Розділ 5, частина 3

Вечір п'ятниці. Спортивний клуб «Gravity Point».

 Денис

У повітрі висів запах гуми й гарячих тіл, чувся скрип кросівок по гладкій підлозі, серії коротких вигуків і глухі удари об мати. У залі спортивного клубу кипіло звичне п'ятничне тренування, і я знову викладався на повну, зосереджено виконуючи фінальну зв'язку стрибків, до якої додав новий складний елемент.

Розбігшись, подолав кілька перешкод, відштовхнувся від стіни, застрибнув на куб, злетів угору й зачепився пальцями за високий турнік. Мить висів у повітрі, напружуючи м'язи, потім ривком підтягнувся, підняв корпус над поперечиною і став на неї. Відштовхнувшись, перевернувся через плече і приземлився на мат, як хотів – досить легко, щоб повірити, ніби гравітація в залі налаштована на «мінімум».

Чудово! Ще кілька разів повторити й на сьогодні з цією зв'язкою можна закінчити.

– Красиво зробив, Демоне! – збоку підбіг Артем, давній друг із паркуру, і ляснув мене по плечу. Показав рукою на годинник. – І за часом швидше впорався. Ще б дим пустив у стилі ніндзя, – він коротко хихикнув, – і взагалі кіно!

– Іди до біса!

Хтось із хлопців-новачків здогадався ввімкнути колонку, що замовкла, і зал наповнила мелодія Prodigy – Out of Space, Breakbeat Remix. Спочатку м'яка вступна частина, а за нею вдарив щільний, пружний біт, під який завжди хотілося рухатися швидше, вище й різкіше. Що я і збирався робити.

Ми з Артемом синхронно пішли в розгін, подолали стінки, тумби, повторили кожен свою зв'язку-комбо і тільки після цього поступилися місцем іншим хлопцям.

Підійшовши до лавки біля тренерської зони, я витер шию рушником і взяв пляшку з водою. Встиг відпити половину, коли помітив поруч Леру – знайому дівчину з університету, яку іноді бачив тут. Досить симпатичну, щоб помітити її появу, але не настільки, щоб затримати поглядом довше пари секунд.

– Привіт, хлопці, – посміхнулася вона. – Щоразу, коли бачу ваші стрибки, думаю, що ви обоє божевільні. Тільки безумці можуть весело ризикувати шиєю заради адреналіну!

– Привіт, – Артем кивнув, а я відповів:

– Так і є.

В іншій половині залу розташовувалися тренажери, і вона підійшла, щоб узяти щось зі спорядження зі спеціальної стійки. А те, що це не вперше збіглося з моментом, коли ми з Сайко опинилися біля лавки – дряпнуло внутрішнім роздратуванням.

– Денисе, продиктуй свою електронну пошту, – раптом попросила з посмішкою Лера, повертаючись до мене і розслабленим рухом поправляючи на плечі темне волосся. – Я обіцяю запам'ятати.

– Навіщо вона тобі? – я підняв пляшку, зробив ще два довгих ковтки й криво скосився на дівчину.

– Напишу листа, підпишуся твоєю фанаткою і відправлю поштою. А раптом ти відповіси? Захочеш розповісти мені історію твоїх стосунків із паркуром.

Історії розповідати я завжди вмів, але сьогодні бажання не було, і Артем правильно зчитав настрій з мого обличчя, коли я відвернувся і обтер рот кулаком.

– Він не відповість, – усміхнувся дівчині друг, ліниво хмикнувши. – У нього з листів черга! Перекидає їх мені на пошту, а сам морозиться. Ти краще одразу мені пиши! От я відповім!

– Просто він шкідливий, нікому шансу не дає, а ти Сайко – навпаки, – посміхнулася Лера, не образившись, – відповіси, але одразу попросиш надіслати тобі фото в купальнику? Я вгадала?

– Чорт! Звідки ти знаєш?!

У рюкзаку завібрував телефон, я дістав його і відійшов убік, побачивши, що дзвонить Аліса.

– Так? – видихнув у стільниковий, прийнявши дзвінок, все ще переводячи подих після серії стрибків. – Привіт.

– Денисе, я сьогодні не прийду додому, – одразу перейшла до справи сестра. – Проведу цю ніч у павільйоні, ми тут декорації встановлюємо, ти б бачив, який виходить розмах! – У її голосі чулася втома одночасно із захватом. – Ти ж не забув, що завтра зйомка?

– Після того, як ваш юрист змусив мене підписати контракт, – я витер шию рушником, – я маю право забути тільки своє ім'я. І то на час, поки його не напишуть мені маркером на лобі. Так що без варіантів.

– Дуже смішно. Я серйозно. У тебе все готово?

– А що там готувати? Одягну штани, натягну футболку і вперед. Ну, може, шкарпетки зміню, так і бути.

– Ти головне посмішку натягнути не забудь, Денисе! Це не просто побачення з дівчиною, це пілотний випуск мого проєкту! – нагадала Аліса, перемикаючись у режим режисера. – Тож будь ласка, не скупись на емоції. Починаємо з Колеса Купідона, а далі знайомство-бранч – сподіваюся, годину ти витримаєш. Мій оператор тебе знімає, у нас усе по хвилинах. Потрібні емоції та динаміка, буде круто, якщо у твоїй парі виникне хімія…

– До біса, Алісо, не починай! – зірвався. - Зроблю, що зможу, але не проси від мене неможливого!

– Спокійно, молодший. Я просто повторюю те, про що тут продзижчали вуха всім учасникам! Ти в мене останнім у реаліті потрапив, міг і не почути.

На задньому тлі в сестри щось загриміло, і вона віддала команду:

– Ні-ні, не сюди! Посуньте ближче до стіни і закріпіть! І світло додайте, де другий електрик? Нам потрібен у цьому місці ще один стробоскоп! І дроти приберіть, хтось зараз навернеться! Юро, де реквізитор? Чому арка досі без підсвічування і стрічок?!

У розмові повисла пауза, і я уявив цей хаос – люди, що біжать із кабелями в руках, операторські крани, розтягнуті по павільйону декорації, лампи, і Алісу посеред цього хаосу, яка роздає команди, наче вона здатна його приборкати.

Їй насправді там не просто, вона старається з усіх сил, а мені ліньки сказати «ти молодець», аби просто її заспокоїти.

Пауза і хаос затягнулися якраз настільки, щоб ця думка розколупала шлях до моєї совісті.

– Денисе?

– Аліс, усе буде чудово. Даю слово, тобі не доведеться за мене червоніти. Я прийду і постараюся нічого не зіпсувати, навіть якщо потім сто разів пошкодую. Я стежитиму за тобою, режисере!

Аліска хихикнула, не без надії.

– Дякую, чортику, що виручаєш. Хвилююся страшенно! Завтра будь собою і не здумай стригтися!

– Зрозумів, – коротко відповів і відключив виклик.

Стригся я завжди в один і той же час, і заради шоу змінювати звичку не збирався.

У залі хтось із хлопців крикнув:

– Демоне! Ти з нами, чи вже все?

Я обернувся і махнув рукою.

– На сьогодні все! Гарного вам тренування!

Артем стояв і далі базікав із Лерою, явно захопившись розмовою. Я закинув рюкзак на плече, підхопив пляшку з водою і пішов у роздягальню. Прийнявши душ і переодягнувшись, попрощався із Сайко, вийшов зі спортивного клубу і попрямував до парковки, де залишив батьківський седан. Після тренування холодне повітря приємно обвівало обличчя, і я не поспішав – повертаючись думками до завтрашнього дня. Алісці-то я пообіцяв нічого не зіпсувати, а ось себе переконати, що не матиму завтра вигляд дурня – не виходило.

– Денисе! – раптово гукнув ззаду дівочий голос.

Я озирнувся. Лера, у куртці нарозхрист і з волоссям, що майоріло на вітрі, швидким кроком наздоганяла мене. Довелося зупинитися.

– Слухай, – вона задихалася, підходячи ближче, – я хотіла запитати. А ти цими вихідними що плануєш? Ми тут завтра збираємося з компанією в SkyBar, потім, може, до Влада на квартиру заїдемо. Буде весело. Приєднаєшся?

Я на секунду затримав погляд на обличчі дівчини, оцінюючи її пропозицію й очікування. Можливо, наступного разу щось би й вийшло, чому ні? Але не сьогодні.

– Не вийде, Леро, я зайнятий.

– На всі вихідні? – у голосі брюнетки проскочила легка образа. Вона посміхнулася: – А якщо подумати?

Подумати хотілося – втім, як завжди. А ось розвивати думку далі – ні. Я теж посміхнувся дівчині. Новий контракт забороняв будь-який розголос деталей шоу та його учасників, тож послатися на проєкт не вийде.

– Спокуслива пропозиція, але ніяк – сімейні справи.

Вона розчаровано повела плечима, запахнувши на грудях куртку. І не стрималася від гострої шпильки.

– Напевно, провідуєш улюблену бабусю?

Теж варіант. Наступного разу неодмінно збрешу щось із цього приводу, а зараз сказав майже правду:

– Не вгадала. У цирк іду з сестрою, вже квитки купив… у перший ряд. Обожнюю клоунів!

Якщо вона і здивувалася, то виду не показала.

– Ну, як хочеш. Але якщо передумаєш – дзвони. Буде хороша музика і коктейлі.

– Окей. Бувай.

Я вже розвернувся, коли дівчина знову мене гукнула:

– Демонцю, ти завжди дівчатам брешеш, щоб відчепилися? У тебе ж немає номера мого телефону!

– Завжди, – не став опиратися і посміхнувся брюнетці ширше, відходячи до машини. – Але ніколи не кажи ніколи.

– У сенсі?

– Раптом одна з вас одного разу змінить це правило?