Розділ 5, 2 частина

У передпокої з’явилася темноволоса дівчина. І ось дивна справа, коли я її побачила вперше й мигцем, то навіть не помітила, що вона до пари Халку — така ж висока й потужна. Культуристка, чи що? Не до того було. А зараз здивувалася. Але голос людину підвів — ну й писклявий.

Так і зацвірінькала-заворкувала тоненько, хоча в кімнаті репетувала ого-го:

— Що ці люди хочуть від тебе? Відправ їх уже з богом. Ти ж сказав, що не знаєш цієї ненормальної. Я скучила, Масику! — Вона спробувала обійняти боксера, але він діловито відсунув її від себе й повернувся до Лєшенка.

— Леро, не зараз. Мені не до тебе, йди до кімнати. Сержант, то що ви пропонуєте? — подивився на поліціянта.

Той тактовно кашлянув у кулак побачивши парочку, а я й не подумала бентежитися. Ось ще! Я їх і не так застукала!

— Зараз я бачу два шляхи розв'язання проблеми, — відповів Лєшенко, авторитетно поправивши кашкет. — Перший шлях — ви, громадянин Беркут, негайно звільняєте квартиру, і я її опечатую на правах служителя закону. Так, і не заперечуйте! — Підняв руку, запобігаючи обуренню хлопця. — До поліції надійшла скарга від громадянки Феякіної, і ми змушені вжити заходів! Зрештою, у місті є готелі, а в мене чергування закінчується! А свої претензії до агентства ви обоє можете оскаржити в судовому порядку, але, гадаю, що вже після свят.

— Це неможливо. Який до біса готель, коли я заплатив за це житло, і чимало!

— Я не згідна! Ці аферисти з «Діда Мороза» з мене за три місяці наперед оплату здерли! Навіть подумати не дали! — видали ми з Халком одночасно й сердито подивилися одне на одного.

— Давайте інший шлях, сержанте!

— Так, давайте! — підтакнула.

— Ви, Єгор Беркут, більше не перешкоджаєте знаходженню в цій квартирі громадянці Феякіній. Не виставляєте її за двері на правах сильного, не ображаєте та не лякаєте, а намагаєтесь розв'язувати проблему шляхом цивілізованого діалогу. Зрештою, ніч надворі, а ви не маленькі діти, щоби самим у всьому не розібратися. Тим більше напередодні Нового року.

Халк хмикнув — від злості майже страшно.

— Двоє чужих людей на одній території? І як ви це уявляєте, сержанте? Я не збираюся жити в комуналці, вистачить із мене галасливої ​​юності! Мені цей варіант не підходить!

Мені він також не підходив. Ще чого бракувало — ділити з таким грубіяном квартиру. Вважай — свята святих! Тим паче після того, як він обіцяв мене прибити й називав не дуже розумною.

Ну зараз я тобі покажу, хто з нас дурний.

— Чудово! Тоді є ще і третій варіант! – озвалася.

Обидва чоловіки повернулися до мене, а я гордо поправила кожушок.

— Пане сержанте, дайте відповідь, будь ласка, на запитання, — попросила. — Якщо цей… Беркут руки до мене простягав? Кожушок порвав — ось, верхній ґудзик відірвав — його можна заарештувати?

Лєшенко збирався почухати потилицю, але, швидко збагнувши, кивнув.

— Можна. На дві доби, до з’ясування обставин нападу.

— Що? Які ще дві доби?! — обурився Халк. — Чуєш, ти, пройдисвітко! Та я тебе зараз…

— А за погрози та образи чесної дівчини?

— Можна. На сім діб.

— Чудово! Тоді заарештуйте його прямо зараз! А я втомилася і їсти хочу. Набрид він мені, як блоха кішці! Як я з ним в одній квартирі залишусь, він же некерований! Ще й кидається на людей ні з того ні з сього. Навіть не спитав, хто я така. Одразу вигнав! І на підлогу холодну посадив, гад!.. Заарештовуйте! — великодушно дозволила.

Халк позеленів.

— Ну ти! Скажи дякую, що я тебе взагалі не прибив після такого. Я не звик до свідків щодо моїх особистих справ.

— Так, громадянин Беркут, порозумійтеся! — грізно вліз у наш спаринг Лєшенко. — Що означає «не звик до свідків»? Це загроза?

— А розумійте як хочете! Але коли я займаюся сексом із дівчиною, сержант, я не чекаю, що в замкненій на ключ квартирі раптом відчиняться двері кімнати, у неї увірветься божевільна дівчина й радісно прокричить: «Привіт, любий, а ось і я — твоя Фея. Не чекав?» Звичайно, я розлютився. А ви б не засумнівалися на моєму місці, чи все в неї гаразд із головою?

Що? Я почервоніла. Але не від сорому.

— Це була радість. Я віталася з будинком! — прошипіла.

— Ну ось, я ж казав, що вона з привітом!

— І не було там ніякого сексу. Так, ти був із дівчиною, це правда. І, здається, вона навіть у тебе щось шукала… щось хотіла від штанів. — Я розвела руками. — Але, упс! Схоже, так нічого і не знайшла.

Халк заледенів холодною крижиною. Навіть щелепи зімкнув у кривих зламах, проковтнувши язик. Не важко здогадатися, що хлопець не звик до гідних суперників, а тут такий несподіваний нокдаун. Ручки смикнулися разом із кадиком. Якби міг дістати, і справді, прибив би як муху. Та ось тільки не міг. Хто ж йому дозволить?

Феєчка — Боксер — 1:1. Я скривила губи в холодній посмішці, дивлячись кривднику в обличчя.

«Що, не чекав? — Сказала поглядом. — У-у, паразит! Ти мені за все даси відповідь!».

У дівчини Зени від моєї самогубної сміливості розкрився рот, а в Лєшенка — очі. Ще й кашкет на потилицю сповз — треба думати, що від здивування.

— Чудово! Ніколи не зліть Фею, мур-р. У гніві вона страшніша за відьму!

— Що? — Халк повернув голову до поліціянта. — Що ви сказали?

Той знизав плечима:

— Я? Нічого.

— Ні, ось щойно! Ви точно щось сказали, сержанте, про фей.

— Я нічого не казав, мені краще знати! — пробурчав той. — Може, мій партнер сказав? Він іноді балакає, коли йому нудно… По рації! — сержант поважно підтягнувся й ляснув себе по поясі. — То що ви вирішили, молоді люди? — Запитав. — Опечатуємо?.. Чи заарештовуємо? І давайте швидше з відповіддю. Час мені!

Ми й далі з Халком свердлити одне одного поглядами, а час між тим невблаганно тік, розпалюючи між нами повітря.

— Апельсинки збери, — наказала я грубіяну, ледь кивнувши на майданчик. — Всі. І віднеси пакет на кухню.

Секунда. П’ять секунд. Десять…

Халк смикнув жовнами, але з місця зійшов. Пройшов мимо, зачепивши мене плечем.

Я змахнула цей дотик, як пил — невагомо і граціозно. Коли на твоєму боці сила закону — це так окрилює!

— І валізу забери. Обережніше! — попередила. — Ще один кидок у ворота вона не перенесе. Доведеться тобі купувати мені нову. Разом із ноутбуком, який усередині.

— Масику, не дурій, — пропищала культуристка Лера, пробігши навшпиньках за своїм мучителем. Якби він мені ось так само, як їй, застібнув волосся в ширінку, а б із нього вже скальп зняла й натягла вуха на п’яти! А вона нічого — знай собі по спинці його лагідно плескає. — Масику!

Ой, а може вони мазохісти?

— А тепер ялинку, Халку. І врахуй, її тобі доведеться відремонтувати, — розпорядилася без варіантів. — Ніч довга, постарайся до ранку впоратись і все зібрати. У мене на завтра великі плани.

— Єгоре, не слухай її! Пане сержанте, це свавілля!

Ні, ну до чого ж у цієї недо-Зени голос неприємний. Ще й логіка геть-чисто відсутня. Адже Лєшенко все зрозуміло сказав.

Довелося пояснити ще раз.

— У твого Індика, курочко, немає вибору, — посміхнулася я незрозумілій дівчині, спостерігаючи, як хлопець різкими кроками повертає мої речі до квартири, — якщо він, звичайно, хоче зустріти Новий рік із тобою, а не в поліційній дільниці.

— Я тобі не курочка! А він — сам Беркут! Соромно його не знати!

— Та хоч Крячок. Головне, що я вам — не ненормальна й не пройдисвітка! Ясно? — Відкинула я пас дівчині.

Вона виявилася вищою на голову, але я впевнено потрапила в ціль. Ох і вивели мене з рівноваги. Обоє!