Розділ 6, частина 2

Коліна в мене здригнулися, але я з усіх сил постаралася втримати обличчя.

— Сьогодні тут, на цій сцені, зустрінуться найсміливіші та найяскравіші учасники проєкту, готові довіритися долі та завоювати ваші серця! — вимовив Валентин з променистою усмішкою. Він зробив виразний жест рукою, і світові промені ковзнули по глядачах у залі. — Хтось із них прийшов перевірити себе, хтось — випробувати долю, а хтось ще сумнівається, але вже готовий ризикнути всім заради однієї усмішки чи одного погляду! Заради найсильнішого почуття, яке змінює все!

Він на мить схилив голову і додав трохи тихіше, майже змовницьки звертаючись до зали:

— І, зізнаюся, я не впевнений, хто зараз хвилюється більше — ви чи вони. Але одне зрозуміло: це буде незабутньо!

Валентин зробив паузу, дочекався, поки оплески вщухнуть, і продовжив:

— А тепер, пані та панове, настав час познайомитися з нашими учасниками! Вони вже тут, стоять у тіні сцени й чекають, коли я їх представлю. І просто зараз почнемо з коротких історій про кожного!

Верхні софіти згасли, над сценою потемніло, і засвітився великий екран. Ми, учасниці, стояли по обидва боки від нього і не могли бачити власні прев’ю — тільки чути. Але коли зазвучала музична заставка, по шкірі натовпом побігли мурашки. Все стало занадто реальним і безповоротним.

Першою прозвучала візитівка якоїсь дівчини з шовковим сміхом:

— Привіт, я Настя. Мені двадцять один рік. Люблю танцювати, подорожувати, зустрічати захід сонця на морі й вірю, що справжнє кохання схоже на каву — має бути міцним, гарячим і бажано щодня. Ха-ха!

Зал чемно заплескав.

Слідом увімкнувся впевнений чоловічий голос — з тією інтонацією, з якою зазвичай говорять люди, звиклі брати перешкоди з розбігу, незважаючи на барʼєри:

— Я Владислав, фітнес-тренер. Мені двадцять три. Люблю спорт, нічні клуби та досягати поставлених цілей. Для мене побачення — це як тренування: головне визначити мету й не здатися завчасно. Адже серце теж м’яз, і я маю намір його прокачати!

Я подумки хмикнула: мабуть, прокачувати він зібрався, використовуючи дівчину як тренажер. Незавидна перспектива. Сподіваюся, Астралія не його мала на увазі, посилаючись на сон із рожевим фламінго, інакше мені доведеться прокачувати литкові м’язи. Цей спортсмен звучав так, ніби об’ївся протеїну із БАДом самовпевненості.

Далі знову заговорила дівчина — і голос у неї був тихий, але водночас ламкий, немов вона навмисно приглушила звук:

— Доброго дня, мене звати Катя. Мені дев’ятнадцять, і я майбутня художниця. Люблю тишу галерей, запах олійних фарб і мрію жити в Парижі, малюючи Монмартр. Вірю, що кохання на цьому шоу стане для мене найбільшим натхненням і лотереєю щастя!

Зал схвально «ахнув», а я уявила цю Катю в береті, з пензлем, чомусь з келихом червоного вина й пуделем на колінах — типова французька романтика.

Слідом пролунав ще один впевнений голос хлопця:

— Богдан, двадцять один. Майбутній юрист. Я звик вигравати суперечки, навіть якщо це суперечка із власним «я». Захоплююся альпінізмом, ніколи не відступаю і готовий підкорити серце будь-якої дівчини. Повірте, я знайду контраргументи та наведу докази, щоб схилити її почуття на свою користь. Ми не залишимо конкурентам жодного шансу!

Глядачі відреагували на цю обіцянку смішками й оплесками, а я подумки поспівчувала його парі: такий взагалі нікому нічого не залишить, навіть право бути собою.

А потім залу заполонив дівочий голос – дзвінкий і водночас томний, із фліртуючими нотками:

— Привіт, мене звати Марго. Мені двадцять два, і я ретро-блогерка. Люблю вінтажні сукні, старі дзеркала й обожнюю фотографуватися! Можу робити це годинами й ніколи не повторююся! Камери люблять мене, і я завжди знаю, як перемагати… Подивимось, чи знайдеться людина, яка побачить у мені більше, ніж красиву картинку.

З таким-то его?!

Я краєм ока помітила, як блондинка праворуч від мене — та сама версія Мерилін із пухкими губками — трохи струснула локонами й вигнула стегно ще ефектніше, продовжуючи посміхатися. Ясно, значить, ось чий голос щойно прозвучав.

Що ж, об’єктивно, такі форми й такі дівчата хлопцям подобаються, а от що там за картинкою… особисто я б не ризикнула розгледіти.

Ох, ось чому я не люблю побачення. Бо перетворююсь на буркотливу й підозрілу бабцю, ніби мені сто років.

Наступним заговорив хлопець, і його голос виявився простим і приємним, з дружелюбною ноткою, яка завжди підкуповує:

— Артур, мені тридцять два… Жартую! Насправді мені двадцять один, я просто терпіти не можу нудьгу. Я бариста й цим пишаюся. Роблю найкращий капучино в місті, і мої серця на пінці нікого не залишають байдужими! Упевнений, смачна кава й круасан — гідний початок будь-якої історії!

О, це мило. Я навіть заслухалася, уявляючи коричневе серце на білій пінці, затишну кавʼярню, ароматну хрустку скоринку і… ні, на моменті побачення з хлопцем ілюзія безславно розсипалася. Але я не здивувалася, коли глядачі схвально заплескали.

— Мене звуть Оксана, але друзі називають мене Оксі, — одразу після баристи заговорила незнайома дівчина завзятим голосом. — Мені двадцять, я студентка-маркетолог. Вчуся продавати все, що завгодно, і знаю: грамотний підхід — це завжди сто відсотків успіху. То чому не перевірити це правило на почуттях? Упевнена, що закохатися для мене не проблема, якщо у хлопця виявиться класне почуття гумору!

Непогано, я могла з нею погодитися, але не встигла. Тому що з динаміків у залі раптом почувся новий чоловічий голос — низький, з легкою іронією і тією хри́пкою, від якої я ще в дитинстві завжди озиралася…

— Привіт, я Денис. Мені двадцять, і я збираюся пов’язати своє життя з бізнесом. Люблю ризик, свободу й висоту. Кажуть, що побачення — це крок у невідоме, як стрибок із парашутом. Що ж, я готовий стрибнути. Кохання на камеру — це не для мене, і попереджаю, я вмію вибиратися з пасток. Але попереду сім побачень і, можливо, я дам шанс Купідону мене здивувати.

Не знаю, що там показали на екрані, але оплески прозвучали помітно голосніше. А я раптом затамувала подих. Всередині щось йокнуло, і серце пропустило удар.

Демонець?!

Та ні, маячня. Не може бути. Мені просто здалося! У хлопця тембр схожий, а я нервую, от і примарилося. Та в світі повно голосів з такою хри́пкою!

І все ж ця думка, мов скалка, засіла всередині, коли в залі зазвучав дівочий голос, солодкуватий і трохи зарозумілий:

— Вітаю всіх, мене звуть Іветта, але у світі моди мене знають, як Іві. Мені двадцять один, я модель і вчуся на психолога. Для мене побачення — це експеримент, а шоу — можливість бути чесною. Я хочу дізнатися, які почуття народжуються там, де люди намагаються здаватися кращими, ніж вони є. А раптом експеримент вдасться і у виграші залишаться одразу двоє?

«Бути чесною» під софітами й при повному мейкапі — звучало щонайменше наївно, невже глядачі в це повірять? Однак зал дружно зааплодував, і я зрозуміла: ще й як навіть.

На цей раз поворухнулася брюнетка зліва — «крижана богиня». Випнувши ледь помітні груди, вона ще більше витяглася, немов невидима корона на її голові засяяла яскравіше. Зрозуміло, отже, звучала її візитівка. Дівчина явно звикла до уваги — але не до таких роззяв, як я, бо знову невдоволено зиркнула — чомусь на мої ноги, і мені довелося натягнути сукню нижче.

У залі пролунав гітарний перебір, і чийсь голос проспівав рядок із відомого хіта.

— Салют, я Марк, музикант. Мені двадцять чотири, і перше тату я набив у тринадцять, коли написав свою першу пісню. Відтоді я знаю одне: світом правлять рок і драйв, а «королі» бувають тільки з приставкою «поп». Я тут на шоу, щоб знайти свою музу. Ту єдину, яка стане для мене не просто піснею, а моїм вічним хітом! О-у-у!

Публіка схвально загула й прийняла музиканта з особливим захватом, а з моєї голови ніяк не йшов образ Демонця, тому я ледь не проґавила початок власної візитівки:

— Привіт, я Діана, — пролунав мій голос. І водночас, ніби зовсім не мій. — Мені скоро двадцять, і я студентка. Люблю читати, дізнаватись нове й усе, що пов’язано з корейською культурою. Ніколи не мріяла потрапити на шоу, але все вирішилося буквально за два дні. Я не вірю в кохання з першого погляду, швидше – у втечу з першого побачення. Зате я вірю в карти Таро й силу любові. А ще в те, що доля іноді сміється над нами голосніше, ніж будь-який стендап-комік.

Господи. Я прикусила губу й прикрила очі. На записі я звучала розгублено, злякано і анітрохи не цікаво, немов справді опинилася тут випадково. Ні вогню, ні харизми, ні впевненості. Зал чемно поплескав, але без іскри, зустрічаючи нудну студентку, яка боїться побачень.

Чудово, Діано. Блискучий старт. Можна далі й не продовжувати…

— Привіт, я Ярослав, мені двадцять два. Вчуся на айтішника і люблю грати в шахи. Для мене побачення — це як партія: краще прорахувати кілька ходів наперед, щоб не опинитися в глухому куті. У стосунках, як у грі, ціную стратегію. А раптом кохання і шоу — моя найвиграшніша комбінація?

Зал схвально зааплодував, скупавши невідомого Ярослава в оваціях, а в навушнику голос помічниці режисера скомандував:

— Дівчата, приготувалися! За хвилину куліси від’їжджають, і камера кожну з вас візьме крупним планом!

Представлення учасників завершилося, і на сцені знову з’явився Валентин. Я стояла на своїй «таблетці» в тій самій позі, відчуваючи, як напруга навколо густішає і ніби згущує повітря. У кожного тут виявилася своя маска й свій козир, і раптом стала зрозуміла реакція глядачів: для них ми всі — герої гарної вистави, і від того, як закінчиться перший акт, залежатиме, хто залишиться в грі.

Десь онлайн за цим зараз стежила мама і Стас, і я вже уявила як вони засмутилися. Особливо Стас. Адже судячи з реакції залу на мою візитівку — я цей акт провалила. І варто було про це подумати, Демонець миттєво вивітрився з голови!

Ні, я тут не для того, щоб сумніватися. З візитівкою вони мене підловили, я просто не встигла підготуватися, але зараз мушу зібратися і вийти до цього страшного Колеса Купідона так, ніби справді вірю в долю! Інакше навіщо взагалі було погоджуватись?

Я торкнулася кулона на шиї. Мій талісман лежав там впевнено й спокійно, немов у чохлі з дірявої шкарпетки, і я подумки попросила у нього удачі.

Тим часом Валентин повернувся в центр сцени, підняв руку і його голос зазвучав голосніше:

— Ось вони, учасники першого сезону! Молоді, красиві, сміливі! Як ви могли бачити, хтось із них шукає справжнє кохання, хтось прийшов за популярністю, ну а хтось — випробувати пригоду, яка запам’ятається на все життя! Однак у кожного з них сьогодні один шлях… — він зробив паузу, а потім урочисто прокричав: — Шлях до Колеса Купідона!

Світло вдарило яскравіше, по краях сцени спалахнули іскристі фонтани й вгору зметнулися снопи блискіток. Зазвучала музична заставка, і публіка в залі буквально вибухнула оплесками, пустивши по залу гучне «ах!». Таке щільне, що підлога під моїми підборами завібрувала.

Не давши гулу змовкнути, голос Валентина злетів ще вище разом з оркестровим акордом.

— Отже, пані та панове, зустрічайте наших учасників! Наших дівчат… І наших хлопців! Хай почнеться шоу!

Високі куліси здригнулися і почали повільно розходитися. Очам відкрилася напівкругла, залита світлом, сцена, блиснули літаючі камери, полетіли золоті конфеті, і десь попереду й обабіч сцени я помітила море плескаючих рук.

Оце так масштаб!

Хто б не стояв за організацією цього дійства, вони справді постаралися влаштувати справжнє «шоу». Особливо вражала поява Колеса Купідона, яке випливло з-під сцени, в районі другого ярусу, немов стародавній артефакт, піднятий з глибин міфу, і завмерло в центрі. Підсвічене рожевим і золотим, воно повільно оберталося, ніби кажучи, що маятник долі вже запущено. І не важливо, тремтіли в мене коліна чи ні, саме в цей момент я зрозуміла, що дороги назад вже немає.

По неоновому ободу колеса пробігали вогники, складаючись у сяючий ореол. У центрі блищала величезна стрілка у формі амурової стріли зі срібним оперенням. Кожного разу, коли вона перетинала черговий сектор, чувся дзвін дзвіночків, і на бокових екранах з’являлися наші імена. Сегменти колеса з іменами дівчат були пофарбовані в ніжно-рожеві кольори, сегменти хлопців — у небесно-блакитні, і на кожному вигравірувано символи кохання: серце, ключ, стріли, обручки та силуети білих голубів.

Внизу, біля підніжжя, стояли дві білі колони, увиті штучними трояндами та плющем, а над ними височіла арка у формі золотого серця. Усе виглядало театрально й яскраво, навіть зухвало, але саме це і заворожувало, обіцяючи, що в цьому шоу точно не буде місця сірості.

Фонтани знову бризнули іскрами, перед колесом з’явився Валентин, і пафос полився рікою.

— Пані та панове, попрошу ще більше оплесків! Перед вами серце нашого проєкту — Колесо Купідона! Сьогодні саме воно з’єднає в пари наших учасників і зробить перший крок в історії, яку вони запам’ятають назавжди!

Він витримав паузу, купаючись у оглушливій глядацькій реакції, і продовжив:

— Саме йому сьогодні вирішувати, кому стати союзниками, кому — суперниками, а кому і несподіваним відкриттям одне для одного! Дванадцять учасників, сім побачень і всього одна стріла Купідона, яка прониже по-справжньому закохані серця!

Валентин посміхнувся, обвів поглядом публіку, що змовкла, і змовницьки додав:

— І хто знає… можливо, Доля просто зараз обирає, кому усміхнеться удача виграти головний приз, а кому — пережити розчарування. Кохання не терпить напівмір, і в нашому шоу саме ви, наші глядачі, станете свідками того, як воно викриває фальш і народжує справжні почуття просто у вас на очах.

Валентин зробив широкий жест рукою, і колесо спалахнуло яскравіше. По ободу каскадом побігли вогні, і публіка ахнула в передчутті.

— Отже, дорогі друзі! — голос ударив по залу, мов барабанний бій. — Найбільш хвилюючий момент! Ви вже знайомі з нашими учасниками, а зараз Колесо Купідона визначить, хто ж стане першою парою сьогоднішнього вечора!

Білосніжний костюм ведучого сяяв під софітами, наче мав вбудовану підсвітку. Чоловік пройшов крізь арку, піднявся до колеса й поклав долоню на сріблясту стрілу-амура. Обернувшись, посміхнувся публіці усмішкою спокусника, що пропонує купити душі за п’ять хвилин яскравого видовища.

Не знаю, чому я про це подумала, але в горлі миттєво пересохло, і одна думка, немов вибух наднової, засліпила все, що відбувалося на сцені.

Боже мій, тільки не я! — промайнуло в голові. — Тільки не я перша, будь ласка! Ма-ам, я не зможу! Якщо ти мене чуєш: можна тимчасово закрити мою чакру?!

Стоячи на своєму місці-таблетці, я так заціпеніла від хвилювання й страху, що справді стала схожа на манекен.

Тим часом камери наблизилися до Валентина і показали його великим планом. Рука ведучого злетіла, і він легко закрутив колесо. Вдарив долонею по сріблястій стрілі, пустивши її в протилежний бік, і все закружляло, немов у казці про потік часу. Замиготіли різнокольорові сектори, обертаючись окремо один від одного, задзвеніли дзвіночки, і колесо почало сповільнюватися…

Матінко… Хочу додому до Зодіака. Пити каву, читати книгу і в’язати шапку! У цей момент, присягаюся, я не могла поворухнутися!

Колесо зупинилося, сектори зійшлися, і стріла одночасно вказала на рожевий трикутник з ім’ям «Катя» і блакитний з ім’ям «Богдан».

Зал очікувано бурхливо відреагував, а я видихнула і прикрила очі.

Невже пронесло?

— Вітаю учасників! У нас є перша пара! — урочисто виголосив Валентин. — Катерина, ніжна художниця, яка мріє про старовинні вулички Парижа і романтичні побачення під Ейфелевою вежею, і Богдан — майбутній юрист з характером скелі! Отже, доля вирішила звести пензель і кодекс… цікавий вибір. Попрошу пару спуститися до нас!

На екранах одразу з’явилися великі плани: тендітна шатенка з тонкими рисами обличчя і світловолосий, впевнений у собі хлопець. Роздивитися їх краще в мене не вийшло — хвилювання не дало. Обоє спустилися зі своїх місць і зустрілися під аркою. Зустрівши їх, Валентин, сяючи фірмовою усмішкою, зауважив:

— Ось вона, магія повороту колеса! Ви тільки подивіться, які контрасти! Один любить сперечатися, а інша шукає натхнення в кожному погляді. Що ж, побачимо, чиї почуття виявляться сильнішими! Прошу пару пройти до нашого імпровізованого кафе на перше побачення і зайняти свій столик — ми ще обов’язково повернемося до Катерини та Богдана!

Зал зааплодував, знову заграла музика, а я раптом подумала (побачивши, як впевнено хлопець поклав руку на тендітні плечі дівчини): як добре, що цей юрист не випав мені. Він цю Катю в будь-якій суперечці задавить аргументами, як пітон мавпочку, тому що «чути» такі не вміють. Хоча… раптом у неї знайдуться фарби, здатні зафарбувати навіть бетон?

Пара зникла за аркою, і Валентин знову повернувся до Колеса Купідона. Вимовив, знижуючи голос:

— А тепер, пані та панове, настав момент для наступного вибору. То хто ж стане другою парою вечора? Скоро ми дізнаємося відповідь!

Він поклав долоню на золотий обід, витримав драматичну паузу, і силою штовхнув колесо. Знову спалахнули вогні, задзвеніли дзвіночки… і моє серце шубовснуло вниз.

Ні, не зараз, будь ласка! Вибери когось іншого, не мене! А я просто відвалюся за сцену і повзком, повзком… Може, мене навіть не згадає ніхто!

Але ось обертання сповільнилося, і стрілка завмерла на рожевому секторі. Зал завмер… а я відчула, як мене пронизав крижаний струм.

На величезних екранах спалахнуло ім’я… «Діана».