалахнули, — якось витримаю!

— Ха! Мені навіть страшно уявити, що з тобою буде, якщо ти спробуєш мене хоч пальцем торкнутися! — не стрималася я. Дуже хотілося після всього останнє слово залишити за собою.

— Громадянко Феякіна!

— Що?

— У разі чого — телефонуйте, — козирнув поліціянт. — Вживемо всіх необхідних заходів!

— Дякую за допомогу, сержанте. З усього серця! — щиро подякувала доброму чоловікові.

— Громадянин Беркут?

— Так.

— Ви вже поставте дівчині ялинку. Все-таки свято. Ну, я пішов!

Сказавши це, Лєшенко увійшов у відкритий ліфт і поїхав, а ми залишились на майданчику втрьох. Два Халка і я — не дуже сильна, але дуже розсерджена Феєчка.

Ох, ні, ще красень кіт. І поки ми всі троє одне на одного витріщалися, це жовтооке чудовисько примудрилося залізти у квартиру й повернутися на майданчик із ковбасою. Так і пірнуло з пів кільцем вниз сходами.

Ну й чорт із нею, з ковбасою! У мене ще цукерки є — цілих три коробки!

— Ану розступись! — я зробила крок уперед і, протиснувшись між двох широких плечей, гордо увійшла до квартири.

Переступила поріг та посміхнулася. Ну ось, нарешті я вдома! А з прикрим непорозумінням, на ім'я Єгор Беркут завтра розберуся — ранок вечора мудріший!