Глава 7

Перш ніж повернутися в редакцію до Закарі й Роана, нам ще належить зазирнути до спортзалу й зробити невеликий репортаж про шкільну команду з чирлідингу «Червоні лисиці». Нічого незвичайного, просто розповісти, яка вона в нас чудова й популярна, щоб привернути увагу школярів і жителів Сендфілд-Рока до навчального закладу «Еллісон» і нового спортивного сезону.

Ні мені, ні Ембер іти до спортзалу не хочеться, але робота понад усе, і ми підкликаємо до себе Фібі, яка весь цей час безсоромно витріщається на хлопців, завмерши біля краю поля з блокнотом…

– Що, дівчата, уже час іти в тераріум до змій? – випалює дівчинка, підбігши до нас, і витягує цікаве личко. – Уявимо себе дресирувальницями кобр, так?

– Фібі! – з докором у голосі дивується Ембер, але не дуже переконливо, щоб у цей докір повірити. – Що ти таке кажеш? Вони просто милі лисички.

– К-хм! – відкашлююся я, але Фібі вже легко відмахується.

– Та годі вам, дівчата, я все чула в редакції й нічого проти не маю! Після того, як Синтія обізвала мене сліпою вівцею, коли я випадково зачепила її в коридорі, мені ці ванільні карги теж не подобаються! Корчать із себе диснеївських принцес, а насправді вони…

– Жаби! – обережно договорює Ембі. – Слизькі й противні. Ме-ерзенні…

– Точно! Бр-р-р! – задоволено киває головою Фібі, пересмикуючи плечима, а я невесело всміхаюся, розуміючи, що Закарі в новій стажерці не помилився.

– Ось бачиш, Коуч, хоч комусь у цьому житті можна довіряти. Ходімо вже, дресирувальнице! – звертаюся до десятикласниці, прямуючи стежкою до спортзалу. – Тільки дивись, – сміюся, – як у тераріум увійдеш, сміливість не розгуби, вона тобі ще в газеті знадобиться!

Двері до спортзалу відчинені, і тренування «Червоних лисиць» уже почалося. Грає музика, на невисоких трибунах сидять цікаві – поки їх ще небагато, але всі з числа новеньких старшокласників, які хочуть спробувати сили у відборі й потрапити до команди. Бути членкинею групи підтримки «Беркутів» престижно, і тут, на відміну від шахового клубу, ніколи немає браку охочих стати популярними школярками.

Лисиць тренує міс Різ, але зараз її в залі немає, а в Кейт не дуже-то виходить командувати своїми дівчатами. Змії вони і є змії, щоб навіть у тераріумі жалити одна одну.

– Бадьоріше, сильніше, вище! Ненсі, що з твоїми зв’язками? Я ж просила тебе більше розтягуватися, а ти знову не готова! Може, у тебе цих зв’язок узагалі немає, і ти займаєш тут чуже місце? Тоді візьми в Бейкера фотоапарат і можеш бігати полем скільки влізе, там багато розуму не треба. А мені потрібні нормальні махи ногами!.. Увага, Лисиці! Усім верхній тачдаун! Мах уперед, мах убік. Натягнули коліно!.. О господи, Леслі, я не можу дивитися на твій підшкірний жир. Коли ти вже перестанеш плутати рот зі сміттєвим баком для їжі? Тобі що, подарувати ваги з червоною позначкою «Досить жерти?» Чи теж послати до Бейкера по бейджик? Ви з Коуч чудово поладнаєте. Їй теж, бідолашці, ніяк не подарують такі ваги!

Ясно, нас уже помітили, і Кейт вирішила блиснути дотепністю перед своєю свитою.

Прикольно, тільки от ніхто не сміється, а нам до її отрути не звикати. Сьогодні вона вже зробила все, що могла, і я більше не чекаю від неї сюрпризів, а шпильки якось переживу.

Ми впевнено входимо до приміщення – для преси в школі «Еллісон» відчинені будь-які двері. Нам тут не раді, але й прогнати не мають права. Утім, затримуватися ми самі не станемо, і Ембер вирішує це показати одразу, підійшовши до столика тренера й голосно повідомивши в мікрофон:

– Товстуха Ембер Коуч і найкраща фотокореспондентка Ешлі Вілсон, «Ellison News»! Хвилина піару, Лисички! Хто даватиме інтерв’ю?

Ембер вимкнула музику, і дівчата повертаються. У залі тихо, ми опинилися в центрі уваги, і, побачивши нас, найкращі подруги моєї зведеної сестри вдають, що тільки-но нас помітили.

– Гей, Кейт! Схоже, у нас непрохані гості.

– Тільки подивися, хто до нас завітав! Пумба притягла Сімбу. А це хто з вами, невдахи? – оглядають завмерлу Фібі. – Нова мешканка джунглів?.. Гей, дівчинко, не ховайся, ми не кусаємося. Ми тільки жалимо, бж-ж… Як оси. Але ти ж не станеш наближатися до нас на небезпечну відстань, правда? Навіть не пробуй!

Тут багато цікавих очей на трибунах, і більшість із них із захопленням дивляться на найпопулярніших дівчат школи в коротких спідницях і топах, які вирішили поставити на місце якихось вискочок, що наважилися нахабно увірватися до спортзалу. Тамара й Синтія це добре розуміють, тому поспішають стати біля свого капітана й справити враження на новачків.

Складають руки на грудях, із насмішкою дивлячись на нас.

Не знаю, до якої зустрічі готувалася Фібі, але точно не до того, що опиниться в центрі уваги крутих дівчат-випускниць. Дівчині ніяково, і вона задкує. Ховає блокнот за спину, розглядаючи довкола спортивне спорядження в приміщенні. Вона не готова до публічної насмішки, і я заступаю її собою, намагаючись не почервоніти й не показати, як мене бентежить моє прізвисько.

– Залиш її в спокої, Міллер, – звертаюся до Синтії. – Вона стажерка й робить свою роботу. А ми свою! Ніякі ви не оси, ви радше єхидни, але зробимо вигляд, що цього ніхто не бачить. То будемо давати інтерв’ю чи доручимо це зробити за нас секретарці Моран? Вона любить приманювати ос шматочками цукру, а потім…

– А потім голими руками виймати їм жала! – підтакує мені Ембер, картинно змахнувши віями. – У неї це здорово виходить, особливо в кабінеті директора Гібсона! Хто проти правил школи «Еллісон», той підлягає дезінфекції! Дівчата, – округлює Ембі очі, – хіба ви цього не знали?

Кейт уже струснула світлим хвостом і вийшла вперед, уперши руки в худі боки. Вигнула стегно, зустрічаючись зі мною поглядом.

Якби могла, я б просто зараз пішла, щоб не бачити насмішки й тріумфу в її блакитних очах. Таких самих великих і холодних, як у її матері. Таких самих, але позбавлених батьківського розуму й проникливості.

– Знову ви? – фальшиво дивується Кейт. – Невже Бейкер не міг прислати когось іншого? Симпатичнішого?

– Ні! Ми просто хотіли… – пробує дзвінко озватися Фібі, але білявка тут-таки наставляє на дівчину палець, змушуючи її замовкнути.

– А тебе, порожнє місце, узагалі ніхто не питає! Ви перервали моє тренування, тож краще не вякайте, невдахи! Не у своєму курнику! Могли й зачекати, поки вас покличуть!

Нічого дивного. Серед Червоних лисиць є нормальні дівчата, а є, на жаль, і з манією величі. Ми натрапили саме на таких, і Ембер не змовчала, вмикаючи диктофон і готуючись до запису.

– Отже, не могли. Час інтерв’ю було узгоджено заздалегідь, і міс Різ на нього погодилася. Не бачу проблем, Гардінг. Ми не збираємося тут стирчати до півночі й чекати, коли у вас проріжуться ікла, а помпони перетворяться на мітли, тільки тому, що хтось розбудив у собі стерву. Я, наприклад, страшенно зголодніла й хочу додому до свого шоколадного чизкейка. Тож давайте вже почнемо!

Але почати ніяк не виходить. Кейт навмисно тягне гуму, змушуючи нас стояти й чекати під прицільними поглядами лисиць, поки вона зволить підійти. Звісно, у групі підтримки вже всі в курсі, що мій колишній хлопець тепер став її теперішнім, і я знову чую образливі шепотіння й насмішки на свою адресу.

Ембер їх теж чує, бо раптом нахиляється до мене й невдоволено шепоче:

– Слухай, Ешлі, якщо я її зараз спитаю, чому вона така дурепа, думаєш, вона мені відповість?